Питання до самоконтролю:

1. Соціально-економічний і політичний лад.

2. Географічні уявлення населення Русі.

3. Запровадження християнства у Київській русі та його історичне значення.

4. Побутове життя населення Русі.

Реферати до теми:

1. Роль норманів у формуванні Київської Русі.

2. Нащадки Ярослава Мудрого в Європі.

3. Боротьба з печенігами.

4. Русь і Візантія.

5. Київська Русь і половці.

Література:

1. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Посібник. — 2.вид., доп. — К. : Академвидав, 2004. — 655 с.

2. Світлична Валентина Василівна. Історія України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю.М. Алексєєв (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2004. — 408с.

3. Баран Володимир, Войтович Лев, Грицак Ярослав Йосипович, Зайцев Олександр, Зайцев Юрій Дмитрович. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

4. Рибалка І. К. Історія України. – Харків, 1995.

Тема 3. Київська Русь в період феодальної роздробленості і занепаду. Методичні поради

У першій третині XII ст. Київська Русь зазнала трансформації і розпочався наступний період у її історії. В межах колишньої держави оформлюються землі-князівства, що стало іншою феодальною формою державно-політичної організації. Кількість таких князівств була непостійна через частий перерозподіл земель. Напередодні монголо-татарської навали (1236 – 1242 рр.) нараховувалось близько п'ятнадцяти князівств, у середині XIII ст. - близько п’ятдесяті, в XIV ст. кількість їх наближалась до 250. Найбільш помітну роль у розвитку земель колишньої Русі відіграли Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське, Смоленське, Полоцьке, Муромо-Рязанське, Володимиро-Суздальське, Новгородське князівства. На території південної та південно-західної Русі (яка включала територію сучасних українських земель) сформувались Київське, Чернігівське, Сіверське, Переяславське, Галицьке та Волинське князівства, князі яких постійно боролися за Київ і київський стіл, старійшинство на землях колишньої єдиної держави. Ці процеси були перервані монголо-татарською навалою у першій половині XIII ст. і встановленням монголо-татарського іга, яке тривало до II половини XIV ст., коли більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського, Польського королівства, а також інших іноземних держав.

Звернемо увагу студентів на те, що кожне із князівств мало як загальні для усіх інших, так і власні особливості розвитку. Київське князівство охоплювало землі по Дніпру та його притоках Прип’яті, Тетереву, Ірпені, Росі, а також частину дніпровського лівобережжя напроти Києва. Центральним і найбільшим містом був Київ. За його найвищого розвитку площа міста охоплювала близько 400 га, а число жителів досягало 50 тисяч осіб. В межах князівства знаходилося близько 80 міських центрів, серед них - Вишгород, Білгород, Василів, Канів, Юріїв, Торчеськ, Вручій, Іскоростень, Нежибіжжя, що було значно більше, ніж у будь-якому іншому князівстві. В окремі періоди володіння розширювались за рахунок утримання В'ятицької волості київськими князями чернігівської династії, за часів княжіння представників роду Мономаховичів - Волинь, Туровська і Переяславська землі мали статус великокняжих володінь.

Слід також звернути увагу студентів на те, що специфіка політичного розвитку Київського князівства полягала у тому, що претендувати на київський княжий стіл міг будь-хто з роду Рюриковичів, внаслідок чого тут не склалося єдиної князівської династії. Принадна сила Києва, та Київського князівства в цілому, полягала не лише в традиціях колишньої політичної величі, але й в економічних перевагах: Київське князівство було одним із найбільш багатих і найбільш розвинутих. Наголосимо, що вже на початку XIII ст. сильні князі низки земель намагалися досягнути керівного становища в країні та загальноруської єдності не шляхом переходу в Київ, а закріплюючи як об'єднавчий центр столицю свого князівства.

Посилення інших князівств, загострення боротьби між князями за київський великокнязівський стіл, їхня зміна з калейдоскопічною швидкістю та безперервна боротьба з половцями призвели до втрати Київським князівством політичного значення. Міць князівства була підірвана у 1240 р. під час монголо-татарської навали. Навесні 1239 р. монголо-татарські війська на чолі з ханом Батиєм виступили в похід на південно-західні землі Русі. Після захоплення Переяславля й Чернігова вони восени 1240 р. підійшли до Києва та взяли його в облогу. У Києві Данило Романович залишив воєводу Дмитра для організації захисту міста. Героїчна оборона тривала за кожну вулицю й дім. Останні захисники Києва загинули під уламками Десятинної церкви, що не витримала ударів камнеметів та ваги людей, які там знаходились. Про тривалість облоги Києва, а також про дату його падіння залишились різні відомості. Місто трималося 10 тижнів і 4 дні (за Псковським літописом), та взято 6 грудня 1240 р. (за Лаврентіївським літописом).

Усі князівства з 40-х років XIII ст. знаходились в залежності від Золотої Орди. Із середини XIV ст. Київське, Переяславське, Чернігівське та більша частина Волинського князівства увійшли до складу Великого князівства Литовського. У 1377 р. західна частина Волині - Холмщина та Белзька земля перейшла під владу Польського королівства, де з 40-х років XIV ст. уже перебували землі Галицького князівства.