- •1. Х. Ортега-и-Гассет "Что такое философия?"
- •2.М.Мамардашвили "Философия - сознание вслух".
- •3. Платон "Апология Сократа"
- •4. Аристотель "Никомахова этика"
- •5.Витгенштейн л. "Логико-философский трактат"
- •6. Галамер г.-г. "Истина и метод: Основы философской герменевтики"
- •7. Августин "Исповедь"
- •8.Г. Сковорода "Разговор пяти путников об истинном счастье в жизни"
- •9. Максим Исповедник "Четыре сотни глав о любви"
- •10. Бэкон ф."Опыты или наставления нравственные и политические"
- •11.Декарт р. "Правила для руководства ума"
- •12. Кант и. "Что значит ориентироваться в мышлении?"
- •13. Шопенгауэр а. "Мир как воля и представление"
- •14. Камю а. "Миф о сизифе"
- •15. Ж. Бодрийяр "Общество потребления"
- •16.П.Д. Юркевич "Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова божьего"
- •17. Філософія як тип світогляду. Функції філософії.
- •18. Даосизм та конфуціанство як релігійно-філософське вчення.
- •19. Релігійно-філософське вчення буддизму
- •20. Загальна характеристика та періодизація давньогрецької філософії
- •21. Предмет філософії. Філософські дисципліни та їх специфіка.
- •22. Філософія Сократа та Платона
- •23. Філософія Арістотеля
- •24. Загальна характеристика та специфіка Середньовічної філософії. Патристика та схоластика.
- •25. Філософські погляди Августина та Фоми Аквінського.
- •26. Філософія доби Відродження
- •27.Філософія Нового часу
- •28. Німецька класична філософія 19 ст.
- •29. Філософія і.Канта
- •30. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст. (фрейдизм, неофрейдизм)
- •31. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст.(позитивізм, прагматизм)
- •32. Філософські аспекти науково-технісного поступу. Становлення постіндустріального суспільства у 20-21 ст.
- •33. Філософія г. Сковороди
- •34. Сучасна філософська думка (кін. Хх-початок хх1 ст.)
- •35. Філософія п.Юркевича
- •36. Філософія Ніцше
- •37.Філософія екзистенціалізму
- •38.Постструктуралістська філософія
- •39. Гегель г.В.Ф. "Философская пропедевтика "
23. Філософія Арістотеля
Арістотель - давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік засновник класичної (формальної) логіки. Він прожив складне і цікаве життя. Двадцять років пробув в «академії» Платона.
Дітищем Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена вченим у ряді його творів, які об’єднані під спільною назвою «Органон» («Знаряддя»). Головною ж його філософською працею є «Метафізика». При цьому слід пам’ятати що в часи Арістотеля слова «метафізика» ще не було.
У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У «Метафізиці» Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що не можливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.
Основні засади вчення Арістотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.
Арістотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Матерія у Арістотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу.
Особливої уваги заслуговує вчення Арістотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатне до життя. Арістотель розрізняє три види душі. Два з них надежать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.
Через вчення про душу Арістотель оригінально говорить про пізнання. За Арістотелем третій вид души – розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум – це Бог. Таким чином, у Арістотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.
24. Загальна характеристика та специфіка Середньовічної філософії. Патристика та схоластика.
Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль. По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту. На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол. Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя. По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію. Період, у якому діяв Августин Блаженний, названий періодом патристики (від лат. “патер” — батько). Він систематизував християнський світогляд, спираючись на принципи платонізму. Протиріччя людської душі, зв'язок людини з Богом, добро і зло, історичний час і вічність, смисл людської історії — ось ті проблеми, які цікавили його понад усе. Етична проблематика займає у нього головне місце. Його вважають одним з родоначальників тієї філософської традиції сучасності, яка у центр своєї уваги ставить людину та проблеми її існування. Щодо проблеми стосунків людини і Бога, то Августина найбільш цікавило питання про гріховність людини перед Богом, причини і наслідки першородного гріха Адама і Єви. Гріх набуває у нього всесвітнього значення. Зло у світі, за Августином, — не помилка творця. Бог не відповідає за нього. Зло — це вільний вибір людини, і вона несе за нього відповідальність. Джерело зла у світі — від свавілля людини. Вона протиставила волі Бога свою людську волю. Зло виявляється у повстанні людини проти Бога, створіння проти творця. Оскільки Бог не творив зла, то воно не має справжньої реальності, тобто воно не існує само по собі. Зло — це лише відсутність, нестача (спотворення) добра. Схоластика (від грецького “схола” — школа) — це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення бутя.Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на формальну логіку Арістотеля. Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття).