Основи медичної психології

Розділ 6		151

8.Проблема соматизованих депресій, їх основні клінічні прояви.

9.Психосоматичні розлади при захворюваннях різних органів та систем організму людини.

10.Поняття про психосоматози.

Література.

1.Клиническая психология: Учебн. для студ. мед. вузов / Н.Д. Лакосина, И.И. Сергеев, О.Ф. Панкова. – 2-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. –

С. 9-23, 123-138.

2.Вітенко Н.В. Загальна та медична психологія. К.: «Здоров'я». – 1994. – С.76-89.

3.Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – 4-е изд.- М.: „МЕДпресс-информ”, 2002. – С.3-61.

Технологічна карта практичного заняття

	Етапи	Години,	Навчальні	Місце проведення
		хв.	посібники
	1. Тестовий контроль початко-	15	Таблиці,	Навчальна кімната
	вого рівня		схеми
	2. Розбір матеріалу заняття під	45	Таблиці,	Навчальна кімната
	керівництвом викладача		схеми	Палата
	3. Підсумковий тестовий контр-	15		Навчальна кімната
	оль
	4. Підведення підсумків заняття	15		Навчальна кімната

152		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Граф логічної структури теми: «Психосоматичні розлади»

стрес

Психофізіологічні

особливості

особистості

спадковість

Функціональний стан органу

Психосоматичне

захворювання

Соматизовані

психічні

реакції

нозогенії

психосоматози

соматогенії

Масковані

депресії

153

Розділ 7

Психологічні особливості хворих з різними захворюваннями.

Актуальність теми:

Вітчизняна медицина при вивчення хвороб виходить із визнання єдності соматичного та психічного, організму та особистості у всій складності їх співвідношень. М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захарьїн та інші підкреслювали необхідність врахування особистісних особливостей хворих, як у діагностиці, так і при терапії захворювань.

При соматичних захворюваннях дуже часто зустрічаються неврозоподібні стани, які при цілій низці захворювань проявляються різними клінічними феноменами. Окрім неврозоподібних проявів соматичного захворювання, психічних реакцій на ту, або іншу хворобу, складні соматопсихічні переплетення створюють своєрідний колорит невротичних нашарувань. Вони являють собою різноманітні аутогенні реакції особистості хворого на хворобу, які, в свою чергу поширюючись, можуть навіть перекрити основну симптоматику соматичного захворювання.

Мета заняття – знати основні риси особистостей хворих при різних захворюваннях, типи реакції на хворобу, які найчастіше зустрічаються при тому чи іншому захворюванні та особливості психотерапевтичної корекції патологічного типу реагування в залежності від нозології.

Зміст заняття:

1.Особливості психіки хворих в терапевтичній клініці.

2.Особливості психіки хірургічного та онкологічного хворого в залежності від етапу лікування.

3.Психологічні зміни у хворих при ендокринній патології.

4.Особливості психіки хворих при інфекційних захворюваннях.

5.Зміни психіки хворих при вадах розвитку та пошкодження обличчя

та тіла.

6.Психологічні зміни особистості вагітних жінок в залежності від триместру вагітності та психічні розлади періоду вагітності та пологів.

7.Особливості психіки хворих дітей та осіб похилого віку.

154		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Інформаційний матеріал

Вся історія медицини відбиває тісний взаємозв'язок самопочуття з психічним станом, але, насамперед, з настроєм самого індивідуума. "Внутрішня мова емоцій – це функція органів" (Є.К. Краснушкін), тобто кожен психічний вплив одержує те чи інше відображення в тілесних відчуттях і процесах як у нормі, так і при патології. Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд зі змінами функціонування внутрішніх органів і фізичного самопочуття якісно змінюється психічний стан. Хвороба змінює сприйняття і ставлення людини до подій, які відбуваються, до самої себе, створює особливе її становище серед близьких людей, у суспільстві. Спостерігається орієнтація уваги від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. Психіка хворого з початку захворювання виявляється в незвичайному стані, тому що через хворобу порушується звичний ритм життя, праці, відпочинку, сну.

Психологія хворих із серцево-судинного патологією

При прогресуванні хронічної хвороби змінюється вся система стосунків хворих. Значущими стають тільки ті події, що не суперечать знову виділеному змістоутворюючому мотиву збереження життя. Внаслідок цього з'являється замкнутість, відчуженість, збіднення контактів з людьми, пасивність. Виділення мотиву збереження життя веде до формування обмежувальної поведінки, інертності, зниженню активності.

Стан психіки хворих з різними захворюваннями серця давно привертав до себе увагу лікарів. Це пояснюється сформованим у свідомості людини уявленням про те, що порушення серцевої діяльності являє собою загрозу для життя.

Кардіофобії – один з найбільш частих і найбільш значущих психовегетативних синдромів у широкій лікарській практиці. Почуття перекардіального дискомфорту і незвичайні відчуття в лівій половині грудної клітки, що виникають спочатку в умовах психотравмуючої ситуації чи навіть при її відсутності, після тривалої астенізації обумовлюють наростаючу тривогу і сторожкість хворих, фіксацію на діяльності серця, все більшу впевненість у наявності в них серйозного серцевого захворювання, що формує страх смерті.

Невизначене, спочатку дифузне занепокоєння, афективна напруга, тривожність, помисливість і страхи, що зростають, стають основою для розвитку гострого кардіофобічного приступу.

Хворобливий, вітальний страх, якого зазнає хворий через серцевосудинні розлади, несумірний ні за інтенсивністю, ні за характером зі звичайними людськими почуттями і переживаннями. Почуття не загрози, а

Розділ 7		155

близькості "смерті, що насувається", стає для хворого єдиною реальністю. І той очевидний факт, що десятки вже перенесених ним раніше подібних приступівнепривелинідоінфарктуміокарда,нідосерцевоїнедостатності, не мають для нього ніякого значення. Давно відомо, що страшно не вмерти, а страшно вмирати. Доля цих хворих, що "умирають з ночі в ніч чи зо дня в день, воістину трагічна". Зазнаючи страху за своє серце й у міжприступному періоді, такі хворі постійно рахують у себе пульс, ретельно аналізують будь-які зміни серцевої діяльності. З езоповим педантизмом вони підкоряють безперестанній боротьбі "за підтримку свого серця" не тільки усе своє життя, але і життя оточуючих.

Деякі лікарі не приділяють достатньої уваги стражданням таких хворих і не враховують вищенаведених явищ. Найважливіший засіб лікування цих станів – психотерапія.

Інфаркт міокарда. Серед гострих серцево-судинних захворювань, що загрожують життю людини, на першому місці стоїть інфаркт міокарда. Як важке соматичне захворювання, він робить інтенсивний психотравмуючий, стресовий вплив на психіку, насамперед своєю гостротою, несподіванкою, суб'єктивною вагою, невизначеністю та ймовірністю трагічного результату, можливістю інвалідності.

Психічні порушення при інфарктах міокарда різноманітні, складні й можуть розвиватися гостро, підгостро чи поступово. Одною з частих змін психічної діяльності, що розвиваються слідом за гострим періодом інфаркту міокарда, є тривале безсоння, на фоні якого можуть виникати психотичні епізоди з ілюзорно-галюцинаторними розладами і руховим неспокоєм, із утратою критичного осмислення оточення й оцінки власного стану. У гострому періоді інфаркту міокарда можуть бути афективні зміни у вигляді вираженої тривоги, пригніченості. Хворий, охоплений передчуттям лиха чи катастрофи, що наближається, мечеться, не знаходить собі місця. З'являється несвідомий страх смерті. Іноді в гострому періоді спостерігається підвищений настрій, переконаність у відсутності будь-якого соматичного захворювання і, насамперед, інфаркту міокарда. У цьому періоді хворі скаржаться, що "кольори потьмяніли", усі явища дійсності втратили свою яскравість і придбали якийсь особливий, здебільшого повільний ритм. Описана симптоматика постійно поєднується із симптомами загальної анестезії, зниженням спонукань, виснаженістю психічних функцій.

Упідгостромуперіодіінфарктуміокардачастішезустрічаютьсябільш помітні зміни психічного вигляду людини. Досить часто виявляються стійкі іпохондричні порушення: колись активна особистість вкрай обмежує коло своєї діяльності, інтересів, намагаючись уникнути навіть необхідних

156		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

медичних рекомендацій, занять лікувальною гімнастикою, віддає перевагу ліжковому режиму перед виконанням фізичної чи інтелектуальної праці. У бесіді з такими пацієнтами звертає на себе увагу зайва зосередженість на темі хвороби, її результаті.

В інших після перенесеного інфаркту міокарда з'являється іпохондрична фіксація насамперед на діяльності серця, що часто має фобічний відтінок: хворі схильні перераховувати пульс, з будь-якого незначного приводу вони звертаються за порадами до лікаря і навіть до осіб немедичної спеціальності. Мають місце також затяжні невротичні реакції з плаксивістю, ранимістю, дратівливістю.

Питання співвідношення особистості й хвороби залишаються в центрі уваги при вивченні проблеми реадаптації хворих, які перенесли інфаркт міокарда. Подальша адаптація хворого в соціальному і трудовому аспекті визначається, головним чином, правильним аналізом, усвідомленістю хворим факту свого захворювання.

При цьому немає прямого співвідношення між типологічними особливостями особистості та її пригніченості хворобою. Особистість зі стійкими вольовими якостями іноді ставала нездатною до адекватно стійкого, правильного аналізу змін, які відбулися в соматичній сфері, адекватній оцінці фізичного благополуччя. У цих випадках астено-депресивні реакції виявлялися стійкими, незважаючи на позитивну динаміку соматичного захворювання.

Такі хворі мають потребу в постійних психотерапевтичних бесідах. Основою для їхньої психотерапії служить добрий контакт між лікарем і хворим. Цей контакт допомагає хворому вірити своєму лікарю, бути упевненим у правильності лікування, сформувати належне ставлення до свого захворювання.

Для профілактики інфаркту міокарда рекомендується враховувати преморбідні особливості хворих, які відрізняються особливими рисами характеру, такими як прагнення досягти поставленої мети, відсутність чи наявність задоволення в роботі й у відпочинку. Важливо також і усунення "факторів ризику" – зменшення негативних емоційних впливів.

Необхідно знати зміну психології хворих вже в продромальному періоді інфаркту міокарда, що мають "сигнальне значення": відчуття "неясної затуманеної голови", нечіткість сприйняття оточуючого, неможливість зосередитися при розумовій діяльності. Зазначені відчуття супроводжують ся, як правило, змінами в емоційній сфері – з'являються передчуття небезпеки, тривога, туга, іноді – ейфорія. Лікар повинен знати, що подібні зміни в психології людини слугують провісником інфаркту міокарда.

Розділ 7		157

Гіпертонічна хвороба. Однією з найважливіших проблем медицини є гіпертонічна хвороба. При гіпертонічній хворобі в початковій стадії більшість хворих адекватно оцінюють свій стан здоров'я, правильно сприймають рекомендації та призначення лікаря. Частина хворих із тривожнопомисливими рисами у преморбіді підвищення артеріального тиску сприймають як "трагедію", катастрофу. Настрій стає зниженим, увага фіксована на хворобливих відчуттях, коло інтересів звужується.

В іншій групі хворих діагноз гіпертонічної хвороби не викликає якоїнебудь реакції, вони ігнорують захворювання, відмовляються від лікування. Таке ставлення до хвороби спостерігається переважно в осіб, що зловживають алкоголем (Лакосіна Н.Д., Ушаков Г.К., 1976).

Хворі, що тривало страждають на гіпертонічне захворювання, можуть звикатися з ним і перестають звертати увагу на серйозність хвороби, необхідність лікування.

Прогресування хвороби може призводити до наростання вираженого астенічного симптомокомплексу, що передує органічній зміні психічної діяльності, яка виражається в порушенні пам'яті, коливаннях настрою, легкодухості, стомлюваності. Хворі стають вразливими, ранимими, з'являється іпохондрична фіксація на різних хворобливих відчуттях.

У якості преморбідних особливостей особистості, що схиляють до розвитку гіпертонічної хвороби, фігурує звичайно виражена афективна нестійкість: тривожність, помисливість, підвищена вразливість, ригідність у переживанні неприємних вражень і обмежена здатність до переживання позитивних емоцій.

Найтісніший взаємозв'язок між сомою і психікою на всіх етапах розвитку гіпертонічної хвороби робить її однією з найбільш яскравих представників психосоматичних страждань.

Основними патогенетичними факторами гіпертонічної хвороби стають, за Г.Ф. Лангом (1958), психічна травматизація і психічна перенапруга. Саме емоції, як ланка, яка сполучає психічне і соматичне, сприяють гіпертонії.

Тому велике значення мають при гіпертонічній хворобі бесіди лікаря, спрямовані на роз'яснення і заспокоєння хворого з урахуванням його індивідуальних особистісних особливостей. Певний ефект дає навчання хворого прийомам аутогенного тренування.

Деонтологічними принципами в терапії серцево-судинних захворювань є: 1) досягнення максимального довірливого контакту з хворим, що дозволяє одержати повноцінне уявлення про особистість пацієнта, історію його захворювання, скарги; 2) здійснення раціональної психотерапії, яка

158		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

знімає в хворого зайву напругу, вселяє в нього надії на благополучне лікування. Розглядаючи питання використання діагностичних методів і засобів лікування з позиції деонтології, варто виходити з того, що розробка методів дослідження і лікування диктується вимогами практичної медицини і прогресом науки. Це неминуче веде до зсуву акцентів у професійній орієнтованості лікаря, ставленні до оцінки значущості низки сучасних діагностичних методів і підходів у лікуванні, які змінюються за складністю виконання і ступеню ризику. Безперечно, використання цих методів спрямовано на одержання важливої діагностичної інформації, від чого й залежить вибір ефективної лікувальної тактики, але лікар не повинен призначати складних, а часом небезпечних для хворого досліджень без вагомих на те підстав.

Захворювання шлунково-кишкового тракту. Для виразкової хворо-

би характернi дратiвливiсть, гарячковість i конфлiктнiсть, депресiя, апатiя, фобiї, iстеричнi реакцiї. Часто трапляється сенситивний тип особистостi з переживаннями страху i внутрiшньої тривоги. Хворi шлунково-кишкового профiлю часто проявляють роздратованiсть, образливiсть, стомлюванiсть. Вони часто вступають в конфлікт вдома та у лiкарнях з персоналом, чим значно затруднються взаємостосунки з ними. У багатьох пацієнтiв розвивається канцерофобiя i патологiчна впевненiсть в онкозахворюванні.

Бронхолегеневі захворювання. При бронхiальнiй астмi емоцiйне напруження у хворих сприяє виникненню нападiв задухи, i реакцiя при цьому значною мірою залежить вiд особливостей нападу. При хронiчному перебiгубронхiальноїастмихарактерхворихзмінюєтьсязаiпохондричним, iстеричним типом ставлення до хвороби.

Психологія хворих з ендокринною патологією

Однією з найбільш важких ендокринних патологій є цукровий діабет. Роль психічного параметра (стресу) у виникненні цукрового діабету в даний час є доведеною. Були описані "діабет біржовиків" і "діабет банкірів", як захворювання, у генезі яких роль професійних психічних перенапруг виділялася особливо.

Більшістю медиків розділялася точка зору про те, що гостра емоційна травма чи тривалий психологічний стрес можуть лише спровокувати латентний діабет, перевівши його в клінічний стан.

Психічні фактори можуть прямо і непрямо впливати на рівень цукру в крові у хворих на цукровий діабет. Непрямий вплив психічних факторів на рівень цукру визначається їхньою схильністю. Хворі сьогодні самі активно беруть участь у своєму лікуванні. Щоденний контроль за рівнем цукру в крові, ін'єкції інсуліну і виконання запропонованої дієти вимагають не

Розділ 7		159

тільки професійної підготовки, але і пристосування всього способу життя до виконання цієї програми самостійного лікування.

Психічні фактори й емоційні конфлікти можуть істотно впливати на індивідуальну здатність до виконання цих процедур і рекомендацій.

Хворі цукровим діабетом – хронічно хворі люди, які можуть важко реагувати на своє захворювання і лікування. Ці реакції можуть бути обумовлені усвідомленням хронічного характеру хвороби з гострими і тривалими ускладненнями та необхідністю самостійного лікування.

Первісна постановка діагнозу є шоком для багатьох хворих, особливо для дітей та підлітків, їхніх родин. Наслідком цього можуть бути депресії, розлади самооцінки і затримка розвитку ідентифікації.

Цукровий діабет пов'язаний з рядом гострих і тривалих ускладнень. Гіпо- і гіперглікемії – це гострі порушення обмінних процесів, які можуть стати джерелом не тільки первинних, фізичних, але і вторинних, психічних, ускладнень (наприклад, страх гіпоглікемії). Тривалі несприятливі порушення обмінних процесів можуть приводити до важких ушкоджень нервів і дрібних чи великих кровоносних судин (макро- і мікроангіопатії, невропатії). Хворі зазвичай знають про можливість таких важких ускладнень, як сліпота, поразка нирок з необхідністю діалізу, ампутації ніг. Страх перед такими ймовірними ускладненняминайбільш сильне і часте психічне обтяження хворих.

Поряд із самою хворобою та її ускладненнями ще одним джерелом емоційних перевантажень є усвідомлення необхідності перебудови всього життя, що стає підпорядкованим вимогам самостійного лікування.

Хворі на цукровий діабет мають особливу особистісну структуру, яка відрізняє їх як від хворих з іншими хронічними захворюваннями, так і від здорових людей. Такі риси як егоцентризм, дратівливість, примхливість і нестриманість часто зустрічаються у хворих діабетом. Також, серед хворих діабетом частіше, ніж у середньому серед населення, зустрічаються люди інтелігентні й енергійні.

Подібна категоричність можливо й не відбиває реальної ситуації, однак є численні свідчення на користь існування певних характерологічних і особистісних особливостей хворих діабетом. До них найчастіше відносять поєднання шизоїдних рис характеру з "паранояльною готовністю", властиву дітям ще до хвороби, явну чи приховану тривожність, занепокоєння, риси нервозності. Крім того, багато дослідників відзначали, що діти, які страждають на цукровий діабет, до захворювання відрізнялися підвищеною сумлінністю, серйозністю, відсутністю дитячої безтурботності. У них

160		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

часто відзначаються порушення контактів з дорослими, конфлікти з родичами.

На формування психічних розладів впливає тип цукрового діабету, його тривалість і ступінь ваги, а початок захворювання в дитячому і підлітковому віці та тривалий (більше 8-9 років) перебіг хвороби створюють передумови для патологічного розвитку особистості хворих. Доведеним можна вважати той факт, що частота зустрічаємості психопатологічних синдромів залежить також від типу цукрового діабету. При цукровому діабеті І-го типу (інсулінзалежному) переважно присутні астенодепресивний та істероформний синдроми й істеричний варіант розвитку особистості, а при цукровому діабеті 2-го типу (інсуліннезалежному) частіше зустрічаються астенічний і астено-іпохондричний синдроми, а також обсесивний, експлозивний і психосоматичний варіанти патологічного розвитку особистості.

Психотерапевтичні заходи показані на всіх рівнях психофізичної взаємодії, оскільки лише медикаментозне лікування не в змозі змінити стан хворого і тільки сприятиме хронізації захворювання.

Психологія хворих при інфекційних захворюваннях

На поведінку хворого інфекційним захворюванням нерідко впливає саме виявлення інфекційного захворювання ("заразного"), госпіталізація в інфекційну лікарню, ізоляція від близьких, почуття страху і сорому, що він "заразний і небезпечний для оточуючих". Багато хворих, які поміщені в інфекційні відділення, відчувають страх заразитися від інших, виявляють почуття гидливості. У деяких це може переходити в стан тривоги, помисливості, внаслідок чого порушується сон, з'являються нав'язливі страхи.

Упродромальній стадії інфекційної хвороби оцінка хворим свого стану залежить від психотравмуючої ситуації. У стадії розпалу хвороби переважають симптоми загальнотоксичного характеру, іноді порушення свідомості. У стадії видужання переважають різні астенічні прояви.

Ухворих на особливо небезпечні інфекції вага захворювання висока, контагіозність, сумнівний прогноз нерідко викликають гострі психологічні реакції, що нагадують поведінку людей під час масових стихійних лих.

При грипі необхідно уважно ставитися до скарг хворих на тужливий стан, безсоння, схильність переоцінювати все життя в плані ідей самозвинувачення. Ці порушення не завжди йдуть паралельно гостроті й виразності загальносоматичних розладів і, залишені без уваги лікаря, переростають

утугу, депресію, суїцидальні висловлення. Тоді увага до таких хворих по-