Тема: Ознайомлення з лабораторними методами діагностики. Організація і проведення масового взяття крові для серологічних досліджень.

Мета : ознайомитись з практичною роботою лабораторії ветеринарної медицини по діагностиці інфекційних хвороб тварин. Набуття практичних навичок по організації масового відбору проб крові у різних видів тварин при планових дослідженнях. Оформлення супровідної документації.

Матеріальне забезпечення: Інструментарій, що застосовується для відбору крові (голки, пробірки, бирки, вакуумні системи забору венозної крові).

Діагностика інфекційних хвороб окрім методів, що застосовують безпосередньо у господарстві, обов’язково включає в себе підтвердження діагнозу лабораторними методами досліджень. Лабораторне дослідження являє собою аналіз специментів (матеріалів, що відбирають для діагностичного дослідження) із застосуванням гематологічних, біохімічних, вірусологічних, бактеріологічних, мікологічних, серологічних, патогістологічних методів і постановки за необхідності диференційного діагнозу та біологічної проби. Виділення збудника інфекційної хвороби та експериментальне відтворення хвороби на сприйнятливій тварині практично гарантує встановлення точного діагнозу.

Бактеріологічні дослідження здійснюють при діагностиці хвороб бактеріальної етіології; при відтворенні бактеріальних інфекцій та визначенні чутливості мікроорганізмів до лікарських препаратів; при ветсанекспертизі продуктів тваринництва, при перевірці стерильності біопрепаратів, при визначенні якості дезінфекції, тощо. В лабораторії проводять мікроскопію мазків-відбитків, роблять висіви з патологічного матеріалу (бажано свіжого): із суспензії з органів, секретів, екскретів, із трупа лабораторної тварини, тощо. Визначають морфологічні, біохімічні, культуральні. тінкторіальні та інші властивості виділених культур, а також проводять їх ідентифікацію

Вірусологічні дослідження здійснюють для підтвердження діагнозу на вірусні хвороби. Для виділення вірусу використовують курячі (качині, перепелині, інші) ембріони, культури клітин, лабораторних чи природно-сприйнятливих тварин і птицю. Для виявлення вірусів застосовують світлову (для крупних вірусів) та люмінесцентну мікроскопію - метод, що об'єднує мікроскопію та серологію. При виділенні в досліджуваному матеріалі вірусного агента, його ідентифікують в серологічних реакціях. Вірусологічні дослідження здійснюють регіональні лабораторії ветеринарної медицини та лабораторії науково-дослідних інститутів (ІЕКВМ, м. Харків, ДНДІЛДіВСЕ, ІВМ УААН, м. Київ, інститут епізоотології УААН, м. Рівне)

Біологічні дослідження (біологічна проба) - відтворення інфекції виділеними збудниками для підтвердження їх етіологічної ролі в захворюванні тварин. Для біологічної проби використовують: білі миші, щури, хом'яки, морські свинки, кролі, а також тварини інших видів: собаки ,кішки, вівці, свині, тощо.

Матеріалом для зараження лабораторних тварин є суспензії, приготовані з різних органів і тканин, надісланих для дослідження, чи різні витоки, мокротиння, кров, виділення хворих тварин, а також добові (24-30-годинні) бульйонні культури чи змиви зі щільних середовищ. Після загибелі заражених лабораторних тварин (а загибель протягом перших годин вважають неспецифічною), їх розтинають, вивчають патологоанатомічні зміни і роблять нативні мазки та висіви на живильні середовища.

Первинні посіви і суспензії (шматочки органів), узяті для зараження, а також первинні мазки зберігають до одержання остаточної відповіді. Після закінчення досліджень відпрацьовані посіви (у пробірках., чашках і ін.), чи шматки суспензії органів, узяті для зараження тварин, пастерівські піпетки, трупи лабораторних тварин знезаражують автоклавуванням чи кип'ятінням. Про проведену стерилізацію патматериалу роблять запис у спеціальному журналі.

Гістологічні дослідження – виявлення патзмін в тканинах і органах на мікро-рівні (в т.ч. гранульом, тілець-включень, вакуолізації, тощо), які мають діагностичне значення.

Гематологічні, хіміко-токсикологічні дослідження проводять з метою визначення кількості форменних елементів крові, концентрації гемоглобіну, змін в хімічному балансі плазми крові та інших рідин організму, виявлення токсинів чи отруйних речовин. Такі показники як швидкість зсідання еритроцитів, лейкоцитарна формула лужність дають цінну інформацію про загальний стан тварини при інфекційних хворобах, а виявлення грибкових токсинів підтверджує діагноз при мікотоксикозах.

Серологічні дослідження засновані на комплементарній, специфічній взаємодії антитіл (що містяться в імунній сироватці) з антигеном. При цьому першу фазу серологічних реакцій – специфічну (безпосереднє утворення комплексу антиген-антитіло), виявляють за допомогою другої – неспецифічної – під час якої відбуваються певні фізико-хімічні процеси за участю комплексу АГ-АТ. Вони є видимим індикатором утворення комплексу АГ-АТ: аглютинація, гемоліз, зміна забарвлення, світіння, відсутність загибелі лабораторних тварин тощо.

Серологічний діагноз на інфекційну хворобу при нетипових клінічних ознаках хвороби або за їх відсутності встановлюють на підставі виявлення специфічних до збудника інфекції антитіл або зростання їх титру в парних сироватках (відібраних двічі з інтервалом 10-20 днів). Зростання титру антитіл в чотири і більше разів вважають діагностичним.

Використовуючи серологічні реакції, визначають:

• за допомогою діагностичного антигену - наявність специфічних антитіл в сироватці крові,

• за допомогою діагностичних сироваток (антитіл) - наявність антигенів у різних тканинах організму.

Серологічні дослідження дозволяють:

а) визначити ступінь розповсюдження хвороби та рівень інфікованості тварин;

б) виявити тварин з латентною формою хвороби;

в) попередити завезення в благополучне господарство інфікованих тварин;

г) простежити ефективність застосування вакцин по утворенню необхідного титру поствакцинальних антитіл.

Порядок організації масового взяття проб крові

Як правило, дослідження крові проводяться згідно плану профілактичних протиепізоотичних заходів, який затверджується на кожен рік. Але в будь-якому разі перед взяттям крові слід зв’язатися з серологічним (імунодіагностичним) відділом лабораторії ветеринарної медицини та погодити строки дослідження.

Взяття крові у тварин проводять по можливості вранці до годівлі і напування тварин. Шерсть в місці проколу голкою вистригають, пір’я та пух у птиці вищипують, а шкіру обробляють дезінфікуючим розчином (70° спиртом, 3%-м розчином фенолу, настоянкою йоду). На кожну тварину беруть окрему голку чи шприць

1. Із лабораторії завозять пробірки (на 5-10% більше кількості тварин) із герметичними пробками, або закуповують одноразові шприці на 5-10 мл (з розрахунку 2 мл крові від птиці та 5 мл від тварини на один вид досліджень) чи вакуумні системи забору венозної крові.

2. Підготовлюють бирки. Запис на бирці робиться у вигляді дробу: порядковий номер/кличка, або на бирці вказують порядковий номер тварини в опису, що додається до супровідної у випадку обстеження значного поголів’я. На всі пробірки для закріплення бирок вдягають гумові кільця. Для шприців зручно використовувати самоклеючі бирки.

3. Готують інструментарій: ножиці Купера для вистигання волосся; одноразові шприці або голки для взяття крові (Каспера; Дюфо; Боброва; Сайковича; Ананьєва; ін'єкційні). Голки повинні бути гострими, без іржі, перед роботою їх промивають та стерилізують кип'ятінням. По можливості їх повинно бути по одній на кожну тварину, але не більше ніж 1 на 10 голів; посуд з теплою водою (тази, відра) для відстоювання сироваток та для замочування голок, стерилізатор для голок: медикаменти - спиртовий розчин йоду, вата, бинт, 3% р-н фенолу, 70% етиловий спирт та перев`язочний матеріал.

4. При відборі крові необхідно стежити, щоб краплі не потрапляли у навколишнє середовище.

5. Струмінь крові потрібно направляти по стінках пробірок або повільно набирати в шприц, не допускаючи спінювання. В тих випадках кров, як правило, гемолізується і стає непридатною для досліджень.

6. Пробірка або шприць повинні бути теплими (особливо взимку).

7. Голку шприца з набраною кров’ю слід вколоти в парафін, віск чи брусок мила для закупорки отвору.