9.4. . Влаштування основ і покриттів з ґрунтів, укріплених комплексними в'яжучими матеріалами.

Поряд з укріпленням ґрунтів мінеральними або органічними в'яжучими досить широко застосовують комплексне укріплення ґрунтів – крім основного мінерального або органічного в'яжучого добавляється невелика кількість інших речовин. Це дозволяє збільшити міцність укріплених ґрунтів, також використати грунти, які непридатні для укріплення одним в'яжучим.

При укріплення ґрунтів цементом в якості добавок використовують:

- вапно гашене або мелене негашене в кількості 1-3% від маси ґрунту  при укріпленні цементом кислих ґрунтів з рН<6, перезволожених ґрунтів з вологістю на 4-6% більше оптимальної;

- хлористий кальцій в кількості 0,4-0,6%  при виконанні робіт при понижених температурах повітря з метою прискорення процесу тужавіння укріпленого ґрунту, а також в посушливих районах для збереження оптимальної вологості грунту;

- силікат натрію в кількості 0,5-2,0%  для підвищення міцності цементоґрунту, прискорення його твердіння й зниження витрати цементу при укріпленні супіщаних і суглинистих карбонатних ґрунтів;

- бітумну емульсію з розрахунку 2-4% масової частки бітуму в ґрунті  для збільшення терміну служби основи й зменшення витрати цементу;

- рідкий бітум.

При укріпленні ґрунтів вапном в якості добавок використовують хлористий кальцій, рідке скло, каустичну соду. При укріпленні ґрунтів цементом або вапном в якості добавок використовують золи виносу сухого відбору.

Ґрунти, укріплені лише органічним в'яжучим, мають малу водостійкість, велику залежність від погодних умов. При комплексному укріпленні ґрунтів органічними в'яжучими з різними добавками в значній мірі ліквідовуються вказані недоліки. Окрім того, для укріплення органічним в'яжучим придатні не всі типи ґрунтів, а період формування покриття досить тривалий.

В якості добавок до органічних в'яжучих використовують: вапно, цемент, фільтропрісні відходи цукрових заводів, мелену крейду тощо.

9.5. Контроль якості робіт при влаштуванні ґрунтових шарів.

Геометричні параметри шару основи чи покриття з ґрунту, укріпленого органічним в'яжучим, перевіряють аналогічно з укріпленими мінеральними в'яжучими.

Не рідше одного разу за зміну необхідно перевіряти: щільність та вологість верхньої частини земляного полотна; гранулометричний склад крупноуламкових і піщаних ґрунтів шляхом розсіву проб на ситах з вічками 5 і 10 мм; число пластичності та ступінь подрібнення глинистих ґрунтів; ступінь засоленості ґрунтів; температуру органічного в'яжучого перед введенням у ґрунт.

Через кожні 200 м контролюють вологість ґрунтів і готової суміші перед її ущільненням, щільність матеріалу після влаштування. Проби беруть в трьох точках на поперечнику (по осі та на відстані 0,5 м від країв укладеного шару).

Протягом зміни перевіряють рівність поверхні та поперечний профіль в процесі й після ущільнення.

Не рідше одного разу на п'ять змін контролюють дотримання режиму догляду за укріпленим ґрунтом та вміст легкорозчинних солей в засолених ґрунтах.

При укріпленні ґрунтів органічними в'яжучими склад ґрунтів контролюють шляхом взяття проб на кожні 200-300 м³ ґрунту. Температуру рідкого бітуму й дьогтю замірюють в кожному бітумовозі. В'язкість рідких бітумів і дьогтів контролюють шляхом взяття двох проб із кожного котла. Вміст бітуму в бітумній емульсії та її однорідність перевіряють в кожному бітумовозі.

Контроль міцності здійснюють шляхом випробування трьох зразків, які формуються на кожні 60 м³ готової ґрунтової суміші. При цьому допускаються такі відхилення від нормативних показників міцності:  8% – при виготовленні суміші в кар'єрних змішувальних установках;  15% – у разі приготування суміші грунтозмішувальними машинами;  25% – при змішуванні компонентів суміші дорожніми фрезами.

Точність дозування в'яжучих і рівномірність їх розподілу по ґрунту контролюють шляхом визначення міцності на стиск зразків із готової суміші. При цьому для сумішей з ґрунту, укріпленого портландцементом, які містять частинки розміром дрібніше 5 мм, міцність на стиск визначається прискореним способом, а для сумішей, що містять частки розміром крупніше 5 мм, – стандартним способом на водонасичених зразках після семи діб твердіння їх твердіння у вологих умовах.

Перед початком роботи по приготуванню суміші в грунтозмішувальних установках необхідно перевірити точність заглиблення робочих органів машини на задану глибину обробки.

При приготуванні сумішей в змішувальних установках в кар'єрах необхідно не рідше 2 разів за зміну на трьох пробах контролювати: вологість ґрунту; відсутність розшарування емульсії під час змішування; точність дозування компонентів суміші; якість суміші шляхом приготування й випробування зразків.

Під час приймання робіт з улаштування основ і покриттів із ґрунтів, укріплених органічними й неорганічними в'яжучими, допустимі відхилення від проектних мають бути не більше: по ширині 10 см; по товщині 10%, але не більше 20  мм; висотні відмітки по осі 5 см; поперечний похил 5^о/_оо, просвіт під 3-метровою рейкою 10 мм.

У разі укріплення ґрунтів смолами необхідно не рідше двох разів за зміну контролювати вологість ґрунту, міцність зразків на стиск і точність дозування компонентів суміші. Відхилення в нормах дозування повинні бути не більше: для ґрунту –  5%, .для смоли –  2%, для води й хлористого амонію –  2%. Показники міцності не повинні розрізнятись між собою більше ніж на  10%.