2. Структура зайнятості трудових ресурсів Ураїни та умови її зміни.

Розвиток ринку безпосередньо пов'язаний з таким поняттям, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової. Зайнятість з економічної точки зору - це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та виших навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими І людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій. Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, а держава створює умови для здійснення цього права, гарантує однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності; реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства. Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин щодо участі людей в суспільному виробництві і пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільне корисну працю, з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а також рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються в змісті поняття «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільне корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни вільно обирають види своєї діяльності, професію і місце роботи. Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці, і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих місць та розвиток підприємницької діяльності.

До зайнятого населення сучасне законодавство відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, шо беруть участь у виробництві;

• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;

• обраних громадян, які служать у Збройних силах. Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;

• направлен их для виконання платних громадських робіт;

• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, що навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах;

• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

• працюючих громадян інших держав, я;кі тимчасово проживають в Україні та виконують функції, не пов'язані. 3 забезпеченням робіт посольств і місій.

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну. Повна зайнятість означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, які забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту й національного доходу;

• службову зайнятість, пов'язану зі службою в Збройних силах, роботою на вибраних, назначених посадах;

• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

• Зайнятість доцільно розглядати як з режимом повного робочого дня, так і зайнятість з режимом неповного робочого дня.

• Регламентована тривалість робочого дня в даний час для роботи в нормальних умовах праці складає 40 годин на тиждень. Повним робочим днем необхідно вважати передбачений законодавством скорочений робочий день для окремих категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15-ти до 16-ти років — 24 години; від 16-ти до 36-ти років - 36 годин на тиждень. Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка зайнятість з режимами неповного робочого часу. В більшості індустріальне розвинутих країн світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп зростання зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий для таких країн, як Німеччина, Англія. 44 % зайнятих жінок в цих країнах працюють за гнучким графіком і неповним робочим часом.

• В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю. У зв'язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

• Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві, водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному секторах. Виникли нові сфери зайнятості - кооперативи для виробництва товарів, надання послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства, помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення, особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Водночас у країні зростає безробіття. Тому потрібно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення. Оскільки попит па товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових та розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

• Аналіз зайнятості населення в Україні показує, що у нас є певні надлишки працездатного населення, насамперед у малих містах. Наявність їх посилює можливість виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної реформи.

• Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі Зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

• Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у державних адміністраціях та установах і до одночасного збільшення чисельності працівників, вивільнених із суспільного виробництва. Значна частина робітників і службовців перебуває у вимушених відпустках.

• За даними Державного комітету статистики України, на кінець 2007 р. зареєстровано 1003,2 тис. безробітних, у тому числі у Львівській області - 90,144 тис. осіб (8,98%), Донецькій - 79,61 (7,93%), Дніпропетровській - 69,2 (6,89%), Івано-Франківській - 57,1 тис. осіб (5,69%). Найменше безробітних було в Одеській 12,04 (1,2%) та Херсонській-16,2 тис. осіб (1,6%) областях. Заслуговує на увагу питання розподілу безробітних за віком та освітою. Так, станом на 01.01.09р. безробітними у віці до 28 років були 319,064 тис. осіб, або 31,8%. Жінки серед них становили 620.4 тис., або 61,8%. Серед усіх безробітних повну вищу освіту мали 228 тис. осіб, професійно-технічну - 621,8 тис., повну загальну й середню - 624,6 тис., початкову - 10,4 тис. осіб.

• Проблема безробіття дедалі загострюється, кількість безробітних постійно зростає. Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України створено обласні, міські та районні центри зайнятості.

На державну службу зайнятості покладаються:

• аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республіканської та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

• облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні;

• забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

• професійна орієнтація та консультування населення, в тому числі молоді;

• організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають труднощі в працевлаштуванні, та інших категорій незайнятого населення;

• надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги в доборі кадрів, консультуванні й забезпеченні їх інформацією про ринок праці;

• підготовка пропозицій та висновків щодо використання праці іноземних громадян в Україні, у виконанні робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

• забезпечення у межах компетенції соціального захисту незайнятих громадян;

• здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість населення.

• Важливим є питання розподілу зайнятого населення за формами власності. Більшість населення зайнята на підприємствах колективної (39,5%) і державної (36,3%) форм власності. В галузевому розрізі найбільше населення зайнято у формуваннях з державною формою власності, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями (93,9 %), в установах охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення (92,7%), освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування (92.6° о): найменше -у сільському господарстві (7,1%).

• Нині на ручних роботах зайнята у промисловості, будівництві та в сільському господарстві значна кількість робітників. За умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів вони, безперечно, будуть вивільнені з цих галузей господарства

• У сільському господарстві однією з найважливіших є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів. У багатьох адміністративних районах сільськогосподарські підприємства сезонно потребують додаткової робочої сили, незважаючи нате, що в цій галузі матеріального виробництва зосереджено майже 5 млн осіб, або майже 22,1% середньорічної чисельності зайнятих у господарстві. Причини такого явища неоднозначні. Насамперед різко погіршилася статево-вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції. Недосконалі також форми організації виробництва та оплати праці. Все це зумовлює порівняно високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві. Зазначені причини зумовлюють відтік із сіл (особливо віддалених) трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників, за кордон.

Таблиця 1 - Кількість зайнятого населення за формами власності у 2008 р.

Галузі господарства	Всього зайнято тис. осіб	У тому числі за формами власності %
		державна	колективна	приватна
У галузях економіки	19415.0	41.8	45.4	12.8
Промисловість	4733.2	31.3	67.4	1.3
Сільське і лісове господарство	5024.6	7.1	49.8	43.1
у тому числі особисте підсобне сільське господарство	2100.6	100.0
Будівництво	1097.4	19.7	75.2	5.1
Транспорт і зв'язок	1281.3	67.2	31.7	1.1
Торгівля. Громадське харчування. Матеріально-технічне забезпечення та збут. Заготівля	1448.8	15.3	75.1	9.6
Житлово-комунальне господарство і невиробничі види побутового обслуговування населення	775.7	73.9	25.2	0.9
Охорона здоров'я.Фізкультура і соціальне забезпечення	1433.3	92.7	7.0	0.3
Освіта. Культура і мистецтво. Наука та наукове обслуговування	2265.1	92.6	6.9	0.5
Фінансування.Кредитування.Страхування та пенсійне забезпечення	178.2	41.8	57.1	1.1
Апарат органів державного і господарського управління;кооперативних і громадських організацій	762.1	93.9	6.0	0.1
Інші галузі	415.3	44.2	50.8	5.0
В Інших сферах економічної діяльності	2933.7	100.0
Усього зайнято	22348.7	36.3	39.5	24.2

На підприємствах з колективною формою власності найбільше зайнятих у будівництві (75, 2%), торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні та збуті, заготівлі (75,1%), промисловості (67,4%); найменше - в апараті органів державного та господарського управління, органів управління кооперативними та громадськими організаціями (6,0%). Серед усіх форм власності менше чверті (24,2%) населення зайнято у формуваннях з приватною формою власності.

З табл. 1 видно, що в державі постійно зменшується чисельність зайнятого населення майже по всіх областях, крім Одеської (у 2008 р. було зайнято 1138,5 тис. осіб проти 1127,3 тис. осіб у 1995 р.) і Тернопільської (відповідно 518,3 і 516,2 тис. осіб).

Регіональні відмінності в зайнятості населення України відображає табл. 2.

Таблиця 2 - Динаміка зайнятості населення в усіх сферах економічної діяльності по регіонах України, тис. осіб
Регіон (область)	1998	2001	2004	2008
АР Крим	870.0	847.5	829.4	818.6
Вінницька	901.9	852.8	845.7	847.7
Волинська	456.8	449.1	436.3	437.4
Дніпропетровська	1821.1	1767.1	1719.0	1676.9
Донецька	2480.7	2427.9	2314.6	2310.8
Житомирська	621.5	607.3	591.3	587.9
Закарпатська	584.1	569.0	570.1	563.4
Запорізька	958.2	928.7	888.5	881.3
Івано-Франківська	622.1	611.0	572.8	567.7
Київська	839.4	854.2	811.7	791.8
Кіровоградська	544.9	532.3	500.1	489.8
Луганська	1259.5	1218.1	1117.7	1068.8
Львівська	1273.1	1235.9	1214.6	1182.0
Миколаївська	637.4	633.2	621.2	625.9
Одеська	1127.3	1131.5	1129.3	1138.5
Полтавська	838.4	808.6	783.3	788.1
Рівненська	569.3	569.6	564.4	559.9
Сумська	693.3	675.5	660.8	646.3
Тернопільська	516.2	518.7	511.1	518.3
Харківська	1467.8	1459.9	1422.0	1411.5
Херсонська	581.5	532.8	554.5	556.8
Хмельницька	786.6	750.4	732.2	727.9
Черкаська	688.3	669.0	653.2	634.2
Чернівецька	443.6	421.1	413.4	417.4
Чернігівська	674.9	647.2	622.6	609.3
м. Київ	1302.4	1338.4	1346.2	1317.8
м.Севастополь	165.2	175.0	171.6	172.7
По Україні в цілому	23725.5	23231.8	22597.6	22348.7

Нині надлишок трудових ресурсів є практично в усіх регіонах держави. Аналіз показує,що в районах з надлишковою робочою силою переважають особи старших вікових груп. При цьому враховують також тенденції до природного приросту населення. При зниженні на перспективу природного приросту населення працездатного віку та «старінні» трудових ресурсів навіть у районах з їх надлишком доцільно розширювати сферу прикладання праці на місці та досить обережно підходити до питань їх територіального перерозподілу.

Такий підхід виправданий у прогнозуванні раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості районів з їх надлишком. Практика показує, що в окремих районах сільське господарство достатньо забезпечене трудовими ресурсами. Однак вважати працездатне сільське населення резервом для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження затрат живозї праці на виробництво сільськогосподарської продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.