Х. Чому провалились фашистськi плани використання робочої сили в Українi у 1941-1944 рр.?

Ще до нападу на Радянський Союз керiвництво фашистської Нi­меч­чини розробило докладний план пограбування захоплених терито­рiй. Складовою частиною цього плану було використання трудових ресурсiв. Особливу надiю гiтлерiвцi покладали на Україну. Вже в першi днi вiйни з СРСР, 5 серпня 1941 р., рейхсмiнiстр окупованих областей А.Розенберг видав розпорядження, за яким все населення України примусово залучалось до працi в iнтересах гiтлерiвського рейху. Невиконання цього розпорядження загрожувало мiсцевим жителям великими штрафами, ув'язненням i навiть стратою.

Та, незважаючи на погрози i репресiї, українське населення ухилялось вiд роботи на користь Нiмеччини. Так, в Марiуполi гiтлерiвська мiсцева влада проголосила: "Тi, хто не з'явиться на роботу протягом трьох днiв, будуть розстрiлянi." Але робiтники пiд рiзними приводами не йшли на роботу. Металурги тiкали в села, ховалися в пiдвалах; щоб не вмерти з голоду, робили запальнички i продавали їх на базарах.Займалися побутовим ремеслом, а працювати на заводи не йшли. Багато робiтникiв переправлялися по льоду Азовського моря в Єйськ, там вступали в Червону армiю i билися з ворогом. Гестапiвцi розстрiляли 43-х робiтникiв. Але це не допомогало. Мартенiвськi цехи в Марiуполi не працювали. Так було i в iнших мiстах України.

Саботаж економiчних заходiв фашистiв ширився i на селi. Мiсцевi властi встановили тут довiльну мiру покарання за вiдступ вiд установленого порядку. Так, в Харкiвськiй областi влiтку 1942 р. пiд час збирання врожаю за неявку на роботу 1-й раз сiкли канчуками, 2-й раз - палили хату, 3-й раз - розстрiлювали. В Полтавськiй областi за неявку на роботу карали нагаєм i штрафом у 1000 крб.

Але це не допомогало. Фашистськi плани заготiвлi сiльськогос­подарських продуктiв зривались.

Зважаючи на те, що терор i репресiї не давали бажаних наслiдкiв, гiтлерiвськi властi з кiнця 1942 р. почали провадити iншу тактику, спрямовану на прихилення людей окупованих територiй на свiй бiк.В iнструкцiї А.Розенберга говорилось про необхiднiсть продовольчого забезпечення людей, якi працювали "на нiмецькi вiйськово-господарськi iнтереси". В iнструкцiї, пiдписанiй мiнiстром пропаганди Г.Гебельсом, вимагалося завоювати доброзичливе ставлення до окупантiв на Сходi. Ця iнструкцiя забороняла як в пресi, так i в усних виступах вживати щодо жителiв окупованих районiв такi слова як "тварина", "варвари", не дозволяла вести мову про колонiзацiю схiдних районiв. Верховне коман­дування вермахту пiдготувало "Пам'ятку нiмецькому солдату", в якiй вимагалось "справедливе i порядне ставлення до мiсцевого населення". Командуючi групами армiй фельдмаршали Клейст i Манштейн у своїх директивах вiйськам у лютому 1943 р. наголошували: "З населенням окупованих на Сходi територiй поводитись як з союзниками".

Але змiнюючи тактику, гiтлерiвське керiвництво залишало недо­тор­каною стратегiю окупацiйної полiтики. Шеф гестапо Гiмлер у письмовому роз'ясненнi окупацiйним властям вказував:" Якщо ми обмежуємо нашi суворi заходи, то робиться це iз таких мiркувань: нашою важливою метою є мобiлiзацiя робочої сили".

Для здiйснення своєї нової тактики гiтлерiвцi встановили в окре­мих районах України вихiднi днi для робiтникiв. Деякi вiйськовополо­ненi українцi на прохання їх дружин чи родичiв почали вiдпускатись iз концтаборiв. У Харковi загарбники органiзували видачу хлiба населенню, дещо збiльшили зарплату особам iнтелектуальної працi, подекуди видавали продовольчий пайок. У Сумськiй областi нiмецькi вiйськовi частини роздавали дiтям продукти харчування, солодощi.

Проте й пом'якшуючi заходи щодо мiсцевого населення нiчого не дали окупантам. У 1942-1943 рр. на багатьох пiдприємствах України вихiд на роботу не перевищував 60% зареєстрованих робiтникiв. Фашистське керiвництво змушене було завозити свою робочу силу на українськi пiдприємства. Так, у Донбас окупантам довелось надiслати 1730 шахтарiв, демобiлiзованих зі своїх фронтових частин. Для роботи у вугiльнiй промисловостi Схiдних областей фашисти видiлили 30000 вiйськовополонених. У Херсонськi корабельнi з Нiмеччини були завезенi майстри - суднобудiвельники. Iз рейху на Україну надходив сiльськогос­по­дарський реманент, хоч плани заготiвлi продовольства не виконува­лись. У 1942 р. було засiяно лише 65% посiвних площ республiки.

Зазнали провалу i плани нацистiв щодо залучення українського населення до працi в самiй Нiмеччинi. Фашистський уряд не планував використання робочої сили окупованих районiв на пiдприємствах рейху. Вважалось, що вiйна на Сходi закiнчиться швидко, з малими втратами i промисловiсть країни обiйдеться наявними людськими ресурсами, без додаткових робiтникiв, тим бiльше з Радянського Союзу.

Але вiйна внесла в цi плани свої корективи. Блiцкрiг провалився. Вермахту потрiбне було незаплановане, надзвичайно велике поповнення в людях. На початок 1943 р. виникла неохiднiсть у тотальнiй мобiлiзацiї. Нацистськi керiвники були змушенi направити в армiю квалiфiкованих робiтникiв пiдприємств, якi до цього були звiльненi вiд мобiлiзацiї у вiйська. Небувалий дефiцит робочої сили було вирiшено компенсувати за рахунок окупованих народiв.

На початку було взято курс на добровiльний набiр працездатного населення до Нiмеччини. Гебельсiвська пропаганда всiляко розписувала "блага", що їх нiбито знайдуть українцi на Заходi. В той же час мирнi громадяни, якi виїхали до рейху, знаходилися в жахливих умовах. Про це населенню України стало вiдомо iз листiв i вiд втiкачiв з Нiмеччини. Тому нiмецькi властi вдалися до примусового вивезення.

Декретом Гiтлера було створене спецiальне "Iмперське бюро по використанню робочої сили", яке очолив гауляйтер Тюрiнгiї Зоупель. Шеф "Iмперського бюро" наказував: "Робочу силу слiд максимально витягти зі схiдних областей, особливо iз рейхскомiсарiату "Україна". Передбачалось з українських регiонiв вивезти 4/5 контингенту людей, що мали бути депортованi iз захопленої радянської територiї. В Українi було вiдкрито 110 "бюро працi", якi проводили "вербовку" до Нiмеччини. Влаштовувалось справжнє полювання на людей. У мiстах i селах проводились масовi облави. Українську молодь хапали будь-де: на базарах, при виходi з кiнотеатрiв, магазинiв, церков. Щоб залякати людей i примусити їх "вербуватися", окупанти спалювали хати родин, члени яких ухилялись вiд поїздки на Захiд. У тому разi, коли особа, призначена до виїзду, втече, замiсть неї забирали двох членiв її родини, конфiсковували у сiм'ї майно.

За допомогою терору i репресiй гiтлерiвцям вдалося на кiнець 1942 р. загнати до Нiмеччини майже 700 тис. українських трудящих. Проте сотнi тисяч вивiльнених мiсць, що постали на пiдприємствах нацистсько­го рейху у зв'язку зi все новими мобiлiзацiями до вермахту, i надалi про­дов­жували заповнюватись за рахунок робiтникiв окупованих територiй.

У той же час опiр трудящих фашистським мобiлiзацiйним заходам посилювався. Люди вiдмовлялись брати повiстки про мобiлiзацiю, вда­ва­лись до пiдробки документiв, калiчили себе на все життя. Нерiдкими були випадки, коли при оголошеннi мобiлiзацiї до Нiмеччини мешканцi цiлих сiл кидали своє житло, майно i втiкали у навколишнi лiси, поповнючи ряди партизанів. Навiть тодi, коли люди були загнанi у вагони, їм вдавалось втекти. Керiвник охоронної полiцiї i СД Київськоi округи доповiдав своєму начальству, що за лютий-березень 1943 року мiж станцiями Київ-Кiвецi iз вiдправлених поїздами близько 16 тис. робiтникiв втекло понад 4 тис.

Вивезенню радянських громадян в Нiмеччину перешкоджали парти­за­ни i пiдпiльники. Лише на Вiнничинi за перiод окупацiї партизани не дали можливостi нацистам вивезти майже 50 тис. чол., на Одещинi - 10 тис. чол.

Багатьох молодих людей врятували вiд депортацiї радянськi лiкарi, якi працювали на бiржах працi i пересильних пунктах. Професор Київського медичного iнституту П.М.Буйко, працюючи в той час лiкарем районної лiкарнi м. Фастова, врятував вiд фашистської каторги понад одну тисячу чоловiк.

Все ж гiтлерiвцям вдалося депортувати велику кiлькiсть радянсь­ких людей. Всього було вивезено на примусовi роботи в Нiмеччину близько 5 млн. громадян СРСР, в т.ч. 2,4 млн. з України. Проте встановленi плани були далекими до виконання. Передбачалось вивезти 7 млн. українських громадян, а депортовано було в три рази менше.

Опiр населення окупацiйнiй полiтицi зiрвав плани загарбникiв. Цей опiр продемонстрував могутню духовну силу українського народу i став важливим внеском трудящих України в перемогу над гiтлерiвською Нiмеччиною.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Украинская ССР в годы Великой Отечественной войны. Хроника событий.- К., 1985.

Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах плана "Ольденбург".-М., 1974.

Великая Отечественная война 1941-1945: события, люди, документы. Краткий исторический справочник.- М., 1990.

Преступные цели гитлеровской Германии в войне против Советского Союза. Документы и материалы.- М., 1987.

Коваль М. Другий фронт Великої Вiтчизняної // Народна армiя.-1995.- 5 травня.

Дерев'янкiн Т. Велика Вiтчизняна вiйна: важкий шлях до перемоги // Економiка України.- 1995.- №5.