4. Техніки мовлення – комплекс теоретично-практичних основ.

Прочитати та скласти опорну схему: “ Техніки мовлення”

Високому результату мовлення сприяє знання техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови, досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися мовою і мовленням. Техніка мовлення складається з елементів: дихання(фізіологічна основа мовлення), голосу(головний інструмент), дикції (чіткої вимови звуків, слів), орфоепії(правильної літературної вимови). Оволодіння технікою мовлення потребує знання будови мовленнєвого апарату, особливостей творення звуків, опа­нування технікою фонаційного дихання, формування артикуляційної вимови, правильної дикції, темпу й ритму мовлення, логічного мовлення тощо.

Від правильного дихання залежить сила, рівномірність, зміст, краса звучання мовлення. Диханням треба досконало володіти, раціонально використовувати в процесі мовлення. Логічна й емоційна сторона мовлення потребує організації процесу дихання: швидкого вдихання, повільного видихання, уміння керувати витратою повітря. В залежності від участі різних м’язів органів дихання, його поділяють на чотири типи: ключичний(високий,плечовий),грудний(середній, реберний), діафрагматичний (низький, черевний), комбінований(грудно-черевний). Найбільш доцільним, професійним вважається комбінований тип дихання, в процесі якого повітрям наповнюються всі ділянки легень.

Голос – це знаряддя професіонала, тому важливо навчитися працювати над його вдосконаленням. Голос утворюється в результаті роботи голосових зв'язок і дихання, наділений цінними властивостями: природними(сила, висота, тембр, діапазон), і набутими(темп, політ,звучність, інтонація). Сила голосу залежить від активності або пасивності напруження мовленнєвого апарату та сили видиху повітря. Тембр - індивідуальне природне звукове забарвлення голосу, залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату. Висота – тональні можливості голосу, залежать від частоти коливання зв'язок. Діапазон – межа від найвищих та найнижчих тонів звучання голосу.

Звучність – властивість голосу,якій сприяє робота резонаторів та мовленнєвого апарату. Темп – швидкість читання і мовлення , індивідуальна характеристика темпоритма усного мовлення. Політ – здатність забезпечити хороше сприймання.

Кожна людина має індивідуальні особливості голосового звукоутворення, недоліки у вимовлянні окремих звуків. За їх наявності необхідно працювати спочатку над їх виправ­ленням, а потім над технікою дикції. Якість мовлення істотно залежить від сили, витрива­лості, гнучкості, тональності голосу. Силу голосу визначає не крик, а внутрішнє емоційне наповнення. Витривалість голосу дає змогу без його ослаблення чи захворювання вда­ватися до тривалого мовчання. Гнучкість голосу передбачає охоплення максимального діапазону звучання — від низьких до високих звуків і тонів. Важливим аспектом мовлення є його тон. Одне й те саме слово можна промовити впевнено або нерішуче, приязно або вороже тощо. А. Макаренко зазначав, що він став справж­нім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15—20 відтінками та інтонаціями.

Слов повинно мати активний характер, цьому сприяють: мускульна змобілізованість (обов'язкова умова початку будь-якого виступу); підвищення і посилення голосу на початку кожної фрази, що сприяє утриманню ініці­ативи; надання значущості інформації інтонацією; надання яскравості кожній фразі: чітка завершеність фрази, рельєфне наголошення слів; виразне підкреслення контрастів, використовуючи діапазон голосу вчителя тощо. Уміння правильно обрати інтонацію, слово, репліку - є важливим аспектом культури мовлення особистості.

3. Принципи мовленнєвого спілкування.

Прочитати та скласти опорну схему: « Принципи мовленнєвого спілкування.»

В основу реалізації професійного мовлення покладено низку ключових принципів, розроблених в цілому ряді сучасних наукових досліджень, це принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії, діалогічності, принцип особистісного підходу, діяльного підходу, активності, пріоритету активних форм діяльності над пасивними, гуманістичного підходу, культуровідповідності, демократичності стосунків суб’єктів у співпраці, досягнення відчуття насолоди.

Принцип діяльнісного підходу – вимагає вивчати процес мовлення за логікою цілісного вивчення всіх основних компонентів діяльності ( цілей, мотивів, дій, операцій, засобів регулювання, контролю та аналізу результатів). Такий підхід надає професійному мовлення характеру: від мети діяльності до її кінцевого результату. За спрямованістю виділяється інтелектуальна, громадська, спортивна, художня, технічна, ремісницька та гедонічна (спрямована на здобуття втіхи, приємності) діяльність. Важливою умовою ефективності у вище згаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливу на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням, саморозвитком.

Активність особистості в професійній діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, результатом якого є професійне самовизначення. Діяльність може бути активною чи пасивною. Розвиток забезпечує саме активна діяльність. Активність мовлення у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить підкорятися і керувати іншими. Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби.

До загальних принципів належать такі, як принцип гуманістичного підходу до мовлення у процесі спілкування (Ш.Амонашвілі, К.Роджерс В.Сухомлинський), який ще називають особистісно орієнтованим, передбачає виявлення глибокої поваги, визначення природного права кожної особи на свободу вибору, наголошує на створенні відносин довіри, заснованих на емпатійному ставленні, співпереживанні, вірі в здібності співбесідника; підтримці ініціативи та самостійності. Реалізація означеного принципу передбачає врахування здібностей, індивідуальних особливостей властивостей, психічного, фізичного, соціального, а також художньо-естетичного розвитку особистості і на цій основі моделювання індивідуальної стратегії спілкування.

Наступним загальним принципом є принцип культуровідповідності, який передбачає невід'ємний зв’язок з культурними надбаннями людства і, зокрема свого народу; знання загальнолюдських багатств культури мовлення, історії, традицій, культури свого народу; розуміння особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв’язку із загальнолюдською,

створення різних культурних середовищ, придбання досвіду культуровідповідної поведінки; надання допомоги в культурній самоідентифікації і самореалізації творчих задатків і здібностей.

Принципи демократичності стосунків суб’єктів у співпраці дозволяють активізувати процес мовлення у спілкуванні; потребують подолання авторитарного стилю спілкування, сприйняття особистості як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, забезпечення співробітництва, співтворчості. Демократичний стиль спілкування особливо важливий для збереження щирості висловлення особистих суджень та оцінок, стимулювання висловлень партнерів у процесі комунікації, яка визнає право людини на особисту точку зору, сприяє формуванню самооцінку та віру в себе, дозволяє об’єднати групу, з'ясовувати слабкі та сильні позиційні сторони кожного з учасників у діалогічних дискусіях, співпраці

Принцип активності, самодіяльності і творчої ініціативи – поєднання керівництва з ініціативою і самодіяльністю, утвердження життєвого оптимізму;

Принцип пріоритету активних форм діяльності над пасивними. Ми виходили з концептуального положення про роль мовлення у становленні загальної культури особистості та значення творчої діяльності як провідної в цьому процесі. У творчості відбиваються реальні смаки людини, вони впливають на рівень самої діяльності, її зміст і спрямованість. Актиність мовлення передусім спрямована на технічне вдосконалення мовлення, яке виробляється в творчій практиці та орієнтованістю на пріоритетне застосування дискусійних, діалогічних методів, співбесіди, гри; забезпечення позитивної та творчої психологічної атмосфери комфорту, впевненості, свободи у групі.

Принцип досягнення відчуття насолоди або задоволення від діяльності, яке, за ствердженням психологів, зумовлюється гармонійним співвідношенням здібностей та вимог діяльності. Коли здібності перевищують потреби, задачі вбачаються занадто простими й швидко набридають; коли вимоги самої діяльності перебільшують реальні здібності та готовність до її виконання – виникає відчуття тревоги та напруги. Внутрішня мотивація до творчої діяльності виникає в разі гармонії здібностей та потреб. Виникненню внутрішнього задоволення сприяє відчуття власної компетентності (від гідних результатів творчої діяльності, схвалення та нагороди) – "від успіху крила ростуть" – стверджує прислів’я; вільний вибір діяльності, відчуття внутрішньої свободи, особистісна смислова значущість інформації, а не підконтрольності поведінки. У процесі ділового спілкування необхідно намагатися контролювати зовнішні прояви власних емоцій і правильно тлумачити міміку, пози, жести співрозмовника, доповнюючи отриману словесну інформацію невербальною.

Головним принципом ефективної організації процесу мовлення – є суб'єкт-суб'єктний характер професійного спілкування головними ознаками якого є:

Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; ціннісне ставлення до іншого, враховуючи право кожного на вибір, не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблем. Рівність психологічних позицій співрозмовників, для забезпечення активності, через яку ми можемо сподіватися на розвиток особис­тості, слід уникати домінування і визнавати право співбесідника на власну думку, позицію, бути готовим самому змінюватися. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на точку зору співрозмовника. Це є спілкванням за законами взаємного довір'я, коли партнери вслухаються, розділяють почуття, співпереживають.

Принцип особистісно орієнтованого мовлення — складна психологічна взаємодія, організація стосунків таким чином, спрямована не стільки на виконання нових завдань, скільки на розвиток за допомогою цих дій, форм роботи. Особистісно орієнтоване мовлення передбачає виконання нормативно заданих функцій з виявом особистого ставлення, почуттів.

Принцип ефективності професійного спілкування.

I. Створення суб'єкт-суб'єктних стосунків у взаємодії: забезпечення прийняття спільної мети (мотивація); рівність позицій усіх, забезпечення активності на всіх етапах: під час порушення проблеми, корекції думок, аналізу роботи; поліфонія — звучить голос кожного; взаємна повага до думок кожного, толерантність, розвиток думок кожного; прагнення до співучасті, спільності ("ми подумаємо"), звернення до аудиторії.

II. Створення атмосфери інтелектуальної єдності, співпраці, співтворчості:

порушення закритих питань; постановка риторичних питань; порушення проблемних питань; зіставлення різних міркувань, фактів, позицій, включення діалогу.

III. Створення емоційної єдності, атмосфери співпереживання: особистісна забарвленість інформації, її модальність; персоніфікація змісту (звернення до власного досвіду, досвіду інших) ; застосування словесно-образної виразності (введення описів, словесних картин, укрупнення деталей, тропів, засобів синтаксичної виразності); забезпечення логічної виразності (інтригуючий початок, емоційна завершеність розповіді).

IV. Забезпечення взаємодії технікою: чіткість вимови (дикція) і орієнтація мовлення на слухачів; використання дистанції як засобу контакту; зоровий (візуальний) контакт; забезпечення творчого самопочуття, виразність міміки і пантоміміки як вияв творчого самопочуття.

Ефективність професійного мовлення на сучасному етапі пов'язана з опануванням майстерності ведення діалогу.

Діалог — це дія, яка дає можливість кожному партнерові для самовираження у спілкуванні.

Діалогічне мовлення — це тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб'єкт-суб'єктний принцип взаємодії. Сутність суб'єкт-суб'єктного принципу, який ми розглянули вище, детермінує основні ознаки діалогічного спілкування, це і є критеріями його визначення.

Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра партнерів. Ми зауважували, що ця ознака є сутністю суб'єкт-суб'єктних стосунків. Активна роль учасників спілкування визначається реальною участю у процесі, тобто співпраці(спільним пошуком, спільним аналізом, спільним виправленням поми­лок). В тому й полягає складність організації діалогічного спілкування на засадах особистісної рівності,стимулювати самооцінку, не усунення оцінного судження, а зміну його авторства. Так забезпечуються співробітництво, рівність і активність обох сторін.

Особистісна рівність у професійному діалогічному спілкуванні передбачає різні позиції його учасників стосовно їхніх інтересів. Практика свідчить, що у спілкуванні професіонал зосереджує свої інтереси на певних об'єктах (центрація): вимогах та потребах справи, інтересах колег і власне на індивідуальних потребах.

Гуманізація взаємодії полягає в діалозі — зосередженості на співрозмовникові. Тому зосередженість на співрозмовникові — така позиція в професійному спілкуванні, коли в центрі уваги є особа співрозмовника, його мета, мотиви, точка зору, рівень підготовки до діяльності. Уважність до рфлексії, будує свою взаємодію в площині інтересів співрозмовника і пропонує шляхи розв'язання проблем залежно від його потреб. Звернення в діалозі завжди має установку на відповідь партнера, яку він цінує, приймає з визнанням права на особисту позицію кожного у взаємодії.

Зосередженість на співрозмовникові передбачає не лише увагу до іншого, а й готовність змінювати свої наміри, свої думки відповідно до реакції співрозмовника."Я готовий змінити свою думку, зважаючи на твоє рішення, це допомагає нам спільно розв'язати проблему".

Зосередженість на співрозмовникові і взаємовплив поглядів свідчать про ціннісну орієнтацію на людину як мету у професійному діалозі. Орієнтація ж на іншого як на засіб власної мети реалізується у монологічному спілкуванні.

Модальність висловлювання і персоніфікація повідомлення, спілкування-діалог, пов'язані з відкритою позицією, засобом реалізації якої є персоніфікована манера висловлювання ("Я вважаю"; "Я гадаю") і за можливості мінімізація знеособлених суджень ("Вважається..."; "Кажуть..."), якими часто замінюють висловлювання власної думки.

Персоніфікація тексту повідомлення — критерій діалогічного мовлення, який передбачає виклад інформації від першої особи, звернення до особистого досвіду, що пов'язаний з предметом повідомлення'. Таке розуміння персоніфікації йде від тлумачення М. М, Бахтіним діалогу як реакцій на суб'єктивні позиції партнерів. В діалозі співрозмовник висловлює не лише предметну думку, а й своє ставлення до неї, що й зумовлює взаємодію. Персоніфікація як уособлення і модальність як суб'єктивно-особистісне ставлення педагога та учнів до інформації створюють саме ті умови, що спону­кають до обміну змістом (діалогу). Інакше відбувається формальний обмін інформацією.

Поліфонія взаємодії, поліфонія в спілкуванні — критерій діалогічного спілкування, який передбачає можливість для кожного учасника комунікації викладу своєї позиції. Для цього можна використовувати різноманітні форми спілкування: бесіди, інформації, усні журнали, різного спрямування клуби, круглі столи, прес-конференції, заочні подорожі, диспути, конференції, суспільно-політичні вікторини, захисти рефератів з різних громадянських питань, аналіз конкретних політичних та історичних ситуацій, робота прес-центрів, лекторіїв тощо.

Питання для самоконтролю

Дайте характеристику співвідношенню понять мова, мовлення, культура мови, культура мовлення.

У чому суть поняття культури мовлення?

У чому сутність основних характеристик поняття культури мовлення?

Що таке техніка мовлення і які компоненти вона включає?

Які основні принципи культури мовлення?

Резюме

Мова і мовлення - показники загальної культури особистості, його інтелекту, найважливіші засоби професійного спілкування - є безпосереднім впливом на свідомість і поведінку, головним інструментом праці для багатьох професій. Мова виявляється в актах мовлення — використанні мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. На ефективність професійного спілкування значною мірою впливає вміння його учасників використовувати лексичне багатство, виражальні можливості мови, вміння правильно обрати інтонацію, слово, репліку. Знання мови і її практичне використання говорить про культуру мовлення особистості. До найважливіших якостей мовлення належать: точність, зрозумілість, чистота мови, багатство та різноманітність, виразність, правильність, вміння чітко та ясно висловити думку, грамотно розмовляти, вести діалог, бесіду. Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовлення у професійній діяльності визначає її культуру мовлення. Виявляється культура мовлення в умінні говорити і писати так, щоб реципієнт правильно сприйняв інформацію і здійснив дії, яких очікує від нього автор висловлення чи тексту.

Високому результату мовлення сприяє знання техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови(досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися мовою і мовленням). В основу реалізації професійного мовлення покладено низку ключових принципів, розроблених в цілому ряді сучасних наукових досліджень, це принципи суб'єкт-суб'єктної взаємодії, діалогічності, принцип особистісного підходу, діяльного підходу, активності, пріоритету активних форм діяльності над пасивними, гуманістичного підходу, культуровідповідності, демократичності стосунків суб’єктів у співпраці, досягнення відчуття насолоди.

Принцип суб'єкт-суб'єктни взаємодії характеризується діалогічно- особистісним мовленням(стиль професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи, модальність висловлювання і персоніфікацію, відкриту позицію до співбесідника).