3. Трудові ресурси сфери обслуговування, у тому числі торгівлі і громадського харчування.

Відповідно до підходу, що викладається, у сферу обслуговування входять торгівля, громадське харчування побутове обслуговування, транспорт і зв'язок у частині обслуговування населення і т.д.

Чисельність зайнятих у сфері обслуговування звичайно практично дорівнює чисельності зайнятих у невиробничій сфері. Звичайно, у регіональному аспекті відхилення між числом працюючих у сфері обслуговування й у невиробничій сфері можуть бути більш істотними.

Сфера обслуговування являє собою соціально-економічну систему, розвиток якої визначається функціонуванням двох структур - матеріально-речовинної (будинку, устаткування, спорудження) і особистісної (робоча сила). Результатом з'єднання робочої сили з засобами виробництва виступають обсяг і якість наданих послуг. З цих позицій варто вважати правильнуою точку зору на соціальну інфраструктуру як матеріально-технічну базу сфери обслуговування. У цьому змісті термін «соціальна інфраструктура» може розглядатися як синонім терміна «сфера обслуговування». Отже, при вивченні географії сервісу як об'єкти дослідження виступають галузі сфери обслуговування. Вона містить у собі такі галузі виробничої і невиробничої сфери, що орієнтовані на безпосереднє задоволення індивідуальних потреб у послугах. Ефективне використання трудових ресурсів значно залежить від розподілу їх по галузях господарства. Аналіз галузевої структури зайнятості населення (табл. 3) свідчить про те, що останніми роками у ній відбуваються справді прогресивні структурні зрушення.

В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості та будівництві і зростає - в галузях нематеріального виробництва, і у сфері обслуговування зокрема. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. У невиробничій сфері це пояснюється певними об'єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним споживачем робочої сили, що вивільняється та вивільнятиметься з галузей матеріального виробництва. Під сферою обслуговування розуміється сукупність галузей виробничої і невиробничої сфери, об'єднаних спільністю виконуваної функції - безпосереднього задоволення потреб населення в послугах. Це дозволяє відрізняти сферу обслуговування від невиробничої сфери і сфери послуг. При цьому характер виконуваної функції обумовлює коло галузей, що відносяться до сфери обслуговування, і роль цієї сфери в народному господарстві.

Таблиця 3 - Розподіл населення зайнятого в суспільному виробництві - по галузях (млн. осіб).
Галузі господарства	1994		1998		2001		2004		2008
	млн. осіб	%	млн. осіб	%	млн. осіб	%	млн. осіб	%	млн. осіб	%
У галузях економіки	25.4	100	23.4	97.9	22.0	92.8	19.8	87.6	19.4	86.9
Промисловість	7.8	30.7	7.0	29.3	5.8	24.5	4.9	21.7	4.7	21.1
Сільське і лісове господарство (в т.ч. зайняті в особистому підсобному господарстві)	5.0	19.7	4.9	20.5	5.3	22.4	5.0	22.1	5.0	22.4
Будівництво	2.4	9.4	1.8	7.6	1.4	5.9	1.2	5.3	1.1	4.9
Транспорт і зв'язок	1.8	7.1	1.6	6.7	1.5	6.4	1.3	5.8	1.3	5.8
Торгівля. Громадське харчування. Матеріально-технічне забезпечення та збут. Заготівля	1.9	7.5	1.7	7.1	1.6	6.8	1.5	6.6	1.4	6.3
Житлово-комунальне господарство і невпробничі види побутового обслуговування населення	1.0	3.9	0.8	3.3	0.8	3.5	0.5	3.5	0.8	3.6
Охорона здоров'я.Фізкультура і соціальне забезпечення	1.5	5.9	1.5	6.3	1.5	6.4	1.4	6.2	1.4	6.3
Народна освіта.Культура і мистецтво. Наука та наукове обслуговування	3.0	11.9	2.7	11.3	2.6	11.0	2.3	10.2	2.3	10.3
Фінансування.Страхування та пенсійне забезпечення	0.1	0.4	0.2	0.8	0.2	0.8	0.2	0.9	0.2	0.9
Апарат органів державного і господарського управління;кооперативних і громадських організацій	0.4	1.6	0.6	2.5	0.7	3.0	0.8	3.5	0.8	3.6
Інші галузі	0.5	1.9	0.6	2.5	0.5	2.1	0.4	1.8	0.4	1.8
В інших сферах діяльності	0.0	0.0	0.5	2.1	1.7	7.2	2.8	12.4	2.9	13.0
Усього зайнято	25.4	100	23.9	100	23.7	100	22.6	100	22.3	100

Як видно з табл. 3,у 1994 р. в усіх галузях господарства було зайнято 25,4 млн осіб, а в 2008 р. - 22,3 млн (або 87,8% проти рівня 1994 p.). У промисловості чисельність зайнятих зменшилася майже вдвічі (з 7,8 мли у 1994р. до 4,7 млн у 2008 p.), у будівництві у 2,2 раза (відповідно 2,4 мли і 1,1 мли осіб). Підвищення зайнятості спостерігається у фінансуванні, страхуванні та пенсійному забезпеченні (з 0,1 мли осіб у 1994р. до 0,2 мли у 2008 р.) та апараті органів державного й господарського управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями (відповідно 0,4 і 0,8 млн осіб).

Отже, в матеріальному виробництві зайнято більше 72% всіх працюючих. Більше 21% населення працюють у промисловості, 21% - в сільському господарстві, 10% - в освіті, науці і культурі. Менше 5% зайнято в будівництві, більше 6% - у торгівлі та громадському харчуванні, 6% - на транспорті і в зв'язку. Відбувається постійне перерозподіл трудових ресурсів між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробничої сфери. Значно збільшилася кількість зайнятих у торгівлі.

Різноманіття можливих підходів до вивчення сфери обслуговування виключає можливість створення єдиного твердого переліку показників, що відбивають особливості економіко-географічної ситуації окремих районів з погляду розвитку цієї сфери народного господарства, але про деякий каркас показників уже можна говорити з усією визначеністю.

Ці показники дозволяють побічно судити про місцеві традиції, про можливі масштаби залучення трудових ресурсів, у тому числі жінок, у суспільне виробництво і т.п.

Більшість трудових ресурсів, зайнятих у невиробничій сфері, - жінки. Вони переважають в сфері обслуговування, освіту, торгівлі, охороні здоров'я, культурі.

Для оцінки економічних особливостей пропонується розрізняти дві групи показників:

1. по характеристиці загальних рівнів економічного розвитку районів і спеціалізації їхнього господарства (капітальні вкладення в народне господарство в розрахунку на один жителя; число зайнятих у народному господарстві на 1000 жителів, у тому числі в промисловості; число місць у постійних і сезонних установах відпочинку в розрахунку на 1000 жителів);

2. по характеристиці особливостей розселення (питома вага населення, що проживає в столичної агломерації; питома вага сільськогосподарського населення, проживаючого в районному центрі; питома вага населення, що проживає в населених пунктах з числом жителів менш 200 чоловік; число поселень міського типу і сільрад на 1000 кв. км території; довжина залізних і автомобільних доріг на 100 кв. км території й у розрахунку на 1000 сільських жителів).

Приведені показники загального рівня экономическо-го розвитку і розселення дозволяють пояснювати сформовані розходження в рівнях розвитку як окремих галузей, так і сфери обслуговування в цілому. Важливо підкреслити, що в залежності від масштабу дослідження коло показників, що враховуються, міняється.

В даний час прийнято чисельність зайнятих у сфері обслуговування приводити до тисячі жителів, але проведений аналіз дозволяє вважати, що при порівнянні рівнів розвитку сфери обслуговування на основі зіставлення територіальних показників число зайнятих у сфері обслуговування на 1000 жителів згладжуються всі особливості економіко-географічної ситуації досліджуваних регіонів.

Розміщення підприємств соціальної інфраструктури, як і будь-якої іншої галузі народного господарства, регламентується сукупністю принципів, що відбивають сучасний ступінь вивченості питань раціонального розміщення і територіальної організації продуктивних сил.

Ми виходимо з того, що розміщення сфери обслуговування відбиває розподіл елементів цієї системи по території країни, тоді як територіальна організація відбиває не тільки розміщення елементів, але і територіальні взаємозв'язки між ними.

Розходження між розміщенням і територіальною організацією були добре показані Ю. Г. Саушкиним, що відзначав, що територіальна організація «має на увазі не тільки взаємне розміщення жител, виробництва, зон відпочинку, навчальних закладів, лікарень і т.п., але і їхні відносини, взаємний зв'язок, співпідпорядкованість, взаємодоповнюваність, гнучкість засобів досягнення цілей і історичну зміну цих цілей, накладення крапок і зон один на одного, створення різних варіацій просторових систем суспільної життя».

Зазначемо особливості територіальної організації сфери обслуговування і її окремих галузей з позицій системи «людина - послуга» і специфіку розміщення установ цієї сфери. Своєрідність цих взаємозв'язків визначається насамперед тим що на відміну від промислової і сільськогосподарської продукції послуга не може перевозитися, але за її визначеними видами можуть переміщатися люди як споживачі й у той же час можуть переміщатися постачальники послуг. Поряд з цим можливо просторове розчленовування всього процесу обслуговування - сама послуга виявляється людині за місцем його проживання, а виробничі сторони її забезпечення організуються в районах найбільше для цього сприятливих з погляду ефективності суспільного виробництва. Наприклад, холодильники повинні продаватися у всіх районах, а їхнє виробництво може бути зосереджено лише в деяких з них.

Інша особливість взаємозв'язків у системі «людин- послуга» - різна частота звертання населення за різними видами послуг - повсякденне, періодичне і епізодичне. Відповідно до відзначених взаємозв'язків у цій системі можливі три типи обслуговування: стаціонарне (люди їздять за послугою), пересувне (постачальники послуг їздять до людей) і дистанційне (пересилання товарів по замовленнях населення). У свою чергу кожний з цих типів може приймати міжрайонну, межселену і внутриселену форми обслуговування, впливаючи тим самим на загальну систему територіальної організації сфери обслуговування. Співвідношення між зазначеними трьома формами обслуговування залежать від природних умов (наявність унікальних природних умов для санаторно-курортного лікування, туризму, з одного боку, і надійність транспортних зв'язків за всіх часів року - з іншої) і від особливостей розселення населення (чим крупніше сільські населені пункти, тим вище рівень внутриселенного обслуговування і менш розвиті види межселеного обслуговування). Особливістю розвитку сфери обслуговування у період формування ринкової економіки є збільшення питомої ваги послуг, які надаються населенню за плату, розвиток комерційного сектору у цій сфері діяльності.До платних послуг населення належать побутові послуги, житлово-комунальні, пасажирського транспорту, зв’язку, культури, санаторно-курортні. Механізм державного регулювання розвитку сфери обслуговування включає регулювання суб’єктів ринку,що надають платні послуги населенню і державну підтримку розвитку некомерційного сектору сфери обслуговування. Особливістю сучасного регулюваннясфери послуг є те, що тут поєднується два види планування: індикативне платних послуг населення і директивне планування галузей послуг некомерційної орієнтації(освіта, охорона здоров’я, спорту,культури)

Метою державного регулювання і підтримки некомерційного сектору сфери обслуговування є захист населення від такого явища, як зникнення з ринку соціально-необхідних послуг (бібліотеки, театри).