Контрольні питання

1.Виникненні аварійної ситуації 2.Аналіз катастроф

Лекція 7 Женевські Конвенції про захист цивільного населення і об'єктів в надзвичайних ситуаціях

План лекції

1. ОсновнІ вимоги Женевських Конвенцій

2. Закон України і Положення “Про Цивільну оборону України”

Література

Основною вимогою Женевських Конвенцій єте, що під час воєн людинаповиннадотримуватися певних норм гуманноговідношеннядо ворогів. Ці нормивикладенів чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і в Додаткових Протоколах від 8 червня 1977 р.

За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості. Конвенціямипропонуютьсявимоги, щоб особи, які не беруть безпосередньої участі увійськовихдіях, а також особи недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон або по іншій причині, -поважалися, їм надавався захист віднаслідківвійни, усім їм забезпечувалась необхідна допомога або необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист розповсюджуєтьсяна кожного, кого торкнуввоєннийконфлікт.Крімцього,сторонам, які беруть участь в конфлікті ікомбатантамставиться в зобов'язання утримуватися від нападу нацивільненаселення іцивільніоб'єкти. Війну можливо вести тільки по законам гуманності.

Всі Женевські Конвенції і Додаткові Протоколи направленіна захист жертв війни, але кожнийзцих документів має свою сферу, своєзастосування.

I-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючихарміях" і II-а Женевська Конвенція - "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, якіпотерпіликорабельну аваріюзскладу збройних сил на морі", забезпечують захист пораненим, хворим і особам, якіпотерпілиаварію на морі. На вимоги цих Конвенцій забороняєтьсяпосягатина життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в найкоротшітермінимедичну допомогу.

У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які потерпіликорабельну аварію,зіскладу збройних сил кожназсторінзобов'язана забезпечувати їм такий самий догляд, як за своїми пораненими.

Жодне тіло вмерлогоне повинно бути поховано у землі /морі або спалено/ без належного пізнавання і констатації факту смерті.

Цивільненаселення згідно з цими Конвенціями зобов'язаневідноситисяз повагою до поранених, хворих та осіб, якіпотерпіликорабельну аварію, навітьякщовони належать до ворожоїсторони, і не допускати актівнасильстванад ними.Цивільнимособамдозволяєтьсяпідбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх неповиннікарати і переслідувати.

Крімпитаньзахисту хворих і пораненихI та II Женевські Конвенції визначають велику увагу питанням захисту медичного і духовногоперсоналу, їхобладнання, а також інших осіб /адміністраторів, водіїв, кухарів та ін./, які використовуються постійно або тимчасово для адміністративно-господарських потреб.

Потрапивши до рук ворога, особи зіскладу медичного або духовного персоналу,повиннімати можливість продовжувати виконувати свої функції по догляду за пораненими і хворими. Цей персонал, згідно з Конвенціями, користуєтьсярозпізнавальною емблемою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченням. Він може мати форму, зброю длясамозахисту або захисту поранених і хворих.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, повинніпідлягати репатріації.Затриманітаким чином особи не є військовополоненими іповиннікористуватисяпривиконанні своїх обов'язків пільгами.

III-я Женевська Конвенція - "Про поводження з військовополоненими" - визначає статус комбатантаі військовополоненого. Згідно з Конвенцієюособиякі входять, до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, єкомбатанти/кріммедичного і духовного персоналу. Будь-якийкомбатант, який попадаєпідвладу противника стає військовополоненим.

Військовополонені зобов'язані бути організовані і знаходитисяпід командуваннямособи, яка несе відповідальність перед іншоюстороноюза поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополоненізнаходятьсяпід владою держави противника, а не окремихосібабовійськовихчастин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з всіма військовополоненими обходитись однаково. Привілеї можуть бутивстановленівиключнов залежності відстануздоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.

Держава, яка тримає військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботив умовах, які не гірше умовпрацігромадян держави. Однак, їх неповинніпримушуватидоробітвійськовогохарактеру, а також доробіт, якізагрожуютьїх здоров'ю або принижують їхгідність.

Військовополонені повиннімати можливість повідомити про себе свою сім'ю, а також Центральне агентство пошукуМКЧХ.

Військовополонені, які важко хворі або важко поранилися, повиннібути репатрійовані.Післязакінченнявійськовихдій військовополоненіповиннібути негайно звільнені і репатрійовані.

Текст Конвенцій повиненбути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати їм можливість в будь-який час ознайомитисязісвоїми правами та обов'язками.

IV Конвенція "Про захист цивільногонаселення під час війни" проголошує деякі норми захистуосіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, на якій людина проживає.

Виходячи з цього, повинні дозволятися операції по наданню допомоги, забезпеченню харчами, медикаментами, одягом та ін.

Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм повинні забезпечувати захист від будь-яких непристойних посягань.

Особливу увагу ІУ Конвенція приділяє цивільним особам, які знаходяться під владою противника, що поділяються на дві категорії:

• цивільні особи, які знаходяться у країні противника ;

• населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі примусові заходи.

Велика увага приділяється питанню захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячена ІІІ глава Протоколу.

Всі об’єкти, які не є військовими об’єктами, відносяться до цивільних об’єктів і вони не повинні бути об’єктами нападу та репресій.

Окремо оговорюється захист природного середовища.

Ці питання розглянуті у статті 55: "Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від великих тривалих та серйозних пошкоджень. Такий захист передбачає заборону використання методів і засобів ведення війни з метою причинити, чи які можуть причинити такі збитки і тим самим зашкодити здоров’ю та виживанню населення".

Ще раз треба звернути увагу на статтю 56 "Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили".Згідно Протоколу до них відносяться греблі, дамби і атомні електростанції, і вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі та важкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії, або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Ці головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади особисто, а й кожен громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

Якщо, завдяки великій просвітницькій діяльності МКЧХ ми, в цілому, маємо уяву про статут, завдання та сфери діяльності Червоного Хреста, то стосовно цивільної оборони у більшості ці знання химерні.