- •2. Природа і функції мови. Місце української мови серед мов світу
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •5. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
- •6. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі
- •7. Засоби забезпечення статусу престижності української мови
- •8. Мовні норми. Види мовних норм.
- •9. Комунікативна професіограма фахівця.
- •10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
- •11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
- •12. Поняття про етикет (мовний, мовленнєвий). Стандартні етикетні ситуації. Види мовленнєвого етикету.
- •13. Класифікація стилів української мови.
- •14. Художній стиль та його особливості.
- •15. Публіцистичний стиль та його підстилі (власне публіцистичний, політико-ідеологічний, політико-агітаційний).
- •16. Науковий стиль та його різновиди (власне науковий, науково-технічний, навчальний, науково-популярний, науково-професійний).
- •17. Офіційно-діловий стиль. Особливості ділового мовлення.
- •18. Розмовний стиль та його різновиди (розмовно-літературний, розмовно-побутовий).
- •19. Фонетичні аспекти культури професійного спілкування (артикулювання; наголошування; інтонування; засоби милозвучності).
- •20. Вербальні й невербальні засоби професійного мовлення.
- •21.Невербальна комунікація
- •22. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
- •23.Сутність спілкування
- •24.Види, типи і форми проф..Спілкування
- •25. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації
- •26. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування
- •28. . Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та барєри комунікації
- •29. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію
- •30. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •31. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування
- •32. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу. Техніка і тактика аргументування. Психологічні прийоми впливу на партнера.
- •33. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.
- •34. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування. Функції та види співбесід. Співбесіда з роботодавцем
- •35. Етикет телефонної розмови
- •36. . Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення
- •37.Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада.
- •38.Дискусія.Мозковий штурм.
- •39. Документ. Класифікація документів
- •43. Документація з кадрово-контрактних питань
- •44.Довідково-інформаційні документи
- •45.Етикет службового листування
- •47.Українська термінологія в професійному спілкуванні
- •48.Історія і сучасні проблеми української термінології
- •49.Термін та його ознаки.Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
- •50.Термінологія обраного фаху
- •51.Кодифікація і стандартизація термінів
- •53.Оформлювання результатів наукової діяльності
- •55.Анотування і реферування наукових текстів
- •56.Основні правила бібліографічного опису, оформлювання покликань.
- •57. Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •58. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •59. Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт. Рецензія, відгук.
- •60. Особливості редагування й перекладання наукових текстів.
10. Основні ознаки культури мови і мовлення вчителя.
Педагогічна ефективність мовлення вчителя залежить від рівня володіння мовою, правильного добору мовних засобів, тобто від культури мови.
Культура мови — галузь знань, яка вивчає нормативність мови, її відповідність суспільним вимогам; індивідуальна здатність особи вільно володіти різними функціональними стилями.
Поняттям “культура мовлення” послуговуються для означення певного рівня втілення мовних засобів у повсякденному усному і писемному спілкуванні. За смисловим навантаженням воно відрізняється від поняття “ культура мови ”.
Культура мовлення — упорядкована сукупність нормативних, мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.
Культуру мовлення вчителя характеризують такі ознаки:
— правильність, тобто відповідність прийнятим орфоепічним, орфографічним, граматичним, лексичним нормам;
— різноманітність: володіння мовним багатством народу, художньої і публіцистичної літератури, лексичним арсеналом літературної мови (освічена людина використовує у мовленні 6—9 тис. слів), використання різноманітних мовних одиниць; інтонаційність експресивності, мелодика мовлення;
— виразність забезпечується оригінальністю у висловлюванні думок з метою ефективного впливу на партнера по комунікації.;
— ясність, тобто доступність мовлення для розуміння тих, хто слухає;
— точність, або відповідність висловлювань того, хто говорить, його думкам; адекватна співвіднесеність висловлення, вжитих слів або синтаксичних конструкцій з дійсністю, умовами комунікації;
— нормативність: відповідність системі мови, її законам;
— чистота, тобто бездоганність усіх елементів мовлення, уникнення недоречних, невластивих українській мові іншомовних запозичень;
— стислість (раціональний вибір мовних засобів для вираження головної думки, тези). Ця ознака формує уміння говорити по суті;
— доцільність, тобто відповідність мовлення меті, умовам спілкування, стану того, хто висловлюється;
— логічність (точність вживання слів і словосполучень, правильність побудови речень, смислова завершеність тексту);
— простота (природність, відсутність пишномовності);
— естетичність (вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, уміння викликати мовленням естетичне задоволення);
— багатство (розмаїття використовуваних слів);
— актуальність: вибір і використання вчителем життєво важливих фактів, прикладів, образів.
Культура мовлення вчителя є не лише показником його професійних якостей, а й фактором, що впливає на його визнання у педагогічному світі. Учителі, які не володіють мовленням на належному рівні, не можуть бути задоволеними собою, що негативно позначається на їхній поведінці, професійній діяльності, навіть приватному житті.
11. Лексикографічна компетенція. Словники в професійному мовленні. Типи словників.
Рівень загальної і мовленнєвої культури багато в чому визначається тим, які загальні і спеціальні лексикографічні знання має особистість, як володіє уміннями користуватися лексикографічними виданнями різних типів і вилучати з них необхідну інформацію, якою мірою набуті навички самостійної науково-дослідницької роботи в галузі лексикографії, чи усвідомлює потребу звернення до словника з метою вирішення пізнавальних і комунікативних завдань. Сформована лексикографічна компетенція характеризує високий ступінь професійної філологічної підготовки, засвідчує інтерес і повагу користувача до рідної мови, її історії, визначає рівень розвитку лінгвістичного чуття.
Предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.
Залежно від призначення словники переділяються на два типи: енциклопедичні й лінгвістичні.
Енциклопедичні словники подають стислу характеристику предметів, явищ, історичних подій, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, різних понять, що позначаються тими чи іншими словами.
У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо.Лінгвістичні словники можуть бути одномовними, двомовними, багатомовними.
Двомовні чи багатомовні - це перекладні словники. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу.
Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, в яких у певному аспекті розкриваються особливості слів. Вони поділяються на окремі різновиди словників:
Вершиною словникарства є тлумачні словники, які достатньо повно подають лексико-фразеологічний склад мови з поясненням прямого й переносного значення, граматичних та стилістичних особливостей, наводять зразки вживання слова. Етимологічні словники тлумачать походження слів, їхні найдавніші корені, зміни в їх будові, а також розвиток значень слів. Орфографічні словники подають нормативне написання слів і їх граматичних форм відповідно до чинного правопису. Орфоепічні словники фіксують основні норми літературної вимови. Вимову, відмінну від написання, у словниках подано фонетичною транскрипцією. Словники іншомовних слів подають пояснення слів, запозичених з інших мов. У цих словниках переважно зазначається джерело запозичення, тобто мова, з якої або через яку слово прийшло, та розкривається його значення. Історичні словники - це словники, в яких пояснюються слова, зафіксовані писемними пам'ятками. Фразеологічні словники подають стійкі сполучення слів. Вони можуть бути перекладні (двомовні) й тлумачні (одномовні). Термінологічні словники - різновид лінгвістичних словників, що подають значення термінів певної галузі знань.