- •2. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •5. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- •6. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- •7. Засоби забезпечення статусу престижності української мови
- •8. Мовні норми. Види мовних норм.
- •9. Комунікативна професіограма фахівця.
- •10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
- •11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
- •12. Поняття про етикет (мовний, мовленнєвий). Стандартні етикетні ситуації. Види мовленнєвого етикету.
- •13. Класифікація стилів української мови.
- •14. Художній стиль та його особливості.
- •15. Публіцистичний стиль та його підстилі (власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний).
- •16. Науковий стиль та його різновиди (власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-професійний).
- •17. Офіційно-діловий стиль. Особливості ділового мовлення.
- •18. Розмовний стиль та його різновиди (розмовно-літературний, розмовно-побутовий).
- •19. Фонетичні аспекти культури професійного спілкування (артикулювання; наголошування; інтонування; засоби милозвучності).
- •20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
- •21.Невербальна комунікація
- •22. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •23.Сутність спілкування
- •24.Види, типи і форми проф..Спілкування
- •25. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •26. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •28. . Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •29. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію
- •30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •32. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •33. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •35. Етикет телефонної розмови
- •36. . Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •37.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •38.Дискусія.Мозковий штурм.
- •39. Документ. Класифікація документів
- •43. Документація з кадрово-контрактних питань
- •44.Довідково-інформаційні документи
- •45.Етикет службового листування
- •47.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •48.Історія і сучасні проблеми української термінології
- •49.Термін та його ознаки.Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50.Термінологія обраного фаху
- •51.Кодифікація і стандартизація термінів
- •53.Оформлювання результатів наукової діяльності
- •55.Анотування і реферування наукових текстів
- •56.Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •57. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •58. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •59. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт. Рецензія, відгук.
- •60. Особливості редагування й перекладання наукових текстів.
8. Мовні норми. Види мовних норм.
Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.
Літературна норма виконує важливі суспільні функції - вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидат-ніших майстрів слова, і вони турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця.
Мовна норма - категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує ЇЇ функціонування, норма водночас зазнає змін. Це випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку з творцем і носієм мови - суспільством.
ВИДИ ЛІТЕРАТУРНИХ МОВНИХ НОРМ
1. Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотримання цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного тексту, а також унеможливлює спотворення змісту слів і речення в цілому.
2. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наголошування слів. Йдеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі.
3. Орфографічні норми -це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графічних варіантів.
4. Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).
5. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних слів.
6. Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. Часто в усному мовленні спостерігаємо відхилення від норм українського словотворення під впливом російських відповідних лексем.
7. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови, довідниках, правопис і.
8. Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання. Вказуючи на ці норми, ми часто кваліфікуємо їх не як "правильні", а як "доцільні", "кращі" саме для цієї ситуації.
9. Комунікативна професіограма фахівця.
Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.
З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:
^ уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;
^ аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;
^ керувати спілкуванням, регламентуючи його;
V послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;
^ уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,
перемовини тощо; ^ уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної
стратегії;
^ уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;
^ уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;
/ уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;
^ уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;
*ґ володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);
^ бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;
^ володіти технікою спілкування;
^ уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами: ^ уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.
Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння - вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.