Тема 34: Духовне та культурне життя України в умовах незалежності

Основні терміни: Болонський процес, навчальні заклади нового типу.

План

1. Основні чинники та особливості розвитку культури України.

2. Модернізація національної системи освіти.

3. Основні тенденції розвитку науки.

4. Здобутки української літератури і мистецтва. Фізична культура і спорт.

5. Основні чинники та особливості релігійного життя України в умовах незалежності.

6. Взаємовідносини влади та релігійних конфесій.

1. Лібералізація суспільного життя за “перебудови” відкрила можливість для відродження духовного життя українського народу. В зв’язку з цим до процесів демократизації почала долучатись українська інтелігенція, яка почала обговорювати гострі моменти історії, минулого і сучасності. У 1990 році Спілка письменників України та організація “Меморіал” отримали дозвіл ознайомитись з судовими справами репресованих письменників і видати збірки творів про них, а також їхні твори. Товариство “Просвіта” і Спілка письменників України поставили питання про стан української мови.

Компартія України, слідуючи в тому числі своїм власним інтересам, дозволила у жовтні 1990 року, через Верховну Раду України прийняти Закон “Про мови в Українській РСР”, який закріпив державний статус української мови.

Після прийняття цього закону почала розширюватись мережа українських шкіл. На 1993 рік в них навчалось 60% учнів країни. Але спостерігалось і спостерігається нині небажання керівної еліти, представників бізнесу оволодівати українською мовою.

На початку 1992 року Верховна Рада України прийняла “Основи законодавства України про культуру”, відповідно до якого на розвиток культури виділялось 8% національного прибутку. Звільнившись від партійного тиску, культура України опинилась під фінансовим тиском. На культурному ринку країни головну роль стали відігравати кошти спонсорів, більшість з яких, за своєю національністю і уподобаннями виявилися російськомовними і як результат, українські книги, українські музичні твори стали неформатом в українській Україні. Більшість талановитих українських діячів культури, співаків, таких як Таїсія Повалій, Ірина Білик, та інші, з метою отримання фінансового зиску, стали носіями російської культури на своїй українській землі.

2. На час здобуття незалежності в Україні 90% населення мало середню і вищу освіту. Але освіта потребувала модернізації. У 1991 році Верховна Рада прийняла Закон “Про освіту”, який, в тому числі, спрямував її на національне відродження. Вже на 1993 рік в школах з українською мовою навчалось 66% дітей. Відкривались школи національномовних меншин. Почали відкриватись навчальні заклади нового типу: ліцеї, гімназії, спецшколи, авторські школи, приватні школи. В умовах кризи перед школою і профтехосвітою постали великі матеріальні труднощі, так як видатки на освіту весь час скорочувались. В зв’язку з цим, а також у зв’язку з демографічною ситуацією, почала скорочуватись кількість шкіл. На 1997 рік у містах України було ліквідовано 26 шкіл, у селах – 81 школа. Крім того в інших школах було скорочено 16,7 тис. класів.

В зв’язку з втратою престижу педагогічних професій освіта втратила значну кількість кваліфікованих кадрів. На 1994-1995 рік зафіксовано 22,6 тисяч вакансій учителів. Протягом цього ж періоду вищу школу залишило 7 тисяч викладачів.

І все ж зміни в освіті продовжувались. У 1993 році уряд прийняв програму “Освіта”, яка передбачала перебудову освіти відповідно до нових умов. В 1998 році прийнятий закон про професійно-технічну освіту, який врегульовував підготовку спеціалістів в цих навчальних закладах. В 2001 році було введено 12-бальне оцінювання знань учнів, що повинно було стимулювати навчання дітей. В 2002 році в 22 тисяча шкіл України вивчення іноземної мови розпочалось з 2 класу. У 2004 році введений Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно якого почали робити нові підручники і програми.

Відбулись зміни і в вищій школі. Відкривались нові ВНЗ, серед яких слід назвати університет “Києво-Могилянська академія”. В першій половині 90-тих років було запроваджено державне ліцензування і акредитацію ВНЗ (визначення рівня освітньої діяльності).

Але вища школа також перебувала в кризовій ситуації. Тому почалось введення платних навчальних послуг паралельно з державним фінансуванням.

З 1999 року у м. Болонья (Італія) був започаткований процес створення в Європі єдиного освітнього простору, що отримав назву Болонського процесу. До нього приєдналась і Україна. Ця система передбачає ступеневу підготовку фахівців за спеціальностями молодший спеціаліст, бакалавр, магістр.

Одними з важливих нинішніх завдань для освіти є: перехід до нових інформаційно-комунікаційних технологій навчання, підвищення професійної конкуренції випускників навчальних закладів, орієнтація освіти на потреби внутрішнього та європейського ринку праці.

3. На час незалежності Україна мала потужний науковий потенціал. В країні було 1300 наукових установ, в яких працювало 500 тисяч осіб, з яких – 80 тисяч докторів і кандидатів наук. Головною науковою установою залишалась Академія наук, яка з 1994 року отримала статус національної. В 1992 році зявилась Вища атестаційна комісія України (ВАК), яка отримала право надавати звання кандидата і доктора наук. Ці звання отримали 13 тисяч осіб. Доктором наук , професором став і нинішній Президент В.Янукович.

Але криза вдарила і по науці. Скорочувались видатки на науку з 3,1% ВВП в 1990 році до 0,29% в 2002 році. Кількість працівників наукових установ скоротилась за цей же період у 2 рази. Посилився потік вчених- емігрантів на Захід. Це були вчені генетики, фізіологи, біохіміки, фізики-ядерники. Тільки в 1990-1996 роках за кордон виїхало 5600 науковців. Кожного року, внаслідок еміграції, Україна втрачає 10 тисяч таких спеціалістів. Впала престижність фундаментальних досліджень, в тому числі і через те, що більшість розробок не впроваджується у виробництво. Нині ситуація в науці поступово виправляється.

Досить успішно розвиваються гуманітарні науки, чому сприяють і зв’язки з діаспорою. В галузі досліджень української історії успішно працюють як вітчизняні історики, такі як С.Кульчицький, Ю.Шаповал, В.Вятрович, В.Сергієнко, та історики з діаспори, які повернулись в Україну В.Гаврилишин, Б.Кравченко, О.Пріцак, Т.Гунчак.

4. У зв’язку з проголошенням незалежності і ліквідацією цензури відкрилися певні можливості для розвитку української літератури. Особливо плідним для нашої літератури був початковий період незалежності, поки знову не повернулась тотальна русифікація України, але вже іншими методами. В цей час плідно працювали письменники О.Гончар, І.Драч, Л.Костенко (“поема “Берестечко”), П.Мовчан, Р.Іваничук, В.Яворівський та інші. Проблеми Чорнобиля знайшли своє відображення в творах Б.Олійника (“Сім”), С.Йовенка (“Вибух”), І.Драча (“Чорнобильська мадонна”). До читачів повернулися твори забутих і репресованих українських письменників М.Зерова, Г.Косинки, О.Олеся, В.Стуса, М.Хвильового та інших. Стали видаватись твори письменників української діаспори, таких як І.Багряного, В.Барки (“Жовтий князь”), О.Ольжича та ін.

В умовах конфронтації політичних сил в 2-тисячні роки зявилась нова хвиля українських письменників, більшість з яких стали на проукраїнські позиції, вимагаючи захисту українського книжкового ринку від більш дешевої російської книги, яка підриває розвиток української книги. На цих же позиціях стоїть більшість письменників і поетів попереднього покоління. До нової хвилі письменників можна віднести Ю.Андруховича, С.Жадана, О.Забужко, Ю.Іздрика та ін. Вибуховими в суспільстві стали твори Л.Костенко “Записки українського самашедшого” та В.Шкляра “Чорний ворон”, які вийшли в світ в часи суспільної апатії в 2010 році.

За умов незалежності відроджувалось українське образотворче мистецтво. Так була відроджена творчість художника Г.Синиці, засновника нового напрямку в монументальному живопису “Українська національна колористична школа”. Для підтримки живопису з 1996 року були введені президентські стипендії для талановитих художників. Але більшість художників опинились в стані самовиживання, пропонуючи свої картини на ринках.

Відбулись певні зміни і в виготовленні монументів та скульптур. В умовах політичних змін розпочався демонтаж пам’ятників тоталітарної епохи, але дуже повільний. Одночасно, в залежності від уподобань окремих регіонів України відбулось відкриття проросійських пам’ятників (наприклад Катерині ІІ в Одесі) і гальмування відкриття пам’ятників українським національним героям (наприклад, заборона встановлення пам’ятника І.Мазепі в Полтаві, при масовому відкритті пам’ятників росіянам, переможцям на полі Полтавської битви в 2009 році). Та все ж вдалось в часи президентства В.Ющенка поставити пам’ятник героям Крут, а на Правобережжі України пам’ятники С.Бандері. В той же час, в память, про відзначення жертв голодомору 1932-1933 років, були створені меморіальні комплекси і поставлені пам’ятники в Києві, Дніпропетровську та інших містах і селах України.

Попри матеріальні негаразди певні успіхи мало музичне мистецтво. В 1991 році була утворена Всеукраїнська музична спілка. В Україні діяло 43 концертні організації, 139 художніх колективів. В 90-ті роки були популярними співочі поля та фестивалі “Червона Рута”, “Пісенний вернісаж”, “Лесина пісня” та інші. Українські хори брали участь в багатьох міжнародних фестивалях. Ансамбль українського фольклору “Берегиня” в 1998 році брав участь в такому фестивалі в Голландії, хорова капела Л.Ревуцького – у фестивалі в Італії. Українська співачка Руслана Лисичко в 2004 році, єдина з українців за час проведення, стала переможницею конкурсу Євро бачення.

В Україні також були проведені міжнародні конкурси, такі як: міжнародний конкурс співаків ім.. С.Крушельницької (Львів, 1991 р.), конкурс артистів балету (Київ, 1994 р.), щорічний фестиваль піаністів, присвячений памяті В.Горовця (з 1994 року), конкурс Євро бачення 2005 (від України приймала участь популярна під час Помаранчевої революції група “Ґринджоли”).

На протязі 90-тих – на початку 2-тисячних років багато українських колективів гастролювали за кордоном. Серед них і український народний хор “Калина” Полтавського педуніверситету під керівництвом Г.Левченка, який в тому числі, виступав у концертному залі Віденської опери.

Творчо працювали відомі композитори О.Білаш, І.Кара биць, О.Морозов та інші. Відомими в цей час були ряд співаків естради П.Дворський, О.Білозір, В.Зінкевич, А.Кудлай, Н.Матвієнко, Т.Петриненко, В. Шпортько, В.Білоніжко. Перелічені співаки, виконуючи твори українською мовою, часто ставали неформатом (не допуск до виступу) на телебаченні і радіо. Тому більш успішними виявились співаки, які перейшли на виконання пісень російською мовою. Це такі виконавці, як Ірина Білик, Таїсія Повалій, М.Гнатюк, П.Зібров, Ані Лорак, С.Ротару, К.Бужинська та інші. Непросто добились популярності і відомі гурти “ВВ” Олега Скрипки, “Тартак” С.Положинського, “Океан Ельзи” С.Вакарчука, “Мандри”, “Гайдамаки” та інші.

Через реформування пройшло і театральне мистецтво. В його розвиток в нових умовах зробили внесок режисери І.Борис, Р,Віктюк, А.Жолдак, Б.Шарварко та інші

Центрами розвитку українського кіно стали Київська та Одеська кіностудії. 21 серпня 1991 року було створено Державний фонд кінематографії. В листопаді 1991 року відбувся перший всеукраїнський кінофестиваль документального кіно. Почали створюватись україномовні фільми, такі як “Сад Гетсиманський”, “Пастка”, “Царівна”, “Голод –33”, “Дорога на Січ”, “Гетьманські клейноди”, телесеріал “Роксолана” та інші. Особливої уваги заслуговує фільм “Дума про гетьмана Мазепу” кінорежисера Ю.Ільєнка, який здобув визнання на Берлінському кінофестивалі, але не був показаний за розпорядженням з Москви (і це в умовах незалежності України) українському глядачеві. Той же Ю.Ільєнко при житті сказав: “Ви знаєте, скільки було зроблено фільмів за роки незалежності України? 400! І їх ніхто не бачив! Питання: чому? Тому що вони штучно відірвані від глядача.” Українські фільми замінила російськомовна масова культура (закордонні російськомовні фільми та російські фільми). При президентові В.Ющенко було введено переведення іноземних фільмів на українську мову і встановлення 50% квоти на радіо і телебачення українського мовлення. За президента В.Януковича квота на обов’язкове українське мовлення була зменшена до 25%.

Гострою є проблема повернення з-за кордону, особливо з Росії, українських національних цінностей. Останнім часом було повернуто лише фрески Михайлівського золотоверхого собору. Інші цінності, такі як гетьманські клейноди, скарби скіфських могил, Мало-Перещепинський скарб засновника Болгарії хана Курбата, вагою 32 кг. золота та інше так і не повертається в Україну.

29 березні 1993 року Верховна Рада прийняла Закон “Про фізичну культуру і спорт”. В країні розгорілась боротьба проти паління в громадських місцях. Вперше самостійно Україна виступила на Зимовій Олімпіаді в 1994 році, і завоювала 1 золоту і 1 бронзову медаль. Відзначилась фігуристка з Одеси О.Баюл. На літній Олімпіаді 1996 року Україна зайняла 8-ме командне місце. На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 році збірна України здобула 20 медалей. Українська збірна з футболу успішно виступила на чемпіонаті світу з футболу під керівництвом О.Блохіна.

5. За умов незалежності в Україні розпочинається релігійне відродження. Перш за все відродились православні церкви. Московський патріархат, з метою утримання контролю за Україною, сприяв посиленню УПЦ Московського патріархату, на чолі з митрополитом Володимиром (Сабоданом). Ця церква підпорядкована Москві, тримає під релігійним контролем Південь і Схід України, володіє трьома Лаврами, пробує поширити свій вплив на Центр і Захід України. В українських патріотів ототожнюється з російською колоніальною політикою щодо України, як незалежної країни. Від Москви відкололись дві православні церкви, з метою створення незалежної української православної церкви, поскільки Україна є незалежна країна. Це УПЦ Київського патріархату (нині керівник митрополит Філарет) і УАПЦ. Ці церкви більший вплив мають в україномовних регіонах, в Центрі і на Заході України. Панівний вплив в Західній Україні має УАПЦ.

Крім того в Україні відродились, або були принесені ззовні протестантські церкви, такі як: християни-баптисти, євангелісти (п’ятидесятники), свідки Ієгови, адвентисти сьомого дня та інші. Серед них зявилися ті, які негативно впливали на свідомість молоді. Це перш за все “Біле братство”, яке виникло на початку 90-тих років. Це братство очолювала жінка – “Марія Деві Христос”. Насправді, реальним керівником був психолог Ю.Кривоногов (“Божественний Світильник”), який і розробив технологію підкорення людської особистості. Ця громада, за її анти людські дії була заборонена. Всі інші громади, які не наносять шкоди людям в Україні діють вільно.

6. З метою відродження релігійного життя у квітні 1991 року Верховна Рада прийняла Закон “Про свободу совісті та релігійних організацій”. Цей закон надавав право на свободу совісті, релігійні організації набули статус юридичної особи, школа залишалась відокремленою від церкви, встановлювалась рівноправність громадян в їх ставленні до релігії, церква відокремлювалась від держави.

Але влада почала порушувати цей закон. Л.Кравчук, з метою зміцнення української державності почав підтримувати УПЦ КП. З 1994 року Л.Кучма почав підтримувати УПЦ МП. Це вилилось у протистояння, особливо під час похорон патріарха Київського Володимира (Романюка), якого влада не дозволила поховати на території Софіївського собору, і він, в ході протистояння віруючих з спецназом, нашвидкуруч був похований біля зовнішнього входу собору.

Конституція України 1996 року, в статті 35 хоч і гарантувала всі права віруючим і невтручання держави в релігійне життя і навпаки, протистояння різних влад і церков продовжилось. Президент України В.Ющенко, стоячи на позиції формування української національної держави, підтримав УПЦ КП і спробував на її основі створити єдину УАПЦ об’єднану. Його опонента ще на президентських виборах 2004 року підтримала УПЦ МП, закликаючи віруючих голосувати за В.Януковича, що було прямим втручанням церкви у світське життя. Нинішній Президент України В.Янукович показує своє позитивне ставлення лише до УПЦ МП.

Література до теми

1. Історія України (підручник) 11 кл., Пометун О.І., Гупан М.Н., К., Освіта, 2011, с.288-308.

2. Новітня історія України (підручник) 11 кл., Турченко Ф.Г., К., Генеза, 2007, с.337-356.

3. Історія України (підручник для ВНЗ), колектив авторів., кер. Зайцев Ю.Д., Світ, 2003.

4. Історія України. Бойко О.Д. К., 2004.