Основи медичної психології

Розділ 2		51

5.Відчуття завжди мають: а) емоційне забарвлення б) значний поріг чутливості в) подвійний відтінок г) тривалу післядію д) всі відповіді вірні

6.Виникнення відчуттів в одному із аналізаторів після подразнення іншого називається:

а) сенсибілізація б) сенестопатія в) сінестезія г) парестезія д) адаптація

7.Анестезія може бути:

а) тотальна б) парціальна в) сегментарна

г) дисоційована д) всі відповіді вірні

8.При гіперестезії поріг чутливості: а) підвищується б) понижується в) не змінюється г) стає позитивним д) стає негативним

9.Гіперестезії найчастіше зустрічаються при: а) галюцинаторному синдромі б) астенічному синдромі в) психоорганічному синдромі г) амнестичному синдромі

д) синдромі виключеної свідомості

10.Підвищення чутливості відбувається при: а) пониженні порогу чутливості б) підвищенні порогу чутливості

52		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

в) зникненні порогу чутливості г) спотворенні порогу чутливості д) ні жодна відповідь не вірна

Еталони відповідей до завдань

Завдання 1. б		Завдання 6. в
Завдання 2.	г	Завдання 7. д
Завдання 3.	а	Завдання 8. б
Завдання 4.	д	Завдання 9. б
Завдання 5.	а	Завдання 10. а

Контрольні питання.

1.Клініко-психологічні аспекти особливостей відчуттів та сприйманні

усоматично хворих.

2.Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес.

3.Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини.

4.Зміна емоцій при різноманітних захворюваннях.

5.Зміна вольових якостей людини при різних захворюваннях.

6.Поняття про свідомість та самосвідомість людини.

7.Критерії ясної свідомості.

8.Змінені стани свідомості людини при різних захворюваннях.

Література.

1.Клиническаяпсихология:Учебн.длястуд.мед.вузов/Н.Д.Лакосина, И.И. Сергеев, О.Ф. Панкова. – 2-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. –

С. 9-23, 123-138.

2.Вітенко Н.В. Загальна та медична психологія. К.: «Здоров'я». – 1994. – С.76-89.

3.Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – 4-е изд. – М.: „МЕДпресс-информ”, 2002. –

С.3-61.

				Розділ 2				53
		Технологічна карта практичного заняття
		Етапи	Години,		Навчальні		Місце проведення
			хв.		посібники
	1.	Тестовий контроль по-	15		Таблиці,		Навчальна кімната
	чаткового рівня				схеми
	2.	Розбір матеріалу за-			Таблиці,		Навчальна кімната
	няття під керівництвом		45
					схеми
	викладача						Палата
	3.	Підсумковий тестовий	15				Навчальна кімната
	контроль
	4.	Підведення підсумків	15				Навчальна кімната
	заняття

54		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Граф логічної структури теми «Клініко-психологічні аспекти пізнавальної діяльності та емоційно-вольової сфери. Свідомість та самосвідомість»

Психічні

процеси

відчуття

сприймання

увага

емоції

Мислення

мовлення

воля

свідомість

порушення

порушення

порушення

порушення

порушення

порушення

порушення

порушення

Психічні		Психічні
стани		властивості

Астенія Захворювання нервової системи Неврози

Порушення свідомості Психічні розлади

Органічні захворювання Інтоксикації Інфекції

Психічні захворювання На тлі сильних емоцій

Асенізація Порушення дихання Перевтома

Кисневе голодування Психічна патологія

Різноманітна соматична та психічна патологія

Різноманітна соматична та психічна патологія

Органічне враження ЦНС Неврози, психопатії

Дебют соматичних захворювань, психічна патологія

Астенія

алкоголізм

Органічне враження головного мозку, Інфекції, інтоксикації

55

Розділ 3

Психологія особистості. Внутрішня картина хвороби.

Актуальність теми:

Ще в стародавні часи було відомо, що душевний стан людини впливає на її фізичне самопочуття та навпаки. Дане положення відображене в основному постулаті клінічної медицини – лікувати не хворобу, а хворого. Тому, однією із основних проблем клінічної психології є реакція хворого на своє захворювання. Основою вивчення внутрішнього світу хворого, психологічної картини захворювання і терапевтичного процесу є система відносин його особистості – самооцінка, відношенні до інших, до хвороби, до лікування. (В.Н. Мясищев, 1960). Хвороба як стресова ситуація у житті пацієнта активує систему значимих відносин, вищих регуляторних механізмів, які виявляються, з однієї сторони, у характерних способах сприйняття, переживань та оцінок, а з іншої – в особливостях пристосувальної поведінки. Знання та врахування цих механізмів реагування на хворобу і терапію можуть підвищити ефективність останньої, сприяти вибору найбільш точно спрямованих способів лікувального впливу.

Мета заняття:

1.Уміти діагностувати типи функціональної конституції, темпераменту, наявних акцентуацій характеру та складу особистості хворих і відповідно до наявних індивідуально-психологічних особливостий особистості пацієнта вести бесіду,

2.Уміти визначати типи реакцій хворих на своє захворювання та володіти методами психокорекції патологічних типів реагування на своє захворювання у пацієнтів.

Зміст заняття:

1.Визначення поняття індивід та індивідуальність.

2.Основні властивості людини, як індивіду.

3.Теорії, які пояснюють механізми темпераменту, властивості темпераменту.

56ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

4.Основні положення вчення про характер. Типологія акцентуацій, класифікація акцентуацій характеру по К. Леонгарду, М.С. Личко.

5.Тактика поведінки лікаря з пацієнтами, що мають акцентуйовані риси характеру.

6.Структура особистості, основні її компоненти.

7.Поняття про внутрішню картину хвороби.

8.Рівні внутрішньої картини хвороби.

9.Фактори, які впливають на формування внутрішньої картини хво-

роби.

10.Типологія патологічних форм реагування на захворювання за класифікацією Р. Конєчного, М. Боухала та Л.Є.Личко, Н.Я. Іванова.

11.Характеристика типів патологічного реагування на захворюванн.

12.Основні принципи психотерапевтичної корекції відношення до хвороби та тактика лікаря відносно хворих з патологічними типами реагування на хворобу.

13.Визначення таких форм психологічного реагування на захворювання, як дисимуляція, симуляція, агравація.

Інформаційний матеріал

Для того, щоб проаналізувати та виділити основні властивості особистості, необхідно перш за все розглянути дане поняття в ряду „індивід – суб’єкт діяльності – особистість – індивідуальність”. В понятті індивід відображена родова належність людини, її біологічна сутність. Виходячи з цього, структура індивіду визначається, перш за все, природними характеристиками людини, як виду. Індивідні властивості поділяються на два класи: первинні та вторинні. До первинних властивостей індивіду відносяться: статеві, вікові, конституційні характеристики, нейродинамічні властивості, властивості функціональної асиметрії півкуль головного мозку (білатеральність). Вища інтеграція первинних властивостей індивіду визначає динаміку психофізіологічних функцій та представлена в темпераменті та задатках людини. Характерні відмінності індивіду, тобто окремої людини, узятої в сукупності усіх властивих їй якостей (біологічних, фізичних, соціальних, психологічних і ін.), з іншими індивідами виявляються на різних рівнях індивідуальності. Це обумовлено тим, що індивідуальність представляє інтегративне і багаторівневе утворення, кожен рівень якого має набір істотних ознак.

Під індивідуальністю в сучасній психології розуміється неповторність, унікальність сполучення різних властивостей і якостей людини. По набору окремих якостей і властивостей люди можуть бути принципово по-

Розділ 3		57

дібні (наприклад, близнюки), однак по сполученню цих якостей також кардинально відрізнятись.

Однак не всі індивідуальні якості важливі для характеристики особистості. Так, людина може мати унікальні особливості будови тіла, склад формених частинок крові, але це не має значення для його соціальних відносин, а значить, не відноситься до поняття «особистість».

Особистість реалізується в процесі спілкування, це поняття позбавляється змісту у відриві від суспільства. Разом з тим особистість – це продукт, створений суспільством на основі закладених у людині індивідуальних якостей.

Важливимиувизначенніпоняттяособистостівважаютьсянаступні положення:

-особистість формується в процесі предметної діяльності і спілкування;

-особистість виявляється в процесі предметної діяльності і спілкування;

-представлення про особистості людини не можна отримати простим перерахуванням його властивостей;

-особистість описує не дійсний стан, а всю історію життя людини;

-особистість не можна спостерігати безпосередньо – уявлення про неї складаються в процесі поділу соціально значимих якостей на істотні і несуттєві і наступне об'єднання їх у цілісний образ;

-особистість людини складається (змінюється) у процесі її розвитку, при цьому більш зріла особистість більше прагне зберегти незмінність основних своїх якостей.

Основні структурні елементи особистості.

У психології не існує єдиної концепції щодо структури особистості, тому що в матеріальному світі цей об'єкт не існує. Тому є багато наукових концепцій особистості, що мають свою модель. Найбільш відомі представлення З.Фрейда, К. Роджерса, К. Юнга, Э Берна й ін.

Для лікаря найбільш привабливою моделлю є концепція Б.Г. Ананьєва (1907 – 1972) про багаторівневу організацію людини (рисунок 2). Він вважав неможливим вивчати психічне життя людини у відриві від його біологічної сутності. Таким чином виділяється три рівні організації особистості: біологічний (психофізіологічна конституція), поведінковий (вироблені в процесі виховання, типові форми поведінки) і духовний (сфера ведучих мотивів, особистісних змістів, переконань).

58		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

3. Направленість образу Я

1. Темперамент, здібності, задатки

Рис. 2. Рівні організації особистості: 1 – біологічний, 2 – поведінковий, 3 – духовний

Кожне з таких понять, як темперамент, характер, індивідуальність описуютьособистістьнарізномурівніїїорганізації.Томунайбільшточнийопис особистості включає опис його особливостей на всіх рівнях організації.

Конституція і психічні особливості. Зв’язок між конституціональ-

ними особливостями і психікою людини була помічена ще Гіппократом, який описав два типи людей, що різко відрізняються один від одного: habitus apoplecticus – щільний, мускульний, сильний і habitus phitisicus –

тонкий, витончений, слабкий. В даний час нараховується більш 20 класифікацій типів статури. Поняття конституції ширше, ніж тип статури.

Психофізіологічна конституція – це поняття, що відображує єдність біологічних, фізіологічних і психологічних якостей індивідуума.

Вона включає:

-зовнішній вигляд;

-співвідношення фізіологічної активності внутрішніх органів (артеріальний тиск, частота серцебиттів, що переварюючу здатність і моторику ШКТ, дезинтоксикаційні функції печінки і нирок, кровотворення і т.п.);

-стійкі особливості балансу гормональної активності;

-особливості фізіології нервової системи ( медіаторний баланс, характер процесів збудження і гальмування);

-основні риси темпераменту.

Особистість – це сукупність різних сторін нашої психіки, з яких складається усвідомлення єдності «Я», що зберігається при всій мінливості часових і просторових умов і в усіх видах діяльності.

Розділ 3		59

Особистість визначається як:

1)системна якість індивіда, яка визначається його включеністю в суспільні відносини і проявляється в сумісній діяльності і спілкуванні,

2)суб’єкт соціальних відносин і усвідомленої діяльності.

При народженні дитина ще не є особистістю. Вона всього лише індивід. Індивідом називається людина як представник виду, продукт філогенетичного онтогенетичного розвитку. Щоб стати особистістю, людина повинна пройти певний шлях розвитку.

Обов’язковою умовою цього розвитку є:

1)біологічні, генетичні задані передумови,

2)наявність соціального середовища, світу людської культури, з яким дитина взаємодіє.

Кожнаособистістьволодієсукупністювнутрішніхвластивостей,якостей, які складають її структуру.

Підійти до питання характеристики особистості можна: - з точки зору її структури,

- зточкизоруїївзаємодіїзоточуючими,спілкуваннязіншимилюдьми.

Характеристика структурних елементів особистості.

І. Підструктура біологічних властивостей. Конституціональні осо-

бливості нервової і ендокринної системи людини визначають в першу чергу її темперамент.

Темпераментхарактеризує динамічні особливості протікання психічних процесів і станів, тобто темп, ритм, швидкість, силу. Найважливішими критеріями виділення властивостей темпераменту є спадковість, прояв у ранньому дитинстві, стійкість прояву у різних ситуаціях, прояв як у тварин, так і в людини. Теорій, що пояснюють механізми темпераменту, нараховується дуже багато, але всі їх можна умовно розділити на 3 групи: гуморально-ендокринні, конституціональні, нейродинамічні.

Гуморально-ендокринна теорія бере свій початок від Гіппократа, який прийшов до висновку, що в організмі змішуються чотири рідини, або соки: кров – теплий початок; слиз – холодний початок; чорна жовч – вологий початок і жовта жовч – сухий початок. У залежності від переваги якогонебудь початку складаються й особливості людини. Через 5 століть Гален описавтипологіютемпераментів,назвиякихберутьсявідгреко-латинських коренів: флегматик (“флегма” – слиз); холерик (“хойле” – жовч); меланхолік (“мелані хойле” – чорна жовч) і сангвінік (“сангвіс” – кров). Ці назви темпераментів збереглися й у сучасній мові.

60			ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
						Таблиця 5
			Характеристика типів темпераменту
САНГВІНІК		ФЛЕГМАТИК		ХОЛЕРИК		МЕЛАНХОЛІК
-рухливий		-врівноважений		-підвищена		-чутливий до зо-
-оптимістичний		-спокійний		емоційна збудли-		внішніх подраз-
-активний		-настрій рівний		вість		ників
-швидко при-		-нові форми по-		-часта подразли-		-несміливий
стосовується до		ведінки виробля-		вість		-схильний до пе-
нових умов		ються повільно,		-активний		симізму
-прагне до частої		але є стійкими		-енергійний		-глибоко пере-
зміни вражень		-зовнішні прояви		-поривчастий		живає незначні
-товариський		їх переживань		-запальний		події
-почуття легко		відносно неви-		-швидко зміню-		-зовні слабо реа-
виникають і зни-		разні		ється настрій		гує на навколиш-
кають						ній світ
-легко переживає
неприємності

За І.П. Павловим (рисунок 3), в основі типів темпераменту лежать основні властивості нервової системи, а саме:

1)сила основних нервових процесів – збудження і гальмування,

2)врівноваження цих процесів,

3)їх рухливість.

		Тип нервових процесів
	Сильний			Слабкий
Врівноважений		Неврівноважений
Рухливий	Інертний
САНГВІНІК	ФЛЕГМАТИК		ХОЛЕРИК	МЕЛАНХОЛІК

Рис. 3. Класифікація темпераменту за І.П. Павловим.