Основи медичної психології

Розділ 8		211

ПСИХОЛОГIЯ ПОМИРАЮЧИХ ХВОРИХ

Психологiчнi особливостi помираючих хворих входять до предмета вивчення танатології – науки про вмирання. Нині прийнято видiляти 5 стадiй психiчного стану, через якi проходять пацiєнти, що помирають вiд невилiковного захворювання:

1.Стадiя вiдмови, несприйняття трагiчного факту. Домiнують вислови: «Тiльки не я», «не може бути», «це не рак» тощо. Заперечується факт смертельного захворювання, зростає тривога, пацiєнт активно обстежується у рiзних спецiалiстiв, використовує будь-якi методи лiкування, можлива анозогнозiя.

2.Стадiя протесту: «Чому саме я? У мене ж ще стiльки справ» i т.ін. Ця стадiя дуже важка для хворого i його родичiв. Вони часто звертаються до лiкаря з запитаннями, скiльки ще залишилося жити. Прогресують реактивна депресiя, виникають суїцидальнi тенденцiї. На цьому етапi дуже важлива допомога психолога, пiдтримка членiв сім’ї.

3.Прохання про вiдстрочку. У цьому перiодi вiдбувається сприйняття iстини i того, що вiдбувається, але «не тепер, ще трошки». Бiльшiсть, навiть ранiше невiруючi пацiєнти, звертаються подумки до Бога.

Першi три стадiї складають перiод кризи.

4.Реактивна депресiя, яка поєднується з почуттям провини, образи, горя. Хворий розумiє, що помирає, жалкує про свої негативнi звички, образи. Але вiн вже готовий прийняти смерть,закiнчив усiсвої земнiтурботи, заглибився у себе.

5.Прийняття власної смертi. Пацiєнт отримує мир i спокiй. Втрачає iнтерес до оточуючого, внутрiшньо зiбраний i знаходиться у полонi своїх думок, готуючись до неминучого.

Завдання для самостійної роботи.

1.Мотив, яким обумовлюється делінквентна поведінка найчастіше є: а) активна зміна психічного стану, б) ситуаційно – імпульсним, в) прагнення утекти від реальності, г) тенденція до домінування, д) прагнення до маніпулювання

2.Ознаками аддиктивної поведінка є усе крім:

а) залежність,

212		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

б) погана переносимість складнощів повсякденного життя, в) уникнення кризових ситуацій, г) прихований „комплекс неповноцінності”, д) тривожність

3.Види конструктивної агресії усі, крім: а) ігрова, б) оборонна,

в) інструментальна, г) кримінальна, д) ненавмисна

4.При делінквентній поведінці, як правило зустрічається такий тип порушення взаємодії з реальністю:

а) пристосування, б) протидія,

в) хворобливе протистояння, г) уникнення, д) ігнорування

5.Прихований „комплекс неповноцінності” у аддиктивних особистостей обумовлений:

а) поганою переносимістю складнощів повсякденного життя, б) низькою толерантністю до стресу, в) психопатологічними проявами, г) завищеними вимогами до себе,

д) низькими фізичними можливостями.

6.Аддиктивний тип поведінки найбільш часто представлений такою клінічною формою:

а) суїцидальна поведінка, б) зловживання наркотичними речовинами,

в) порушення харчової поведінки, г) сексуальні перверсії, д) клептоманія.

7.До клінічних форм девіантної поведінки відносяться всі, крім:

а) гемблінг, б) агресія,

Розділ 8		213

в) конформізм, г) агравація, д) піроманія.

8.До клінічних форм девіантної поведінки відносяться всі, крім: а) маячні ідеї стосунку, б) надцінні кверулянтські ідеї, в) релігійний фанатизм, г) дромоманія, д) переїдання.

9.До клінічних форм девіантної поведінки відносяться всі, крім: а) трудоголізм, б) фобії, в) клептоманія,

г) наркоманії, д) аутоагресія.

10.До клінічних форм девіантної поведінки відносяться всі, крім: а) криптомнезії, б) табакокуріння,

в) музичний фанатизм, г) реакції опозиції, д) аморальна поведінка.

		Еталони відповідей до завдань
Завдання 1. б		Завдання 6.	б
Завдання 2.	в	Завдання 7.	г
Завдання 3.	г	Завдання 8.	а
Завдання 4.	б	Завдання 9.	б
Завдання 5.	а	Завдання 10. а

Контрольні питання.

1.Девіантна поведінка, її форма та критерії відмежування одних форм від інших.

2.Клініко-фізіологічні основи поведінки, яка відхиляється від норми.

3.Форми взаємодії людини з реальністю.

4.Особливості делінквентної поведінки.

5.Психологічні особливості осіб з аддиктивною поведінкою.

214ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

6.Особливості осіб з патохарактерологічним типом девіантної пове-

дінки.

7.Клінічні форми девіантної поведінки.

8.Характеристика суїцидальної поведінки.

9. Девіантна поведінка у вигляді вживання і зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності, психічну і фізичну залежність.

10.Порушення харчової поведінки.

11.Надцінні психологічні захоплення.

Література.

1.Клиническая психология: учебник / Под Ред. Б. Д. Карвасарского. –

СПб: Питер, 2002. – С. 535-565.

2.Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическоеруководство.– 4-еизд.-М.:„МЕДпресс-информ”,2002.– С.351-386.

Технологічна карта практичного заняття

	Етапи	Годи-	Навчальні	Місце проведення
		ни, хв.	посібники
	1. Тестовий контроль початково-	15	Таблиці,	Навчальна кімната
	го рівня		схеми
	2. Розбір матеріалу заняття під		Таблиці,	Навчальна кімната
	керівництвом викладача	45
			схеми	Палата
	3. Підсумковий тестовий контр-	15		Навчальна кімната
	оль
	4. Підведення підсумків заняття	15		Навчальна кімната

Розділ 8		215

Граф логічної структури теми: «Психологічні аспекти залежної поведінки. Cуїцидальна поведінка».

Органічні		Невірне виховання		Невирішені
захворювання				особистісні
головного мозку				конфлікти

типи	Девіантна поведінка	Клінічні
		форми
Аддиктивна	агресія
поведінка
	аутоагресія
Делінквентна	Зловживання
поведінка	речовинами
Патохарактерологічний	Порушення харчової
	поведінки
тип

Аномалії сексуальної Психопатологічний поведінки тип

Надцінні психологічні захоплення

На основі гіперздібностей Надцінні психопатологічні

захоплення

Характерологічні та патохарактерологічні реакції

Комунікативні девіації

216

Розділ 9

Основні методи психотерапії в роботі лікаря загальної практики. Психогігієна, психопрофілактика.

Актуальність теми:

Однією із найбільш значимих проблем медичної психології є надання психологічної допомоги пацієнтам з різноманітними проблемами у їхньому житті, осіб, які знаходяться у кризовій ситуації, а також особам із соматичними та психічними захворюваннями, якщо вони мають невротичні та психосоматичні розлади, характерологічні девіації і особистісні аномалії.

Психотерапія – основна та найважливіша форма психологічної допомоги. Даний вид лікування своєю метою має змінити зміст суб’єктивних переживань, поведінкових реакцій людини та в кінцевому результаті, роботу функціональних систем організму шляхом впливу на психіку в процесі спілкування хворого з лікарем.

Мета заняття – уміти визначити покази та протипокази для надання психотерапевтичної допомоги пацієнтам та знати особливості психопрофілактики та психогігієни при окремих захворюваннях.

Зміст заняття:

1.Характеристика основних сучасних психологічних шкіл.

2.Основні фактори психотерапії.

3.Класифікація психотерапевтичних методик.

4.Покази та протипокази до застосування психотерапевтичних ме-

тодик.

5.Особливості різних методів психотерапії та їх характеристика.

6.Визначення та характеристика поняття психогігієна та психопрофілактика.

7.Особливостіпервинної,вторинноїтатретинноїпсихопрофілактики.

Інформаційний матеріал

Характеристика основних сучасних психологічних шкіл.

Розділ 9		217

1. Глибинна психологія

Ця психологія висунула ідею про те, що психіку не можна зводити лише до свідомості, і намагалась дослідити цю незалежну від свідомості частину психіки. Класична глибинна психологія включає в себе психоаналіз З.Фрейда, індивідуальну психологію А.Адлера та аналітичну психологію К.Юнга.

Основні тези глибинної психології.

1.Провідну роль в людській поведінці та в душевному житті відіграє безсвідоме. Зміст безсвідомого складають вроджені інстинти.

За З. Фрейдом таких інстинктів є два: сексуальний (Ерос) і агресія (Танатос).

За А. Адлером головний інстинкт людини – це прагнення до досконалості та подолання неповноцінності. Крім того, змістом безсвідомого є бажання, афекти, які витісняються із свідомості за рахунок їхньої небажаності, культуральної несприйнятливості або травматичності для суб'єкта.

Інстинкти і бажання, що витіснені із свідомості, намагаються бути задоволеними. Ця енергія є основною рушійною силою людської поведінки.

2.Потяги безсвідомого перебувають у протиріччі з нормами культури. Фрейд стверджував, що інстинкти людини за своєю природою є асоціальними та егоїстичними. Соціальні норми – це вуздечка, яка накидається на них, в такий спосіб роблячи, можливим спільне існування людей.

3.Психічний і соціальний розвиток людини відбувається внаслідок встановлення балансу між інстинктами та культурними нормами. Таким чином, в процесі свого розвитку «Я» людини змушене постійно шукати компроміс між енергією безсвідомого і тим, що дозволяється суспільством.

4.Цей баланс, компроміс встановлюється за допомогою захисних механізмів психіки.

Захисні механізми можуть бути ефективними або неефективними залежно від того, чи вдається людині подолати енергію безсвідомого без патологічних симптомів.

5.Причина невротичних порушень, неадекватностей, аномалій поведінки – в порушенні балансу між безсвідомими потягами і культурнонормативними вимогами (що виникає при неефективних захисних механізмах).

Завдання психоаналітичної терапії завжди полягає в тому, щоб зробити неусвідомлюване усвідомлюваним.

Усвідомлювання визнання пацієнтом справжньої причини невротичного симптому повинно призвести до зникнення цього симптому. Стратегія, спосіб, яким користуються психоаналітики – це інтерпретації проявів

218		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

безсвідомого. Об'єктами інтерпретації в психоаналізі часто виступають сновидіння, продукти творчості, вільні асоціації, фантазії, помилкові дії (помилки пам'яті, описки, обмовки).

2. Біхевіоризм

Слово походить від англійського behavior – поведінка. Цей напрямок психології виник на початку нинішнього століття в США; основоположником його є Джон Уотсон. Сучасними представниками цього напрямку є Беррес Скіннср, Альберт Бандура Своїм теоретиком біхевіористи вважають І.П.Павлова.

Основні положення біхевіоризму

1.Досліджувати можна тільки те, що є об'єктивним, тобто поведінку. При цьому поведінку розуміють розширено – це м'язеві реакції, вегетосудинні зміни та діяльність залоз.

2.Розвитокповедінкиконкретногоіндивідацілкомвизначаєтьсявпливом оточуючого середовища.

3.Середовище формує поведінку шляхом стимулів і підкріплень. Стимули – це те, що передує поведінці і викликає її. Підкріплення – це наслідки поведінки. Якщо наслідки поведінки є небажаними для індивіда, поведінка загальмовується, якщо сприятливі, поведінка відновлюється знову.

4.Невротичний симптом або аномалії поведінки є наслідком неадекватного умовного зв'язку. Біхевіоральні методи широко застосовуються в психотерапії і багатьох випадках є дуже ефективними. Мета біхевіоральної терапії – усунення патологічного симптому. Виявлення причини походження симптому (як наприклад, в психоаналізі) вважається зайвим.

Спосіб досягнення цієї мети – поступове погашення небажаної поведінки.

3.Гуманістична психологія

Цей напрямок психології пов'язаний, перш за все, з іменем Айрохама Маслоу і Карла Роджерса. Основні тези даного напрямку

1. Основний мотив будь-якої людини – прагнення до самоактуалізації. Самоактуалізація – це безперервний процес розвитку. Кожна людина є неповторною, вона особлива цінність. У кожного є свій внутрішній по-

тенціал, свій талант, який прагне до розкриття. Людині, яка просувається на шляху самоактуалізації, притаманні такі риси:

-відкритість досвіду, знання себе, якщо в людини виникають негативні почуття або заборонені бажання, вона визнає їх наявність;

-довіра до себе, впевненість в своїх силах та компетентності;

Розділ 9		219

- самостійність, незалежність, відповідальність за своє життя. Психоаналіз і біхевіоризм не визнають того, людина є вільною. Гума-

ністична психологія стверджує, що людина, яка розвивається нормально, завжди є господарем свого життя і в неї завжди є можливість вибору.

-відвертість у проявах своїх почуттів, природність поведінки;

-доброзичливість щодо інших, терпимість до чужих недоліків.

2.Умовою руху до самоактуалізації є досвід міжособистісних стосунків (в першу чергу, стосунки з близькими, значимими людьми). Це характеризується такими рисами:

- беззастережне позитивне відношення, - відвертість або конгруентність при спілкуванні.

Конгруентністю називається злиття трьох «шарів» комунікацій: а) вербального (мовного), б) невербального (інтонація, міміка, жести),

в) того, що людина при цьому відчуває.

Результатом неконгруентної комунікації є звичка до недовіри і прихованості.

3.емпатія.

Емпатія означає розуміння, співпереживання партнерові по спілкуванню, вміння бачити обставини очима співрозмовника.

4. неврози, відхилення в поведінці (в тому числі асоціальна поведінка) викликані порушенням контакту зі своєю самістю (тобто неможливістю розкрити свій внутрішній потенціал, самоактуалізуватися), втратою відчуття самооцінки.

Мета гуманістичної терапії – допомогти людині встановити контакт із своєю сутністю, підвищити самоцінність.

Методом, стратегією є «розуміюча терапія» (інакше: «клієнт – центрована терапія; емпатичне слухання).

На відміну від психоаналітика, гуманістичний терапевт надає ініціативу клієнтові. Завдання терапевта зводиться до того, щоб створити атмосферу міжособистісного спілкування, яка відповідає всім вищезгаданим умовам, і заохочує клієнта до вільною виявлення своїх почуттів.

4. Гештальт-психологія

Назва походить від німецького слова gestalt, що означає образ, форма. Гештальт-психологія вперше виникла при вивченні пізнавальних процесів. Головними її представниками були Курт Коффка, Макс Вертгеймер, Вольфганг Келер. Засновником гештальт-терапії (як власне терапевтично-

го методу) є Фредерік Перлз.

220		ОСНОВИ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Основні тези гештальтпсихології:

1. Психологічній діяльності властиве прагнення до цілісності, завершеності.

Ця властивість психіки наочно ілюструється особливостями сприймання.

Коли ми дивимось на подібні зображення,

Трикутник Квадрат ми бачимо квадрат і трикутник в цілому. З цієї ж причини, завдяки психіч-

ній активності, ми бачимо навколо себе не просто суму певних властивостей, а саме цілісні предмети.

Прагнення психічної діяльності до завершеності проявляється в тому, що незакінчені дії, невиконані наміри залишають слід у вигляді напруження в системі психіки. Це напруження прагне о розрядки (в реальному або символічному плані). Наслідком напруження, що зберігається є, наприклад, ефект незавершеної дії, який полягає в тому, що зміст незавершеної дії запам'ятовується людиною краще, ніж зміст завершеної.

2. Відсутність цілісності, завершеності породжує напругу, внутрішні конфлікти, невроз.

Так, наприклад, людина, яка втратила кого-небудь із близьких, часто має почуття провини щодо померлого, пригніченість або відчай від того, що нічого неможливо повернути або виправити.

Інколи гармонія, стійкість особистості може порушуватись внаслідок конфлікту протилежних тенденцій. Протилежності завжди існують в психічному житті людини. У випадку гармонійного розвитку протилежності заповнюють одна одну, наповнюючи емоційне життя відтінками. Якщо протилежні тенденції (почуття, наміри) сперечаються всередині людини, вона відчуває почуття провини, безпорадності, робиться пасивною, пригніченою та нездатною приймати рішення.

Мета гештальтерапії полягає в тому, щоб допомогти клієнтові усвідомити конфлікт, який має місце, або тенденцію і відновити втрачену цілісність, завершеність.

Часто в гештальт-терапії використовуються методи, взяті із психодрами (це вид терапії, де життєві ситуації, що мають особистісне значення для учасників, моделюються театралізованими методами, в ролі «акторів» виступають самі клієнти). Конфлікт виводиться на зовнішній план і тим са-