Регіональний огляд

При виділенні природних регіонів у Австралії необхідно приймати до уваги чітку вираженість в ній трьох структурно-морфологічних провінцій – Західного плато, Центральної низовини і Східно-Австралійських гір. У кожній з них індивідуально проявляються зональні особливості ландшафтів, що сформувалися в процесі палеогеографічного розвитку австралійського середовища, і кожна з них може розглядатися, таким чином, як самостійна природна країна материка (мал. 8).

У Східно-Австралійських горах найбільший розвиток мають гірсько-лісові ландшафти, органічні компоненти яких формувалися на тлі складних тектонічних дислокацій. Високоендемічний флористичний склад лісових зон свідчить про тривалу ізоляцію гір від решти районів материка.

Цю ізоляцію створювали морські та озерні басейни, що займали з мезозойської ери до початку четвертинного періоду Центральну низовину. Формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву та закладання річкової мережі відбувалося на акумулятивних морських і озерних рівнинах при поступовому нарощуванні площі суходолу, в наслідок коливання Австралійської платформи.

Рис. 8. Схема природного районування Австралії:

Східно-Австралійські гори: 1 – Квінслендські гори; 1а – прибережні кристалічні плато та масиви; 1б – серединні котловини; 1в – Великий Вододільний хребет; 2 – гори Нового Південного Уельсу, 2а – Новоанглійські гори; 2б – хребет Ліверпуль; 2в – Блакитні гори; 2г – Австралійські Альпи; 2д – Вікторіанські Альпи; 2е – Тасманія. Центральна низовина: 1 – рівнина Карпентарія; 2 – хребет Селуін; 3 – Центральний басейн; 3а – пустеля Сімпсона (Арунта); 3б – «країна криків»; 3в – рівнина озера Ейр; 3г – рівнина Гіббер; 4 – рівнини Дарлінгу; 4а – Східні рівнини; 4б – Західні рівнини; 5 – рівнини Муррею; 5а – рівнини середнього та нижнього Муррею; 5б – Ріверіна; 5в – рівнин Маллі-Віммера; 6 – Гойдерленд; 6а – хребет Фліндерс; 6б – хребет Лофті; 7 – півострів Ейр. Західна Австралія: 1 – плато північної частини Австралії; 1а - масив Кімберлі; 1б – півострів Арнхемленд; 2 – північно-західні рівнини; 2а – Велика Піщана пустеля; 2б – узбережжя 80-миль; 3 – плато Північного штату; 4 – Західні плато; 4а – залишкові хребти; 4б – Прибережна низовина; 5 – пустеля Гібсона; 6 – Центральні острівні гори; 6а – хребет Макдоннелл; 6б – рівнини озера Амадеус; 6в – хребет Масгрейв; 7 – Велика пустеля Вікторія; 8 – рівнина Налларбор; 9 – рівнини солоних озер; 10 – Південно-західна Австралія (Суонленд); 10а – Південно-західне плато; 10б – Прибережна низовина і берегові гори. А – межі країн; Б – межі областей; В – межі підобластей.

В плювіальні епохи четвертинного періоду низовина мала вологий клімат і була добре обводнена великими річками, тому зони саван і рідколісь займали в ній набагато більшу площу, ніж тепер; степи мали обмежене поширення (на заході і південному заході), а пустель і напівпустель, мабуть, зовсім не було. Західне плато, навпаки, з мезозойської ери залишалося переважно піднятою областю, його рельєф, згладжений декількома циклами денудації, характеризується особливою давністю і слабкою ерозійною розчленованістю.

Ландшафти Західного плато пережили тривалу еволюцію в умовах континентального режиму, і лише прибережні низовини і рівнина Налларбор вийшли з-під рівня моря наприкінці неогену і на початку четвертинного періоду. Мабуть можна припустити, що у внутрішніх районах Західного плато, найбільш віддалених від океану, вологі кліматичні епохи були короткочасними і клімат цих районів залишався переважно посушливими. З цієї причини сучасні ландшафти пустель Великої Піщаної, Гібсона і Великої пустелі Вікторія є в деякій мірі успадкованими, хоча еволюція органічного світу значно змінила свій характер.