VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу України визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд н.Махна.

У суперечностях вiдтворення подiй революцiйного 1917 р. в Українi рiзними авторами вiдображається суперництво в боротьбi за владу альтернативних iдейно-полiтичних сил загальноросiйського та українського нацiонального спрямування. В сукупностi рiзних iсторич­них джерел особливу цiннiсть становлять спогади Н.Махна. Вiдсутнiсть у автора прагнень державної влади ( в силу анархiстських переконань) позначилася на точностi передачi iнтересiв i мiнливих настроїв великої частини народу України. Виражаючи цi iнтереси, Н.Махно здобув популярнiсть народного "батька" i, як найбiльш видатний представник багатьох подiбних до нього "батькiв" та "атаманiв", очолив рух ("махновщину") великої суспiльної ваги. Цей рух хоч i не став визначальним, проте суттєво впливав на розстановку i спiввiдношення рiзних полiтичних сил, у тому числi на їх перемоги чи поразки.

У махновськiй уявi справжньою метою трудящих пiсля повалення росiйського царизму було здiйснення селянськими i робiтничими Радами переходу всiх земель, фабрик i заводiв у суспiльну власнiсть. На такiй економiчнiй основi Ради депутатiв трудящих мали стати органами самоуправлiння без опiки яких-небудь полiтичних партiй чи урядiв. Пiд усуспiльненням засобiв виробництва розумiлися не державнi (націоналiзованi), а рiзноманiтнi колективнi та iндивiдуальнi трудовi (не заснованi на купiвлi-продажі й експлуатацiї найманої робочої сили) форми власностi.

Головну iдею Всеросiйського Тимчасового уряду про скликання Установчих зборiв для вирiшення всiх суспiльних проблем Н.Махно сприймав як ворожу трудящому народу, оскiльки подiбнi збори могли бути тiльки полем для "гри в карти" мiж полiтичними партiями. Пiдтвердження таким думкам Н.Махно знаходив у дiяльностi мiсцевого представництва Тимчасового уряду - Громадського комiтету - i його опорi - загальноросiйських партiй есерiв, меншовикiв, кадетiв та єврейської общини. Представляючи iнтереси лише нечисленної меншостi населення з купцiв, фабрикантiв, господарiв лавок i земельних власникiв, вони, за словами Н.Махна, лукавили перед трудовою бiльшістю позбавленого власностi народу i практично нiчого для нього не робили. Оберiгаючи багатих власникiв, агiтували бідних чекати Установчих зборiв. Бiльшовикiв же весною - влiтку 1917 р. в українському селi взагалi не було.

Щодо посланцiв Центральної Ради з Києва - українських есерiв - то вiд них, як передавав Н.Махно, селяни чули лише заклики до вигнання "кацапiв" як "гнобителiв" рiдної мови. Не знаходячи вiдповiдi на головнi питання, що їх турбували, селяни проганяли таких проповiдникiв шовiнiзму, вбачаючи в ньому спотворення великих починань загальноросiйської революцiї.

У березнi 1917 р. всi селяни Гуляй-Поля на Катеринославщинi (нинi - Днiпропетровщина) записалися в новостворений Селянський Союз, головою якого був обраний Н.Махно. За його спогадами, до Союзу не ввiйшли тiльки селяни - власники (вони сподівались на стверд­ження їх власницьких прав Установчими зборами). У квiтнi органiзацiї Союзу створилися у волостях, i його контролери були надiсланi до Громадського комiтету. Гуляй - Польський Селянський Союз мав зв'язки з подiбними Союзами й радами всiєї губернiї i обговорював з ними необхiднiсть пiдготовки до захоплення помiщицьких, монастирських, державних земель з метою їх розподiлу серед бідняків, якi бажали самi обробляти землю, або ж для органiзацiї в помiщицьких садибах сiльськогосподарських комун у разi вiдповiдного бажання селян.

У травнi 1917 р. Н.Махна обрали також головою робiтничої профспiлки Гуляй -Поля, яка пiд загрозою страйку домоглася вiд хазяїв пiдвищення зарплати для робiтникiв на 100% і 80%.

У червнi Союз i профспiлка взяли пiд свiй контроль дiяльнiсть Громадського комiтету i позбавили мiлiцiю прав арешту й обшуку громадян, хоча цiлком лiквiдувати мiлiцiю не вдалося. Тодi ж у всiх мiсцевих помiщикiв i куркулiв, скликаних до Гуляй-Поля, були вiдiбранi документи про придбання ними у власнiсть земель. Водночас органiзований при Союзi комiтет наймитiв установив контроль над помiщицькими й куркульськими садибами та хуторами.

Пiсля розправи вiйськ Тимчасового уряду над робiтничими виступами в Петроградi 3-5 липня мiтинг селян i робiтникiв Гуляй-Поля прийняв резолюцiю, в якiй записав, як згадував Н.Махно, що не забуде цього урядового злочину, i посилав уряду, а заодно й Центральнiй Радi в Києвi смерть i прокляття як найзлiшим ворогам народної волi.

5-7 серпня в Катеринославi вiдбувся губернський з'їзд Рад, який постановив перейменувати всi Селянськi Спiлки i Союзи в Ради. Вiдтодi в Гуляй-Полi створилась Рада робiтничих, селянських i солдатських депутатiв, яка пiд час корнiловського заколоту 29-30 серпня позбавила Громадський комiтет влади i сама стала повновладним органом. Рада органiзувала по всьому району роззброєння буржуазiї i офiцерiв, що прибули з фронту. З'їзд Рад району прийняв рiшення про скасування приватної власностi на землю, заводи i фабрики, а також про вигнання зі своїх садиб всiх помiщикiв i куркулiв, якi не захочуть зайнятися власною працею. В таких садибах мали органiзовуватися сiльськогосподарськi комуни з добровольцiв селян та робiтникiв. Влада Тимчасового уряду i Центральної Ради Гуляй-Польськими Радами робiтничих, селянських i солдатських депутатiв не визнавалася.

На думку Н.Махна, iдея української визвольної справи, на керiвництво якого претендувала Центральна Рада, здiйснювалась не на основi трудового i соцiального самовизначення України, а лише нацiонального. За винятком кiлькох керiвникiв у Києвi, ця iдея проводилась у життя досить рiзними i безвiдповiдальними людьми, замикаючись у вкрай шовiнiстичних рамках. Все це викликало вiдразу в українських трудящих, ображаючи в них почуття братерської єдностi з росiйськими трудящими.

За таких умов звiстка про перемогу Жовтневого перевороту в Петроградi, Москвi i по всiй центральнiй Росiї у листопадi-груднi 1917 р. вiталась Радами Гуляй-Польського, Олександрiвського (нинi Запо­рiзь­кого), Мелiтопольського, Бердянського, Марiупольського, Бахмацького i Павлоградського повiтiв, якi, за спогадами Н.Махна, були iдейно взаємозв'язанi. Селяни Катеринославщини розглядали жовтневi подiї в центральнiй Росiї як початок того, що самi вони проводили в себе на мiсцях ще в серпнi i вереснi 1917 р. Тому й сприяли розширенню на мiсцях шляхiв для Жовтневої справи.

Двi партiї - добре органiзована й керована мудрим Ленiним бiльшовицька i союзна їй лiвоесерiвська,- писав Н.Махно,- вчасно i вмiло пiдiйшли до трудящих, чiтко виразили в своїх гаслах вiковi народнi прагнення до економiчної i полiтичної волi через всевладдя самоуправлiнських Рад, приховуючи iдеї встановлення свого панування над революцiєю в новiй централiзованiй державi. Проте цього полiтичного лукавства трудящi не помiчали i бачили в бiльшовиках та лiвих есерах борцiв за свої iнтереси.

Вiдповiдальнiсть за початок громадянської вiйни в Українi у груднi 1917 р. Н.Махно покладав на Центральну Раду, яка не примирилась через владу з бiльшовицько-лiвоесерiвським блоком i, втягнувши в цю суперечку народ, розпочала криваву бiйку. Так, створена в Катеринославi Центральною Радою Українська Губернська Революцiйна Рада вирiшила розпустити скликаний 2 грудня губернський з'їзд Рад робiтничих, солдатських i селянських депутатiв i дати бiй цим Радам, оскiльки вони не визнавали полiтики Центральної Ради i створюваних нею сiльських Спiлок. Десятки агентiв Центральної Ради, як називав їх Н.Махно, роз'їжджали з пропагандою "вiчної боротьби з кацапами" i проводили полiтику придушення всяких ознак соцiальної революцiї, а революцiонерiв оголошували зрадниками України та захисниками "кацапiв". Вiйськовi частини Центральної Ради зайняли м. Олександрiвськ з метою супроводу ешелонiв козакiв з росiйсько-нiмецького фронту на Дон, де генерал Каледiн збирав їх для придушення боротьби трудящих за своє соцiальне визволення.

Подiбна полiтика штовхнула трудящих Гуляй-Польського району до органiзованих бойових дiй проти гайдамакiв Центральної Ради спiльно з червоногвардiйцями бiльшовицького-лiвоесерiвського блоку. Вiдповiдне рiшення було прийняте на з'їздi Рад, який доручив Н.Махну взяти на себе керiвництво добровiльними вiйськовими силами району, органiзованими для захисту революцiйних завоювань.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ :

Махно Нестор. Воспоминания. Книга 1. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 г.).- Париж, 1929.