Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2_kurs / Охрана труда / Лекции.doc
Скачиваний:
35
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
649.22 Кб
Скачать

Контрольні питання

1. Контроль концентрації газів в повітряній суміші вантажних приміщень.

2. Радіаційна небезпека.

Лекція 5 АНТИТЕРОРИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ В СУДНОПЛАВСТВІ

План лекції

1. Загальна інформація про піратство

2. Запобігання нападу піратів

3. Дії під час нападу піратів

Література

Загальна інформація про піратство

Проблема боротьби з морським піратством останнього часу набула значної актуальності. За даними Міжнародного морського бюро тільки у 2009 році у світі відбулось 406 піратських захватів суден з 1052 членами команд на борту. Вісім моряків були вбиті, 68 отримали поранення. 217 спроб захоплення від­булися з боку сомалійських піратів [1]. Невтішною є статистика і для України, оскільки десятки тисяч українських екіпажів ходять на кораблях під прапора­ми різних держав світу. Тільки за останні роки були захоплені десятки суден з українськими моряками. Серед найбільш резонансних захоплень – судна «Фаїна» (з вантажем зброї), «Аріана», «Леманн Тімбер», останні захо­плення (лише за вересень-жовтень 2010 р.) – «Lugela» та «Beluga Fortune». Власне для України проблема морського піратства масштабно постала у 2005 році із захопленням судна «Panagia» з повністю українським екіпажем. Спе­ціальна група співробітників Апарату Ради національної безпеки і оборони України, яка займалася визволенням судна і до складу якої входив автор цієї статті, стикнулася з значною кількістю проблем, основні з яких знаходилися в площині недосконалості міжнародно-правових норм та взаємодії спеціаль­них служб і правоохоронних органів іноземних держав [2].

Регулювання питань, пов’язаних із застосуванням насильства, становить основу міжнародного права. Насильство і погроза застосування сили в міжнародних відносинах заборонені відповідно до Уставу ООН. Однак є й інші прояви актів насильства. Серед них перше місце займає піратство. У відповідності зі ст. 101 Конвенції ООН по морському праву 1982 р. піратством є кожне з перерахованих нижче дій:

  • будь-який неправомірний акт насильства, затримки або грабіж, вчинені з особистими цілями екіпажем приватновласницького судна або приватновласницького літального апарата у відкритому морі проти іншого судна або проти осіб, або майна, що перебувають на його борту;

  • проти якого-небудь судна, осіб або майна в місці поза юрисдикцією якої б те не було держави;

  • будь-який акт добровільної участі у використанні якого-небудь судна, зроблений зі знанням обставин, у силу яких судно судно є піратським;

  • будь-яке діяння, що є підбурюванням або свідомим сприянням здійсненню дій, що передбачаються в пунктах «1» й «2».

Найнебезпечнішими з погляду потенційної можливості нападів піратів традиційно вважаються води Південно-Східної Азії. У першу чергу варто виділити район до північно-заходу від індонезійських островів Анамбас у Південно-Китайському морі, де судна досить часто стають жертвами нападів піратів. Практично вся акватоторія Південно-Китайського моря, особливо у берегів Індонезії, Філіппін і В’єтнаму у цьому відношенні є неблагополучною. До числа надзвичайно «піратонебезпечних» районів відноситься також Малаккська та Сінгапурська протоки, зокрема, вузькість Філіп Ченнел. Піратські напади тут здійснюються, як правило, на швидкохідних моторних човнах, що заходять із сторони корми судна.

Самий зручний момент для піратів – прийом або здача лоцмана, коли судно знижує швидкість. Найбільш уразливими є тихохідні навантажені судна з низьким надводним бортом. Хоча траплялися напади й на контейнеровози, що йдуть зі швидкістю більше 20 вузлів.

Можливі випадки, коли під час стоянки судна в порту пірати проникають на судно, ховаються, а потім після виходу в море забезпечують доступ на борт своїм спільникам, що доганяють судно на швидкохідних катерах.

Іншим «піратонебезпечним» районом Світового океану є води в узбережжя Західної Африки. Погроза піратства в цьому регіоні збільшується політичною нестабільністю й частими військовими конфліктами. Напади на судна відбуваються, як правило, у портах, на якірних стоянках або поблизу берега, коли судно йде малим ходом. По статистиці найбільше часто судна зазнавали нападів у портах Лагос і Харкоурт (Нігерія), Монровія (Ліберія), Фрітаун (Сієрра Леоне), Конакрі (Гвінея) і Доула (Камерун).

Хоча перераховані райони є найнебезпечнішими, час від часу відбувається підвищення активності піратів й в інших районах Світового океану. До них, зокрема, відносяться води у берегів Східної Африки, Шрі-Ланки, Індії й Бангладеш, де економічна й політична нестабільність сприяють росту числа розбійних нападів на торговельні судна.

Як правило, пірати чинять напади в нічний час, по наявній статистиці найчастіше з години ночі до третьої години ранку. Для нападу можуть бути використані одне або кілька плавзасобів.

Варто мати на увазі, що звичайно пірати не зважуються нападати на судно, якщо для них очевидно, що це буде пов'язано з певними труднощами. У цьому випадку вони воліють очікувати більш легку й уразливу здобич.

Запобігання нападу піратів

Насамперед завчасно до входу судна в небезпечний район повинен бути підготовлений і випробуваний оперативний план по боротьбі з піратами. Його ціль – забезпечувати безпеку екіпажу й пасажирів, а також виконання наступних основних вимог:

  • запобігання можливості проникнення піратів на борт судна;

  • звести до мінімуму можливості розкладання вантажу, суднового устаткування, запасів й особистого майна екіпажа у випадку проникнення піратів на судно;

  • своєчасне виявлення підозрілих суден;

  • ефективне використання засобів звукової й світлової сигналізації.

Капітанові рекомендується провести навчання й домогтися від екіпажа чітких, організованих дій на випадок нападу піратів. Капітан самостійно визначає ступінь застосування сили для відбиття піратського нападу, однак не рекомендується використовувати вогнепальну зброю.

На сучасному судні є досить засобів, які можуть бути використані для відбиття нападів, починаючи із протипожежних, наприклад, води під більшим тиском, і закінчуючи піротехнікою: сигнальними й звуковими ракетами, фальшфеєрами, димовими шашками й т.п. Крім того, у цей час є досить широкий вибір засобів безпеки, які судноплавні компанії можуть завчасно придбати для своїх суден – інфрачервоні апарати, усілякі види сигналізації, подразнюючий газ, колючий дріт, який можна знімати і т.д. Це допоможе досить ефективно захистити судно при проходженні небезпечних районів. З метою запобігання можливим нападам в "піратонебезпечних" районах капітанам торгівельних суден рекомендується почати наступні запобіжні заходи.

Підсилити пильність, особливо в нічний час. Пірати, як правило, відмовляються від спроб напасти на судно, якщо бачать, що їх завчасно виявили й екіпаж готовий вчинити опір. Має бути добре видно, що члени екіпажа постійно патрулюють судно, причому маршрути руху патрулів неможливо вгадати.

Забезпечити постійне візуальне й радіолокаційне спостереження. Особлива увага повинна бути звернена на маленькі судна й човни.

Не допускати ведення торгівлі з борта судна зі човнами й іншими плавзасобами, які використовують місцеве населення.

Підсилити нічну вахту. Забезпечити патрулювання судна з підтримкою постійного зв'язку за допомогою переносних УКХ-станцій між патрулем і містком. Особливу увагу варто звернути на носову й кормову частини судна.

Закрити клюзи на баці, задраїти всі двері й перекриття, через які можна проникнути в надбудову судна. Всі каюти варто закрити на ключі.

Підтримувати безперервний УКХ-зв'язок із суднами, що перебувають поблизу, і береговими станціями. Завчасно варто підготувати приміщення з резервною УКХ-станцією, враховуючи, що каюта капітана й радіорубка піддаються нападу в першу чергу.

Забезпечити гарне висвітлення як палуби (особливо корми й бака), так і прилягаючої до борта судна акваторії. Для своєчасного візуального виявлення підозрілих плавзасобів, а також осліплення піратів варто використати прожектори на крилах містка. Однак потрібно мати на увазі, що на ходу з метою забезпечення безпеки мореплавання додаткове висвітлення не повинне бути настільки яскравим, щоб "забивати" ходові вогні.

Забезпечити постійний тиск води в пожежній магістралі, а в нічний час включити пожежний насос, створюючи постійну водяну завісу в районі корми – місця, найбільш уразливого для нападу.

Запобігти можливості розкрадання, прибравши з палуби все переносне устаткування й суднові запаси, закривши на ключ усі комори.

На випадок проникнення піратів на судно завчасно варто підготувати приміщення для безпечного перебування екіпажу.

По можливості варто уникати ставати на якір в "піратонебезпечних" районах, краще перебувати на ходу або дрейфувати на відстані 2 – 4 миль від берега, тримаючи машину в постійній готовності. Лише при необхідності припустиме наближатися до берега на дистанцію, що дозволяє здійснювати зв'язок на УКХ із метою одержання необхідної інформації від агента.

Коли потрібно стати на якір поблизу берега, по можливості варто вибрати місце якірної стоянки подалі від фарватеру.

Дії під час нападу піратів

У випадку нападу піратів рекомендується наступна послідовність дій екіпажа:

  • негайно оголосити загальну суднову тривогу;

  • збільшити швидкість і змінити курс по можливості убік відкритого моря;

  • включити все палубне освітлення, використовуючи прожектори для осліплення піратів;

  • негайно проінформувати берегові станції та судна, що знаходяться неподалік;

  • використовувати суднову піротехніку й протипожежне устаткування;

  • при спробі піратів піднятися на борт судна за допомогою "кішок" по можливості намагатися їх обрізати;

  • екіпажу зібратися в заздалегідь підготовленому безпечному приміщенні;

  • повідомити про розвиток ситуації в ефір, запросити допомогу;

  • зберігати спокій і не проявляти непотрібного героїзму, оскільки пірати можуть бути озброєні вогнепальною зброєю.

Якщо судно піддалося піратському нападу у водах прибережної держави, капітан повинен негайно направити офіційне повідомлення владі. Якщо ж судно стало жертвою нападу у відкритому морі, таке повідомлення направляється владі найближчої держави.

Відразу ж після передачі повідомлення капітанові варто скласти докладне повідомлення, що містить наступну інформацію: дата, точні час і місце нападу (внутрішні води, територіальне або відкрите море); координати; найближча країна; число піратів й їхній опис; передбачувана національність; кількість і тип суден, що брали участь у нападі; спосіб проникнення на судно; заходи, прийняті місцевою владою й т.д.

Повідомлення направляються відповідній береговій владі, у найближче дипломатичне представництво держави прапора судна, а також на адресу судноплавної компанії. Керівництво судноплавної компанії у свою чергу повинне негайно направити повідомлення капітана в компетентні органи держави, у національну асоціацію судновласників, а також в ІМО, де вхідна інформація аналізується й вживають заходи на міжнародному рівні.

Дуже важливо вчасно подати повідомлення про напад. Наявність такої інформації дає можливість міжнародному співтовариству жадати від прибережної держави вживання дієвих заходів, спрямованих на припинення актів піратства. Крім того, на основі повідомлень розробляються й удосконалюються відповідні рекомендації капітанам торгівельних суден.

Відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН 40/61 від 9 грудня 1985 р. і Асамблеї Міжнародної морської організації А. 584/14 від 20 листопада 1985 р., а також прийнятим в ІМО документом "Заходи щодо запобігання незаконним актам проти пасажирів й екіпажів на бортах суден", у Римі в 1988 р. була скликана Міжнародна дипломатична конференція й прийняті "Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства" і "Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі". Концепція містить 22 протоколи та 10 статей.

Положення Конвенції застосовуються до всіх суден, за винятком військових кораблів, та суден, які належать державі або експлуатуються нею як військово-допоміжні судна, для митних або поліцейських цілей: суден, виведених із експлуатації або поставлених на консервацію.

Контрольні питання