Iх. Якою була радянська полiтика щодо нацiональних меншин пiд час українiзацiї 20-х рокiв?

Складовою частиною радянської полiтики українiзацiї (про українiзацiю див.: Iсторiя України: запитання i вiдповiдi. Випуск 1.- С.31-33.) було забезпечення розвитку культури нацiональних меншостей, що проживали в УРСР. За даними,опублiкованими в бюлетенi НКВС у 1920 роцi, в Українi проживали: євреї (1 млн.200 тис.), нiмцi (210 тис.), поляки (117 тис.), латишi (10 тис.), литовцi (16 тис.), вiрмени (9 тис.), а також представники iнших нацiональностей.

За 1919-1925 роки Радянською владою в Українi було прийнято близько ста рiшень органiзацiйного, правового, економiчного, культурно-освiтнього характеру щодо нацiонального розвитку рiзних етнiчних груп.

З часу остаточного утвердження Радянської влади в Українi у 1920 роцi при мiсцевих органiзацiях КП(б)У були створенi вiддiли, пiдвiддiли, сектори, секцiї для роботи серед нацiональних меншостей.

Наприклад, при Одеському губкомi КП(б)У працювали нацiональ­нi вiддiли: єврейський i схiдний для роботи з iноземцями, польське бюро; секцiї: литовсько-бiлоруська, латиська, молдавська, комунiстiв-емiгрантiв балканських країн. Керiвники цих пiдроздiлiв призначалися з представникiв вiдповiдних нацiональностей. Подiбним чином ця справа була органiзована в Київськiй, Одеськiй, Катеринославськiй, Донецькiй, Волинськiй, Подiльськiй i Полтавськiй губернiях.

Права нацiональних меншостей були закрiпленi у статях 19,20 Конституцiї УСРР. Так, стаття 19 наголошувала:" ... Для найбiльшого забезпечення нацiональних меншостей, що становлять у тiй чи iншiй мiсцевостi компактну бiльшiсть людностi, можут утворюватися за поста­но­ва­ми вищих органiв республiки окремi нацiональнi адмiнiстративно-територiальнi одиницi, з забезпеченням права нацiональностям, що становлять нацiональнi меншостi в цих мiсцевостях".

Виходячи з положень Конституцiї, у районах компактного розсе­лен­ня нацiональних меншостей створювалися нацiональнi адмiнiстра­тив­нi одиницi. В жовтнi 1924 року в рамках УСРР було утворено автономну Молдавську Радянську Республiку. В багатьох округах України створювалися нацiональнi районнi, селищнi i сiльськi Ради.

В цiлому, робота з адмiнiстративно-територiального подiлу проводилась (крiм Конституцiї республiки) також на основi постанови РНК УРСР вiд 29 серпня 1924 р. " Про видiлення нацiональних районiв та сiльрад", та рiшень IV сесiї ВУЦВК ( лютий 1925 р.).

У 1927 роцi нацiональнi Ради України складали 8% вiд загальної кiлькостi наявних Рад. У республiцi були створенi Ради: росiйськi - 292, нiмецькi - 237, польськi - 139, єврейськi - 56, болгарськi - 45, грецькi - 30, молдавськi - 57, чеськi - 13, бiлоруськi - 2, шведськi - 1.

До 1930 р. у республiцi дiяло 25 нацiональних районiв.

Полiпшенню роботи з нацiональними меншостями сприяла пiдго­тов­ка нацiональних кадрiв для радянських, державних i господарських органiв.Для цього вже у першiй половинi 20-х рокiв були органiзованi спецiальнi радпартшколи з викладанням нацiональними мовами: єврейськi - в Одесi, Києвi i Бердичевi; польськi - в Києвi i Житомирi; нiмецька - в Одесi; болгарська - в Днiпропетровську, татарська - в Артемiвську. Тiльки протягом 1928-1930 рр. перепiдготовку в них пройшло 1065 працiвникiв нацiональних сiльрад.

Одним з напрямкiв дiяльностi органiв Радянської влади стало створення нацiональних шкiл. Так, починаючи з 1924-1925 навчального року їх кiлькiсть постiйно збiльшувалася i досягла в 1929-1930 навчальному роцi: нiмецьких - 628, єврейських - 786, польських - 381, молдавських - (поза Молдавською АРСР ) - 121, болгарських - 73. Викладацькi кадри для цих шкiл готувалися як у звичайних, так i спецiально створених з цiєю метою в республiцi навчальних закладах.

Послiдовна робота дозволила розв'язати проблему обов'язкової початкової освiти нацiональних меншостей i українського населення республiки. Пожвавленню роботи з освiти нацменшостей сприяла постанова РНК УСРР вiд 23 грудня 1926 р. "Про задоволення культурних потреб нацiональностей".

Розвивалася також мережа нацiональних закладiв культури. В 1931 роцi мовами нацiональних меншостей функцiонувало 634 бiблiотеки, 96 клубiв, 366 сiльбудiв, 314 хат-читалень. У республiцi дiяли 8 єврейських, польських i болгарських театрiв, а також 4 театри, що працювали кiлькома мовами.

Широкий спектр нацiональних iнтересiв задовольнявся багатомов­ною пресою. Поряд з газетами i журналами українською мовою, на по­чат­ку 30-х рокiв близько 500 видань виходило росiйською, 21- молдавсь­кою, 24 - єврейською, 17 - польською, 23 - нiмецькою, 8 - болгарською, 4 - грецькою, 3 - татарською, 1 - латиською i 1 - вiрменскою мовами.

Таким чином, розв'язання нацiонального питання в ходi полiтики українiзацiї проходило з урахуванням iнтересiв нацменшостей. Проте слiд вiдзначити, що найбiльша активнiсть, рiзноманiтнiсть форм роботи з нацменшинами припадає на 20-тi роки. У 30-тi роки позитивний досвiд, нагромаджений у сферi мiжнацiональних вiдносин, був огульно засуджений i не використовувався у практичнiй дiяльностi. Тодi в радянськiй полiтицi перемогла тенденцiя до жорстокої централiзацiї усiх сфер життя країни. Творчий пошук був замiнений шаблонним пiдходом, унiфiкацiєю. Врахування нацiональних особливостей дедалi бiльше набувало формального характеру. Отже, у другiй половинi 30-х рокiв робота з розвитку культури i нацiональної самосвiдомостi нацменшостей в Українi почала згортатися.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Гусева С.О., Цотенко М.М. З досвiду розв'язання нацiонального питання на пiвднi України.(1920-1930 рр.) // Укр.iстор.журн.- 1991. - № 2.

Лозицький В.С. Полiтика українiзацiї в 20-30-х роках: iсторiя, проблеми, уроки // Укр. iстор. журн.- 1989 - № 3.

Чирко Б.В. Нацiональнi меншостi на Укрїнi у 20-30 рр. // Укр. iстор. журн.- 1990 - №1.