3. Валеогенне значення формування мотивації моральної поведінки і пошуКу сенсу життя
– Який же головний наслідок випливає із закону Взаємозалежності?
Головний наслідок, який випливає з цього Закону, має такий вигляд: будь-яка ворожа дія стосовно будь-кого є ворожою дією стосовно себе; будь-яка добра дія стосовно будь-кого є доброю стосовно себе; будь-яка допомога стосовно будь-кого – це допомога собі.
А хто ж схоче заподіювати собі шкоду? Так з’являється мотивація1 моральної поведінки. Так з’являється усвідомлення моральної поведінки.
Зверніть увагу ще на таке: якщо ви захищаєте своє життя, якщо ви захищаєте життя своїх близьких, це не вважається ворожою дією, оскільки ваша поведінка в цьому випадку відповідає природній гармонії.
Мотивація є основою будь-якої дії, вона дає енергію всьому: нашим міркуванням, суперечкам, діалогам, спілкуванню тощо.
В основі мотивації лежить наше внутрішнє ставлення до світу, до людини, до дії. Тому можна стверджувати: не так важливо, що ми робимо, а важливо те, як ми це робимо, з яким внутрішнім ставленням. Важливим є наше ставлення до дії, до думки, до слова.
Виділяють три рівні розвитку внутрішнього ставлення (мотивації):
-- відсутність людської мотивації;
– егоїстична1 мотивація;
– альтруїстична мотивація.
Напевно, не важко зрозуміти, який із цих трьох рівнів сприятиме збереженню сил та здоров’я.
Процес переходу мотивації з егоїстичної площини в альтруїстичну тривалий, але цілком реальний, якщо людина працює над собою в потрібному напрямку.
Відомий вчений Віктор Франкл, будучи професійним психологом, пройшов через німецький концтабір. Він, як австрійський єврей, перебував там в ув’язненні з 1939 по 1945 рік. Після звільнення Франкл написав книгу «Спостереження психолога в концентраційному таборі». Найфантастичніший висновок, який він зробив, звучить так: виживають не фізично найсильніші люди – виживають ті, хто бачить більше смислу у своєму житті.
Здавалося, у нелюдських умовах концтабору повинні були б вижити фізично найсильніші люди. Але життя довело, що це не так. Звична впевненість таких людей, їхня здатність переборювати будь-які фізичні перешкоди наштовхнулися на жорстокість, приниження і повний абсурд існуючої реальності концтабору. Саме цього вони і не змогли перебороти. І тоді фізично сильні люди кидалися на електричний дріт або йшли під кулі, щоб у такий спосіб позбавити себе від фізичних і психічних страждань.
Можуть краще впоратися з труднощами ті, у кого є мотивація до життя, хто розуміє її смисл, хто може відповісти на питання: навіщо я живу? І чим глибшим є знайдений смисл, чим сильнішою є мотивація, тим більше сил і здоров’я отримує людина для життя і діяльності.
На цьому прикладі ми підійшли до питання про зв’язок між мотивацією і смислом. Виникає дуже цікава закономірність: від повноти смислу залежить сила мотивації і, відповідно, кількість одержуваної енергії для здоров’я і життя.
ПОШУК СЕНСУ ЖИТТЯ
Як у сучасній науці трактується поняття «смисл»? І яким повинен бути смисл, щоб забезпечити такий рівень мотивації, при якому б людина одержувала максимальну кількість енергії для здоров’я і життя?
Сучасна наука у загальному значенні трактує поняття «смисл», як осягнення розумом, розкриття основи. Поняття «життя» не менш багатозначне. Можна говорити про життя, як про біологічне явище (О.Опарін), космічне (А.Бергсон), культурологічне (О. Шпенглєр), біографічне (М.Трубніков).
Міркуючи про свою долю, кожна людина думає не тільки про смисл суспільного розвитку, про стан суспільного духу, але й про конкретний зміст і самоусвідомлення свого життя. Осмислюючи його, індивід шукає відповідь не тільки на питання про об’єктивне значення свого буття, але й про його суб’єктивний зміст.
Питання про смисл життя, як правило, виникають у свідомості не тільки в моменти життєвого перевороту, душевного надламу, критичної ситуації, катастрофи нездійсненних ідеалів, але й у повсякденній життєдіяльності особистості.
Проблема смислу життя тісно стикається з біологічною природою людини і тривалістю її життя. Хоча безперечно й інше: смисл життя не визначається біологічним часом існування особистості, а привноситься в часовий потік, здійснюється і втілюється в ньому. З іншого боку, смисл життя – явище історичне. З погляду В.Франкла, смисл життя змінюється щодня і навіть – щогодини.
Але час життя не є його смислом, а смисл не визначається тривалістю життя. Це питання не стільки кількості, скільки якості біографічного часу, тому що людина сама створює свій життєвий шлях, свою долю, свій смисл життя.
Пошук смислу життя можна проілюструвати на яскравому прикладі. Троє людей носили каміння. Кожного з них запитали: «Що ти робиш?»
Перший відповів: «Я ношу каміння».
Другий говорить: «Я на життя заробляю, працюю, щоб утримувати родину».
Третій відповідає: «А я храм будую».
Усі троє виконували одну роботу – носили каміння, щось будували. Але один вважав, що він просто носить каміння і робить брудну роботу. Другий думав, що допомагає родині, працює на її благо. Він, порівняно з першим, знайшов більше смислу у своїх діях. Для третього працівника ситуація набула духовного смислу, який не обмежувався фізичною роботою і допомогою родині. Ця людина бачила більше, дивилася далі, одержувала натхнення від своєї діяльності. Вона будувала храм, до якого може прийти кожний, щоб подумати про життя, щось переосмислити, і, можливо, зробити нові кроки для допомоги іншим. Мотивація третього була альтруїстичною, орієнтованою на інших людей. І, як наслідок, енергії для життя і діяльності у третього працівника було більше. Він відчував свою причетність до великої справи.
Отже, для того, щоб забезпечити рівень мотивації, при якому істотно збільшувався б потенціал здоров’я, смисл існування має бути набагато глибшим, ніж виключно фізичне виживання чи турбота про своїх рідних і близьких. Біологічне виживання і турбота про родину – це дуже важливі рівні розвитку мотивації. Однак у кожної людини є всі можливості й умови для того, щоб просуватися на нові рівні розвитку свідомості і йти далі, вчитися взаємодіяти з людьми, діяти заради їхнього блага. Таку людину не можна здолати маніпуляціями, тому що її поведінка не залежить від зовнішніх стимулів. Її розвиток мотивований зсередини.
Навпаки, однобока прихильність людини до таких цінностей як влада або слава послаблює її. Якщо такій людині пообіцяти більше влади, задоволення, загальної уваги в обмін на щось, вона легко погодиться. І з цього моменту починається взаємна гра, експлуатація, маніпуляція. Маніпулятор натискає на відповідні кнопки і досягає необхідного ефекту. Таких кнопок щонайменше чотири: секс, гроші, влада, слава. Спритно граючи на них, можна змусити людину, у якої «виключене» внутрішнє мотивування, зробити все, що завгодно.
Ось чому в зміцненні духовного рівня важливим етапом є перехід на мотивування зсередини. У цьому випадку особистість стає більш стійкою стосовно зовнішніх впливів.
Таким чином, питання про сенс життя найбільше пов’язане з проблемою морального світовідчуття особистості. У цьому висвітлюється ціннісна природа смислу життя. Людина живе цінностями, які в остаточному підсумку і визначають її вибір.
В. Франкл виділив три основні групи цінностей: цінності творчості, цінності переживання і цінності відношення. Цей ряд відбиває три основних напрямки, за якими людина може пошукати сенс життя. Перший шлях – це те, що саме людина дає світу у своїх творіннях. Другий шлях – це те, що саме людина бере від світу у своїх зустрічах і переживаннях. Третій шлях – це позиція, яку людина займає стосовно ситуації, коли відсутня жодна можливість щодо поліпшення своєї долі. Ось чому життя ніколи не перестає мати сенс. Навіть якщо людина позбавлена цінностей творчості і переживання, життя все ще не втрачає сенсу, якого необхідно досягти, – сенсу, який міститься в праві людини подолати страждання.
Життя людини – це дар, який їй було дано для творчого саморозкриття. Йдучи по життю, інколи у суворих умовах, людина осягає закони і цінності свого життя. Як зазначалося, цінність життя не визначається його тривалістю. Мудрій людині, щоб надати власному життю смисл, цілком достатньо тих років, що їй відпустила доля. Дурню ж для розв’язання цього завдання недостатньо й вічності.
Пошук смислу життя – це пошук соціально виправданого життя. Неспроможність стати значущим для оточуючих, відсутність соціального виправдання свого життя приводять до відчуття тотальної самотності і до переживання безглуздості свого буття. Напевно, тому при усвідомленні смислу життя наше вище «Я» незмінно намагається споріднити смисл життя з волею, обов’язком, ідеалами, зверненими до усвідомлення загальнолюдського в будь-якому індивідуальному існуванні. Вдало висловив цю думку римський філософ Сенека: «Кожний може жити, як він хоче, але хотіти він повинен людського».
Існує чудова кабалістична легенда, яка описує «створення немовляти».
За цією легендою «Бог повелів, щоб у момент створення людини її зародок встав перед Ним. Тоді Він і вирішить, якою буде Душа: чоловічою чи жіночою, мудрою чи простою, багатою чи бідною?
Одне лише залишив Він невирішеним: бути їй праведною чи нечестивою?
Але як сказано: «Все у владі Господа, окрім Страху Господня».
І стала Душа благати Бога – не відсилати її зі світу вищого життя, і відповів Бог: «Світ, у який відправляю тебе, кращий за світ, у якому ти була, тому що, коли я створював тебе, то створював для Земної долі».
І наказав Бог Ангелу, що править душами, які живуть у вищому світі, посвятити цю Душу в усі секрети того, іншого, світу, провести її через Рай та Пекло.
Так Душа осягнула всі секрети вищого світу.
Але в момент народження, коли Душа прийшла на землю, Ангел згасив світло знань, запалене раніше, і Душа, забувши свою високу мудрість, ввійшла в цей світ приреченою на вічний пошук, щоб заново осягнути істини і закони буття».
У чому ж полягає смисл цього древнього міфу?
Смисл існування кожної душі полягає саме в її Земному існуванні, головна мета якого – добровільне, відповідальне ставлення до кожного свого вибору та вчинку.
Ось чому Душа повинна забути всі знання і всі істини, які вона пізнала у вищому світі, щоб відкрити їх знову, під час свого земного існування, і зробити ці знання своїми.
Що ж означає висловлювання: «Все у владі Господа, окрім Страху Господня?»
А означає воно те, що доля, життєвий шлях людини вже визначені наперед, але чи виконати визначене, чи піти призначеним шляхом, чи ні – залишається у власній Волі кожного з нас.
Таким чином, мета фіксована, але вибір шляху і спосіб досягнення мети надаються кожному індивідуально.
* * *
Є велика правда в тому, що проблемою смислу життя дуже часто, якщо не завжди, тривожаться невротики. Однак, тривожачись, вони цим же і пишаються, як рисою своєї складної душевної організації взагалі і напруженої духовності, зокрема. А пишатися тут немає чим. Тому що, по-перше, прагнення за будь-яку ціну відшукати смисл життя вбиває суть цього життя, а, по-друге, – проблема смислу життя для такої категорії людей – це, скоріше, проблема не духовності, а енергетики, проблема недостачі життєвої сили, проблема недостачі ресурсів для повноцінного життя.
Коли людина духовно врівноважена, має достатній енергетичний ресурс і ясний розум – у неї не виникає проблем і пошук смислу життя, у певному значенні, їй не потрібний. Отже, смисл життя, як психотерапевтична милиця, скоріше потрібний тим, у кого немає життєвого орієнтиру, кому потрібне підживлення ззовні через брак власної енергетики. З погляду психовалеології ця задача цілком може бути розв’язаною.
Ви хочете, щоб ваше життя стало осмисленим?
Немає проблем, адже з давніх часів добре відомий простий і універсальний шлях, що дозволяє зробити осмисленим усе навколо. Це – шлях Любові. Варто тільки полюбити життя, і все в ньому стане улюбленим, все знайде смисл. Якщо любиш – кожна ситуація стає осмисленою. Любов робить осмисленим кожне заняття, урівнює різні цінності, ставить в один ряд значне і незначне.
Що ж потрібно для того, щоб у вас було стільки любові?
Для цього ваша душа повинна стати здоровою!