18 Вересня вранці зібрався радянський актив села, на якому був присутній преставник політвідділу армії підполковник Найденов та
- 92 -
інші військові з особливого відділу і штабу 65-ї армії. Вони провели збори, на яких були присутні колишні депутати сільської ради, члени правлінь колгоспів і інший актив. Всього було присутніх 37 душ. На зборах обрали: головою сільради Ященка Григорія Омельковича, заступником – Кривця Кирила Петровича, секретарем – Скорого Григорія Гавриловича, членами виконкому: Фурмур Тетяну Миколаївну, Сикольчука Кіндрата Єгоровича, Швець Іллю Степановича (колишній депутат райради).
На засіданні сільської ради, яке відбулося після визволення села, призначили головою колгоспу «Вільне Життя» Білого Никипора Фоковича, а головою колгоспу «17 партз’їзд» Никипорця Парфена Титковича, директором школи – Головань Ольгу Семенівну, головою сільпо – Никипорця Макара Кириловича, начальником винищувального батальйону – Кривця Кирила Петровича.
19 вересня 1943 року представники армії мобілізували до Черво- ної армії чоловіків 1924 року народження і старших, придатних до військової служби. За два дні, з 19 по 20 вересня, було відправлено з Радичева до військової частини 65-ї армії 240 чоловік. На війну пішли чоловіки різного віку, які по різних причинах на той час знаходились вдома. Через місяць вони попали, як кажуть, під бойо- ве хрещення. А точніше, на форсування Дніпра.
В кінці жовтня і на початку листопада на Дніпрі загинуло багато людей з нашого села. Найбільше наших людей загинуло на Дніпрі під Білоруським містом Лоєв Гомельської області. На переправі через Дніпро під шквальним вогнем противника загинуло дуже багато людей навіть не навчених воювати. З них багато пропало безвісті, бо їх багато потонуло, убитих і поранених на воді. Тільки тих, що змогли знайти трупи, або невдовзі померли від ран досягло півсотні наших людей, що загинули всього за декілька днів.
Дуже великі втрати наших людей були завдяки тому, що Сталін хотів визволити столицю Київ до роковин Жовтневої революції.
Крім того, наближалась подія, яка мала дуже велике політичне значення для прискорення закінчення війни. Це зустріч глав держав Великої трійки: Й.Сталіна, Ф.Рузвельта і У.Черчіля в Тегерані, яка відбулась з 28 листопада по 1 грудня 1943 року.
Відразу після визволення села почали відновлювати колгоспи. Для цього звозили на колгоспні двори різний інвентар, зводили коней, що залишились від постачання фронту – 87 голів та 5 волів,
- 93 -
ремонтували конюшні, розграбовані при німцях, збирали у людей зерно на посів, на фураж і на постачання для Червоної армії.
Після визволення села колгоспники домолочували зернові і досівали озимину. Люди працювали енергійно і з 1 по 15 жовтня все обмолотили, посіяли і закінчили постачання до Червоної армії до 1 грудня 1943 року. Наші колгоспи першими в районі виконали план заготівлі зерна і картоплі за 1943 рік. На початку 1944 року збирали у людей насіння: овес, пшеницю, горох, люпин і гречку.
В лютому 1944 року проводили кампанію збору коштів на будівництво танкової колони. За 10 днів по нашому селу зібрали 205 тисяч карбованців. Особливо відзначились колгоспники: Ники- порець Іван Минович (Коваль), який подарував 40 тисяч карбован- ців, Дудченко Олексій Якимович – 15 тисяч, Швець Ілля Степано- вич – 10 тисяч, Скорий Григорій Гаврилович – 5 тисяч і багато колгоспників подарували по тисячі карбованців. За ці кошти, подаровані людьми на танкову колону, була телеграма подяки від Сталіна, бо такої суми в нашому районі ніхто не зібрав. Окремо була телеграма подяки від Сталіна – Івану Миновичу (Ковалю).
В
грудні 1943 року район звільнив голову
сільради Ященка Г.О., а призначив Скорого
Г.Г. Секретарем був призначений Карпенко
Ілля, який повернувся з фронту після
поранення. В березні 1944 року голову
колгоспу «Вільне Життя» Білого Никипора
Фок. забрали на фронт, а головою обрали
Онищенка Леонтія Ониськовича (Левон).
Фото зліва. Він теж повернувся з фронту
після поранення. Працював він енергійно.
Працювати головою колгоспу тоді було
тяжко. Всі чоловіки були на фронті. Щоб
виконувати наряди, доводилось застосовувати
грубу дисципліну, заставляючи жінок
йти на роботу і тоді, коли їм вкрай
необхідно залишитися вдома, щоб випрати
одяг. Онищенко народився 18 червня 1909
року і помер 16 травня 2000 року. 
Важкий був 1944 рік і на фронті, і в тилу. Дуже важко було з посівом і збиранням врожаю. Техніки не було ніякої, багато коней забрали для фронту. Чоловіки майже всі були на фронті і жінки були вимушені все робити самі.
Не дивлячись на труднощі, Радичевські колгоспи виконали всі
- 94 -
завдання, що були доведені нашому селу з району. Радичевська сільрада була відзначена премією за роботу в 1944 році. Потрібно звернути увагу на той факт, що ці успіхи були досягнуті грубим насильством тодішніх керівників села.
Відразу після відходу німців у деяких людей з’явилась можли-вість дістати зброю з метою бандитизму, щоб з неї вбивати своїх людей. Невідомі бандити застрелили Дудченка Ларіона Костянти- новича недалеко від своєї хати. Це в потоці, близько від Дудченка Івана. Була застрелена теща Коляди Петра Митрофановича увечері у вікно. На полі була поранена жінка, яка там померла. Бандити були не радичевські, але були і учасники з нашого села. Потім були розрізнені бандити, які ходили по лісових дорогах і відбирали у людей гроші. Один з таких був колишній офіцер Іващенко.