§ 2. Українські національні обереги

До українських національних символів-оберегів на­лежать вінок та рушник. Українські дівчата влітку ходи­ли з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки.

Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) — це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір’я тощо. Був обов’язковим у вбранні на­реченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також у де­яких інших звичаях та обрядах (гадання на Купала, ко­ронування на обжинках тощо), як символ українських народних пісень.

Про найкращу оздобу дівочої голови — вінок — бага­то писав видатний український етнограф нашого часу Олекса Воропай: «Наші дівчата плетуть собі вінки з кві­тів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобрив­ців та дикої рожі. У плетенні вінків нашими дівчатами досягнено не меншого мистецтва, ніж у вишиванні, тканні та мереживі. В залежності від індивідуальних здібнос­тей, дівчата там комбінують барву і форму квітів у він­ку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя» ⁹⁰.

Вінки досить різноманітні. В Україні їх налічують 77 видів. Є вінок лавровий, ним уквітчували переможців. Терновий вінок був символом страждання. Є весільні, шлюбні вінки, вінки обрядові й ті, що надягають на Спа­са, на Івана Купала. Є й український віночок як символ молодості, кохання, що визначає долю дівчини. Вінок із квітів — свідоцтво дівочості. Молодиця та покритка не мають права надягати на голову вінок. Наречена носить вінок з барвінку—символ прощання з дівоцтвом. Якщо на неї гляне нелюб, вінок в’яне, якщо коханий — розцві­тає.

Вінок в Україні плели з живих, сухих та штучних квітів. Вінок—це своєрідний оберіг, к<знахар» душі, в ньому є така чаклунська сила, що болі знімав, береже волосся.

До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток.

Кожна квітка у віночку щось символізувала.

Найпочесніше місце належало деревію. Ці дрібнень­кі біленькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають у народі деревцем. Коли квіти відцвітають, вітер розносить насінини далеко-далеко. Та хоч би де проросла ця рослина, вона завжди цвіте. Тому й вплели її люди до віночка як символ нескореності.

Листя дуба — символ сили, троянда символізує ко­хання.

Біла лілія — символ чистоти і невинності, вважається квіткою діви Марії.

Волошка — це простота, ніжність; вереск — саміт­ність; дзвоник польовий — вдячність; лавр — успіх, сла­ва; мальва — краса, холодність; півонія — довголіття; ромашка — мир, ніжність, кохання; тюльпан — кохання.

А барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар барвінку п’ють від простуди, влітку бар­вінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть ве­сільні букети, встелюють дорогу в останню путь. Цілий рік його шанують, вважаючи символом життя.

Безсмертник дарує здоров’я роду людському, і вираз­ки, і ранки гоїть. Квіт вишні й яблуні — символ мате­ринської любові. А калина — символ краси та дівочої вроди, символ України. У народі кажуть, що Ружа ко­лись була дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від серцевих хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер. По­стукав у двері та й питає, чи тут дівчата-красуні живуть, що людей лікують, здоров’я дають?

• Тут,— відповіла Ружа.

• То впустіть до хати.

• А хто ти будеш?

• Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

• А чи не завдаси ти нам шкоди?

• Ні!

Відчинила Ружа двері, і влетів до хати Вітер-вітрисько.

• На що скаржишся? — спитала Мальва.

• На безсилля з Морозом боротися.

• А чи якесь добро ти зробив людям?

• Ні!

• То за що ж тобі співчувати?

• За те, що я хворий.

• Але ми лише добрим людям допомагаємо,— відпо­віли дівчата. Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив їх на квіти. А люди навесні висадили їх у квітниках: мальву—ближче до вікна, півонію — до води, ружу — до сонця. Так і ростуть сестри, своєю красою людей ми­лують. У віночку це символи віри, надії, любові.

А любисток і васильки були колись птахами, що вчи­ли людей любити одне одного, бути щирими у розмовах. А як померли, то поросли двома пахучими рослинами — любистком та васильком. Люди люблять їх не лише за пахощі, а за лікарські властивості. В них миють волосся, освіжають помешкання, купають маленьких дітей. Тому у віночку де символ людської відданості, вміння бути ко­рисним.

Ромашка у віночку наймолодша за своїм віком, її вплели люди тоді, коли переконалися, що вона прино­сить не лише здоров’я, а й доброту і ніжність. І впліта­ють її разом з гронами калини та цвіту яблуні, вишні, переплітають з батіжком хмелю — символом гнучкості й розуму.

Цвіт маку долучають у віночок лише ті дівчатка, в чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж мак е символом печалі, туги.

Плести віночки — то ціла наука і дійство. Наші пра­бабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберіга­ти квіти у віночках; де відшукати той рецепт, за яким квіти замочували у рослинних соках, аби довший час бу­ли свіжими.

Тепер віночки рідко плетуть з живих квітів, добира­ють їх зі штучних. Проте й до цих віночків треба ста­витися з повагою. Дівчинку завжди по віночку впізна­ють:

Хто вміє віночок вити —

Той вміє життя любити.

Який вінок — такий голосок.

І сором був тій дівчині, в якої стрічки пов’язано недбай­ливо або не по порядку. В’язати стрічки теж треба вміти і символи їх знати.

Наприклад, найпершу у віночку — посередині — в’я­жуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч неї — жовті стрічки — символ сонця; за ними світло-зелені — символ краси й молодості. Потім голубі, сині — символ неба й води, що дають силу й здо­ров’я; далі в’яжуть жовто-гарячу—символ хліба, фіоле­тову — символ мудрості людини, малинову — дарує лю­дям здоров’я, рожеву — символ достатку, врожаю. В’я­зали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишива­ли сонце, на правому — місяць. Якщо стрічка не була вишита, її не пов’язували, бо це символ пам’яті про по­мерлих.

Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров’я, тому є квіти, які потрібно обо­в’язково вплести.

Вінком покривали молоду на весілля, щоб засвідчив її чистоту й охороняв від нечистої сили. Такий вінок обо­в’язково переплітали барвінком — символом тривалого кохання. На Буковині ще й досі під фату нареченій кла­дуть віночок, сплетений з барвінку.

Для вінків використовували і пташине пір’я. «Най­кращим пір’ям для вінка є пав’яче пір’я... Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав’я­че пір’я. У Старобільському повіті на Харківщині моло­диці застромлюють пав’яче пір’я під хустку навколо свого обличчя. На волинському Поліссі дівчата прикрашають свою голову дрібним курячим пір’ям, пофарбованим у зе­лений колір. На галицькому Поділлі дівчата оздоблю­ють своє волосся «качуриками» з хвоста селезня (качу­ра), вмочуючи їх перед тим у розтоплений, пофарбова­ний на зелене, віск. Колись на Київщині зелене пір’я з хвоста селезня дівчата вшивали поміж двома стрічками, а потім вив’язувались цією оздобою понижче вінка».

Дівчата, вплітаючи у вінок мак, одночасно прив’язу­вали до нього червону стрічку — символ печалі й магіч­ності. Люди вірили у силу стрічок. Стрічки — обереги волосся від чужих очей; відмірювались вони по довжині дівочої коси і відрізались трохи нижче коси, щоб її схо­вати.

Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона впліта­ла голубі стрічки. І люди при зустрічі обдаровували та­ку дівчинку подарунками, хлібом, грошима, крамом, оде­жею. Бажали їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди просили їм за доньку стати. А дівчинка за увагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка чи вишиту хустку, в якій носила насіння любистку.

Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Пер­ший — для трирічної дівчинки — плела мама, змочува­ла у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в ро­сах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна кві­точка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбу­тися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.

У чотири роки плівся інший віночок. Усі кінчики пе­люсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, лис­точки багна чи яблуні.

А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, крім того, вплітали й волошку.

Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіто­чок. І вперше вплітали квіт яблуні.

То був цілий ритуал, коли батько торкався вінком голівки і промовляв: «Мати-яблуне, дядино моя...» —і просив у не? здоров’я і долі дитині.

У центрі віночка гроно калини — символ краси діво­чої, далі квітки незабудки («Я прийшла до тебе, роде мій! Не забудь мене»), барвінку, любистку, чорнобрив­ців чи нагідок, безсмертник.

Мак і волошки в українському віночку з’являються лише в XVI—XVII ст. То були часи боротьби українсь­кого народу за незалежність. Кожна родина когось втра­тила у тій борні, і розцвіла пролита кров маковою квіт­кою в українському вінку... Волошка ж була символом прозріння («Де волошка росте, там верба гине»). Крім «вікових» віночків, що плелися відповідно до віку ди­тини, в Україні існували ритуальні, звичаєві, магічні вінки.

Один з них — вінок Спаса плетуть навесні, як заквіт­нуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки. Надягають вінок лише на Спаса (19 серпня). До віночка в’язалися відповідні стрічки: посередині — жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові — кольо­ри Спаса, жовтий — колір сонця.

...Йшов Спас до Сонця — Ярила і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з ді­вочого віночка. А Ярило відповідало: «Я тобі дам про­мінчик мудрості і здоров’я, але мусиш мені принести в долонях дві краплини голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки ночі синьої (звідси й сині), радість життя (жовті стрічки) та мудрість людську (фіолетові)».

Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне при­носить Сонцю. А Сонце вручає свій промінь і освячує ним віночок. І Спас, маючи вже магічний промінь, свя­тить дерева, торкається кожної їх гілочки, яблука, сли­вочки...

Одягали дитині той віночок з трьох років, на Спаса, як давали їй свячене яблуко та приказували: «Здорово­му тілу — здоровий дух!»

Протягом перебування дітей у дошкільному закладі їх знайомлять з вінком — дівочим оберегом. Тематика занять буде різною залежно від віку дітей. Так, у молод­шій групі можна провести заняття на теми «Український віночок», «Надягнемо ляльці віночок», «Мій перший ві­ночок»; у середній групі — «Мій другий віночок», «Що означає квітка у віночку?», «Різнобарвні стрічки дівочо­го віночка»; у старшій групі: «Гарний віночок — краса дівчини», «Вінок — український символ»; у підготовчій групі: «Кожній стрічці та квітці своє місце», «Обереги українського народу».

Наводимо конспект заняття для середньої групи на тему «Український віночок».

Мета: Ознайомити дітей з вінком — народним сим­волом України, з символічним значенням квітів та стрі­чок. Виховувати національну гордість за історичне ми­нуле українського народу.

Сидить бабуся біля хати і плете віночок.

Заходять діти, вітаються.

Бабуся: Добрий день, ярики-дошколярики.

Діти: Ми прийшли до вас знову. Що ви нам розпо­вісте?

Бабуся: Сідайте, дітки. Ось бачите, я плету онучці віночок на Спаса. А ще в мене у скрині є віночки вже сплетені.

Бабуся: Розповім я вам сьогодні про український ві­ночок.

Сядемо в рядочок, сплетемо віночок,

Квіточка до квіточки, як і ми ось, діточки.

(Виймає вінок із скрині.)

• Вінок оберігає людину, він лікар для тіла. Надя­гали його в Україні дівчатка тільки на свята. Всі квітки у вінку мають своє значення. В українському вінку го­ловні квіти — безсмертник і деревій, а всього 12 квіто­чок і рослинок у віночку. Щоб квіти зберігали свій колір, їх змочували у соку рослин.

Бабуся дістає зі скрині вінок із барвінку:

Хрещатий барвінок — зелена земля,

ця квітка блакитна — символ життя.

Вінок із безсмертника і ромашки:

Ромашка і безсмертник дають здоров’я людям.

Із них відвари роблять, щоб діток напувать.

Ці квіти скрізь впізнаєш, вони ростуть усюди

І нам допомагають всіх хворих лікувать.

Вінок із квітів вишні та яблуні:

А ці рожеві квіти вишневі, яблуневі

Вплітать в вінок любили дівчата навесні.

Вони ж бо знали, діти, що квіти ці чудові.

Це символ материнської любові і краси.

Вінок з калини:

А калина — символ краси і дівочої вроди.

Вінок з маку:

Мак — символ печалі й туги.

• А ще я вам розповім казку про трьох сестер, які славилися своєю красою та добротою, вміли добре лі­кувати людей.

Якось прийшов до них Вітер, постукав у двері і по­просив впустити до хати. Він сказав: «Я той, хто хмари наганяє і від Сонця оберігає». Сестри його впустили. Спитали: «На що жалієшся?» — «Я став безсилий, по­лікуйте мене». Сестри йому відказали: «Не будемо тебе лікувати, ти злий». Вітер розсердився і перетворив сес­тер на квіти. Першу — на кущ з колючками (ружу), ви­соку дівчину — на мальву, маленьку — на півонію.

Дізналися про це люди і висадили їх у землю, і стали вони символами Віри, Надії і Любові.

Ось вам віночки.

Потанцюйте таночок.

(Таночок дівчат з віночками.)

Бабуся:

Поки хоровод водили,

То й віночок загубили.

По подвір’ю гуляй

І віночок відшукай,

Що на золотім кілочку,

Що на золотім шнурочку.

(Гра з вінком.)

Бабуся: А ось він, наш віночок. Та погляньте, який гарний! Скільки на ньому стрічок! Віночку, всміхнись і дітям покажись.

Стрічка на віночку для того, щоб ховати волосся від очей. Кожна стрічка, як і квітка, має своє значення:

малинова стрічка дарує людям здоров’я;

коричнева — символ землі, дарунки матінки-землі;

жовта — це усмішка сонця, колосочок з поля;

світло-зелена — життя;

синя — вода, небо;

фіалкова — світанок або довір’я;

рожева — символ достатку, врожаю;

червона — символ любові, а ще й пролита кров на­ших дідів на рідній землі;

червона і біла — то печаль і пам’ять.

Дівчата надягають віночки й водять танок.

З дітьми підготовчої групи (з запрошенням батьків) можна провести тематичне заняття «Вінок — оберіг ді­вочий».

М е т а: Закріпити знання дітей про різні види вінків, про символічне значення квітів у вінку та кольору стрі­чок.

Зала прикрашена вінками. Посередині — великий ві­нок з 12 квітів: обабіч — інші віночки. На столі у вазоч­ках — квіти. Ведуча — вихователька в українському національному костюмі.

Звучить музика. Входять діти. Хлопчики сідають на ослінчики, дівчатка у різних віночках виконують укра­їнський танок. Після цього сідають, беруть квіти і пле­туть віночки.

Вбігає дівчинка з недоплетеним віночком у руках. Підходить до бабусі, сідає поруч.

Бабуся: Де ж це ти була, онучечко?

Дівчинка: У степ бігала. Я так люблю там бувати! А ще люблю ліс, поле, запашні квіти. Ходила, гуляла і плела віночок.

Бабуся: Тож сідай, Оленочко, поруч з нами. Будемо плести віночки.

Діти плетуть віночки. Дорослі співають пісню «За­плету віночок», діти підспівують.

Діти з різними вінками стають в один ряд.

Ведуча: А чи знаєте ви, діти, які в Україні були ві­ночки?

Перша дівчинка (виходить вперед, показує свій ві­нок) : Це лавровий вінок, його надягають переможцям,. Лавровий лист — це символ перемоги.

Друга дівчинка: А це перший віночок дівчинки трьох: років. Подивіться, які квіточки у цьому віночку. (Розпо­відає про значення кожної квітки.)

Третя дівчинка: Це другий віночок дівчинки чотирьох; років. Бачите нові квіти? (Показує, розповідає.)

Четверта дівчинка: Цей віночок надягали дівчинці шість років. Це мій віночок. (Розповідає про значення квітів у віночку.)

П'ята дівчинка: А це віночок дівчинки семи років. (Розповідає.)

.Бабуся: Дякую вам, дітки, ви добре знаєте, який вї- йочок з яких квітів потрібно плести. А тепер я вам по­кажу ще віночки. (Показує вінок з барвінку.) Віночок з барвінку надягала наречена. А ось цей віночок з маку з голубими стрічками носили дівчатка-сироти, у кого не було мами й тата.

Дідусь: Я пам’ятаю, як колись ми святкували Івана Купайла, дівчата плели купальські вінки й пускали їх річкою.

(Фрагмент купальського свята. Плетіння вінків, хо­роводи.)

Дідусь: Відбувалося свято Івана Купайла біля річки, ставка або озера, на лузі. Хлопці несли з собою хмиз для вогнища, а дівчата плели вінки. З вінком і свічкою дівчата йшли до річки й обережно опускали вінки на воду. Річка рябіла безліччю вогнів.

Бабуся: Так, так, я пригадую. Таке враження, ніби річка спалахнула. Кожна дівчина стежила за своїм він­ком. Дівчата вірили: хто підбере вінок, той і буде її чо­ловіком. Коли ж чий вінок потоне, це віщувало велике горе —- передчасну смерть.

Закінчується заняття народною хороводною грою «Чий вінок кращий?»

Рушник — ще один національний оберіг, народний символ України. Все життя українця пов’язане з рушни­ками.

Хліб-сіль на вишитому рушнику — то висока ознака гостинності народу. Рушник на стіні — невід’ємний сим­вол хатнього інтер’єру: в Україні не було жодної оселі, яку б вони не прикрашали. Гарно оздоблений рушник висів біля ганку на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спече­ні паляниці, діжу після випікання хліба, з ним ходили доїти корову, з ним починали обжинки.

Рушником ушановували появу немовляти в родині, одруження дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, виряджали в далеку дорогу ба­тька, сина, чоловіка й коханого. Не дивно, що «Пісні про рушник» П. Майбороди на слова А. Малишка судилося довге життя.

У різних районах України рушник називали по-різно­му, залежно від його призначення. Рушник для утирання рук і обличчя — утирач, для посуду, стола й лави— стирач, стирок, для пов’язування сватів — плечовик. Від­повідно до призначення рушники виготовляли з різних ниток. Утирачі й стирачі ткали із цупких ниток, покут­ники весільні, подарункові, плечові — з тонкого білого полотна. Жінки ткали рушники в жіночі дні — середу, п’ятницю або суботу. Перший витканий рушник призна­чався для гостей. Він завжди висів на видному місці. Господиня в знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи в руки, брала кухлик із водою і люб’язно про­понувала свої послуги.

При зведенні житла рушниками застеляли підвалини, піднімали сволоки. У перший день огляду озимини йшли в поле гуртом або цілим родом. Попереду — батько з хлібом-сіллю на рушнику, мати несла в козубку різне частування. На зеленому полі стелили рушник, виклада­ли на ньому їжу, пригощалися. Обряд закінчувався ді­вочим хороводом, піснями. Так робили в перший день оранки, сівби, жнив.

Традиційно в Україні в кожній сім’ї був і свій сімей­ний, родинний, надзвичайно барвистий рушник. У ньому поєднуються жовті, оранжеві, рожеві, червоно-малинові, світло-темно-зелені, коричневі, чорні, голубі, ніжно-фіал­кові кольори. Візерунок своєрідний — це горщик, з якого наче виростає квіткове деревце. Тут можна побачити маки і троянди, чорнобривці і мальви, калину і майори, лілеї, лісові дзвіночки, любисток, барвінок тощо. На гі­лочках сидить двоє пташечок-голубків, дивляться одне одному у вічі. Це символ сімейної злагоди.

Рушники в кожному регіоні України специфічні, від­мінні від інших. У вишиваних рушниках Київщини, Чер­нігівщини переважає рослинний візерунок у вигляді ва­зона. На Поділлі геометризовані візерунки з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин, вишиті гладдю. На Во­лині вишивають хрестиком, переважає геометричний ор­намент. На Поліссі у вишиваних рушниках в основному червоний та чорний кольори. На Закарпатті, Буковині, Галичині — різноманітні відтінки, на Полтавщині — си­ній, червоний, чорний кольори.

Дітей знайомлять передусім з рушниками свого регі­ону, як вишиваними, так і тканими. Звертають увагу на кольорову гаму, на орнамент, візерунки, розповідають, де і з якою метою використовують рушники. В ході за­нять доцільно використовувати інсценізацію уривків опо­відання О. Волосюк «Рушники-веселинки» («Дошкільне виховання», 1991.— № 7.— С. 26—27). Наприклад, ді­дусь показує дітям рушник, вишитий різнокольоровими смужечками, пояснює: «Червона смуга означає: нехай подорожньому завжди світить сонечко, і люди нехай зі­гріють мандрівника, якщо він попроситься на ніч, наго­дують його. Зелена барва провіщає зустріч із добрими людьми, добрі покупки на базарі. Коричнева смуга оз­начає щасливу дорогу, з чистим небом і ясним сонцем. Тому поряд з нею вишивають синю стежечку, а біля си­ньої — жовту. А ще жовта смужечка є символом здоро­в’я, вдачі».

Дідусь, що приходить до дітей постійно в гості на за­няття, в інший раз оповідає дітям, що є рушнички для дівчаток-дошкільняток і називають їх рушничками-росяночками. На таких рушничках вишивали стежечкою цвіт яблуні і вишні, нижче — ромашки й незабудки, а між ними — дрібненькі листочки барвінку й вишеньки.

Рушники для хлопчиків називали грайликами. На них теж стежкою вишивали посередині чорнобривці, збо­ку— волошки і синій барвінок, а між ними — листячко дуба. Ще вишивали листя любистку й вусики хмелю.

Поступово дітей знайомлять з рушниками інших ре­гіонівУкраїни. Серію таких занять доцільно провести в бабусиній світлиці. А в кінці року можна влаштувати виставку українських рушників, в якій візьмуть участь батьки дітей. У ході занять вихователі використовують записи пісень про рушник, вірші, загадки, прислів’я, на­приклад: «Хата без рушників — родина без дітей», «Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати — буде чим гостей шанувати».