Тема 21: Окупаційний режим в Україні та розгортання руху Опору

Основні терміни:план “Ост”, онімечення, “новий порядок”, фольксдойчі, концентраційний табір, голокост, остарбайтери.

План

1. Нацистський “новий порядок” та життя населення в умовах окупації.

2. Концтабори та масове знищення людей. Голокост.

3. Остарбайтери.

4. Життя в окупації.

5. Рух Опору та його течії.

6. Розгортання радянського партизанського руху.

7. Оунівське підпілля 1941 – 1942 років. Створення УПА.

1.Протягом року Україна була окупована фашистами. Для управління захопленими територіями відбувся її поділ на зони: Рейхскомісаріат “Україна”, Дистрикт “Галичина”, Губернаторство “Трансністрія” (під управлінням Румунії), Зона військової адміністрації (під управлінням вермахту).

На окупованій території почалася реалізація плану ”Ост”,головною ідеєю якого була депортація словянського населення до Сибіру, і переселення на їхнє місце німців.

Нацисти розпочали онімечення українських земель, тобто роздачу української власності, перш за все землі, майбутнім німецьким господарям. Лише на Вінничинну, в зв’язку з будівництвом резиденції А.Гітлера “Вервольф” почали переселятись 10 тисяч німців. На черзі була і Полтавщина, де, як в одному з найспокійніших регіонів, як вважали німці, біля Лубен, також планувалось будівництво ставки фюрера.

По всій території України німці проводили перепис населення, одним з завдань якого було виявлення “фольксдойчів”– жителів, які мали німецьке коріння і які отримували підтримку окупаційної влади і залучалися до служби.

На окупованій території проводилась економічна експлуатація, яка проявилась у використанні праці полонених, та місцевих жителів по збільшенню виробництва різноманітної продукції. Праця цих людей виявилася малопродуктивною. Наприклад шахти Донбасу за рік дали 3 – 4,8 млн. тон вугілля, в той час, як до війни вони давали 98 млн. тон.

Україна була перетворена в аграрно-сировинний придаток рейху. Внаслідок діяльності так званого “Центрального торгового товариства Сходу”, 85% усього продовольства для Німеччини поставлялось саме з України. До березня 1944 року загарбники вивезли 9,2 млн. т. зерна, 622 тис. т. мясних продуктів, 950 тис. т. олії, 400 тис. т. цукру, 3,2 млн. т. картоплі і т. п.

Великим ресурсом для окупантів було населення. Уже з 5 серпня 1941 року було запроваджено загальну трудову повинність. До роботи залучалось населення віком від 14 до 65 років. Люди обкладалися великими податками. Також масово грабувалися культурні цінності.

На захопленій території вводився “новий порядок”який повинен ніби то відрізнятись від старої комуністичної влади. Правда, по деяких села почали збільшувати ділянки землі селянам, але в основному були збережені колгоспи, які отримали назву” господарські двори” на чолі з старостами. В умовах “нового порядку” люди ділились на “необхідне населення”(ті, хто працював на німців) і “зайвих їдців” (яких винищували). Кругом вводилась“комендантська година”(заборона зявлятися на вулиці з 18 години вечора до 5 години ранку).

2. Під час оборонних боїв Червона армія втратила 70% свого складу, значна частина яких опинилася вконцентраційних таборах.В них створювались умови для масової загибелі військовополонених. Всього в Україні нараховувалось 180 концтаборів. Найбільші з них: Янівський (Львів) – знищено 200 тисяч, Дарницький (Київ) – 130 тисяч, Хорольський (Полтавська обл..) – 53 тисячі, Кременчуцький – 92 тисячі, Уманська яма – 50 тисяч. Особливо планомірно, в тому числі і в концтаборах, винищувались євреї і цигани. Це називалось “голокост” – з давньогрецької “знищення вогнем”, “жертвоприношення”.Масові розстріли євреїв в Україні розпочались з Житомира, а 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру (Київ) було винищено 33 731 євреїв. В подальшому тут розстріли продовжувались. В основному на Правобережжі, для концентрації євреїв, були створенігетто, звідки поетапно винищувались зібрані там євреї. Всього, за роки війни, знищено 6 млн. євреїв, четверта частина яких знищені в Україні.

3.Україна також стала резервом трудових ресурсів, яких не вистачало в Німеччині. Тому німці спочатку організували пропагандистську роботу, по залученню української молоді до роботи в Німеччині. Ці люди стали називатися“остарбайтери”. Поскільки бажаючих їхати на роботу ставало все менше, розпочалось примусове вивезення. Протягом 1942 – 1944 років було вивезено 2,4 млн. чоловік працездатного віку.

4. Мільйони українців виїхали на Схід. Загалом до Росії, та інших республік на сході виїхало 3,5 млн. чоловік. Успіхи на фронті в значній мірі залежали від їхньої роботи в тилу. Люди прямо з платформ спускали станки і на відкритій місцевості, в холод починали працювати. Жили в бараках і примітивних житлах. Місцеве населення по різному сприймало евакуйованих. Так, через тиждень-два почали працювати київські заводи “Арсенал”, верстатобудівний завод, Краматорський завод важкого машинобудування. Успішно в Заволжі почали вирощувати цукрові буряки евакуйовані селяни з Київщини. Вклад в оборону вносили і в’язні ГУЛАГу, значна частина з яких були з України.

5.Жорстока політика окупантів викликала в Україні всенароднийрух Опору.Його причинами були:окупація Батьківщини загарбниками (при цьому у кожного українця було своє бачення Батьківщини), жорстокість окупаційного режиму, організаційна діяльність радянського керівництва, керівництва ОУН, керівництва польськими партизанами в Україні.

Течії руху Опору:радянська(мета: визволення від радянських загарбників, відновлення радянської, російської влади). Основним районом дій були українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина. Організаційне оформлення 1941 – 1942 рр. партизанські загони, зєднання, радянське підпілля ;українська націоналістична(мета: визволення від німецьких загарбників, домогтися державної незалежності України). Основними районами дій були Волинь, Галичина, українське Полісся. Організаційне оформлення 1941 – 1942 рр, похідні групи, УПА та інші формування, підпілля ОУН.; польська націоналістична( мета: відновленні незалежної Польщі в кордонах 1939 року). Основні райони дій в Україні Волинь, Східна Галичина. Організаційне оформлення 1941 –1942 рр., Армія Крайова, Армія Людова.

6.Підготовка радянської партизанської війни радянське командування вело у спішному порядку, бо не готувалось до оборони. 3500 партизанських групи, створені поспіхом в 1941 році, практично всі були розгромлені карателями, в тому числі і не без допомоги лояльних до нової влади українців. На червень 1942 року лишилось лише 22 таких групи. Загинуло майже 30 тисяч партизанів, які до цього працювали в радянських органах влади міліції і НКВС. Централізація радянського партизанського руху розпочалась з літа 1942 року, чому сприяло утворення Українського штабу партизанського руху в Україні (УШПР), який очолив один із керівників НКВС Т.Строкач. Цей штаб поставляв партизанам в Україну боєприпаси, зброю, рації і т. п. Так літаками було відправлено 4 тисячі автоматів, 175 кулеметів, 250 мінометів, 15 гармат, 13 тисяч мін. В кінці 1942 року були сформовані партизанські зєднання під командуванням С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова, О.Федорова. Джерелами формування радянських партизанів стали:закинуті в тил радянські спец загони, оточенці, громадяни, які за своїми переконаннями бажали воювати в радянських партизанських загонах.

На початку вересня 1942 року в Москві відбулась нарада керівників партизанських загонів, де було поставлено завдання здійснювати рейди на Правобережжя, щоб не лише громити фашистів, а й помішати зростанню впливу українського націоналістичного руху. У жовтні 1942 року зєднання С.Ковпака і О.Сабурова здійснило такий рейд, пройшовши з боями 750 км. На кінець 1942 року партизани знищили 50 тисяч німців, зірвали 270 мостів, пустили під укіс 255 ешелонів. Німці у відповідь знищили 35 тисяч партизанів і 90 тисяч місцевих жителів, запідозрених у зв’язках з партизанами.

Крім партизанського, розгорнувся і підпільний рух. В Україні діяло 13 підпільних центрів, 3500 груп, що об’єднували 103 тисячі осіб. Відомими стали “Молода гвардія” з міста Краснодона (керівники І.Туркенич, О.Кошовий. Проблемним є те, що в організації молодіжного підпілля цього регіону прийняли участь українські націоналісти, один з яких, Євген Стахів, який живе в Канаді, отримав в часи президентства Л.Кучми звання Героя України), “Народна гвардія” в Львівському регіоні, “Нескорена Полтавчанка” в Полтаві (керівник Ляля Убий вовк) та інші. Підпільники підірвали 30 ешелонів, 10 промислових підприємств,6 військових складів. Німці відтягли на боротьбу з партизанами і підпільниками 10% загальної кількості війська.

7.Напередодні війни український націоналістичний рух був розколотий. Суперечка ішла між ветеранами, які були в еміграції (керівник А.Мельник), та молоддю, яка вела підпільну боротьбу (керівники С.Бандера, Я.Стецьків). З наближенням війни обидві сторони зробили ставку на Німеччину, сподіваючись з її допомоги отримати державність України. Але А.Мельник більше довіряв Німеччині, а С.Бандера більше сподівався на сили українського народу в боротьбі за незалежність. З початком війни обидві фракції сформували “похідні групи”, які мали мету просуваючись на схід з німцями, проводити агітацію і навіть створювати українську адміністрацію (в Полтаві бургомістром став член похідної групи Бортківський, розстріляний німцями в травні 1942 року).

30 червня 1941 рокуу захопленому німцями місті Львові за ініціативою ОУН(б) були скликані народні збори, на яких було проголошено відновлення Української держави. ЇЇ примєром став Я.Стецько.Але окупанти не визнали Акту проголошення Української держави, та заарештували С.Бандеру, Я. Стецька і відправили до концтабору Заксенхаузен. Також було заарештовано 300 членів ОУН, а 15 керівників ОУН розстріляно. Двох заарештованих братів С.Бандери закатували в Освенцімі. ОУН(м) відмежувався від дій ОУН(б) і сподівався в майбутньому поставити питання про незалежність України. Але окупанти не розбирались, тому у січні 1942 року на нелегальне становище перейшли і мельниківці. Німці також заборонили діяльність української міліції “Поліська Січ”, яка, під керівництвом колишнього воїна УНР Тараса Бульби-Боровця, допомагала їм в 1941 році воювати на Волині з Червоною армією. Але бульбівці не послухали німців і зосередили свої загони в лісах. Це створило умови для формування Української Повстанської Армії восени 1942 року .

Література до теми

1.Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І. ,Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.27-40.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2007, с.18-31.

3 Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів, кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д., -К., 2004.