- •1. Х. Ортега-и-Гассет "Что такое философия?"
- •2.М.Мамардашвили "Философия - сознание вслух".
- •3. Платон "Апология Сократа"
- •4. Аристотель "Никомахова этика"
- •5.Витгенштейн л. "Логико-философский трактат"
- •6. Галамер г.-г. "Истина и метод: Основы философской герменевтики"
- •7. Августин "Исповедь"
- •8.Г. Сковорода "Разговор пяти путников об истинном счастье в жизни"
- •9. Максим Исповедник "Четыре сотни глав о любви"
- •10. Бэкон ф."Опыты или наставления нравственные и политические"
- •11.Декарт р. "Правила для руководства ума"
- •12. Кант и. "Что значит ориентироваться в мышлении?"
- •13. Шопенгауэр а. "Мир как воля и представление"
- •14. Камю а. "Миф о сизифе"
- •15. Ж. Бодрийяр "Общество потребления"
- •16.П.Д. Юркевич "Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова божьего"
- •17. Філософія як тип світогляду. Функції філософії.
- •18. Даосизм та конфуціанство як релігійно-філософське вчення.
- •19. Релігійно-філософське вчення буддизму
- •20. Загальна характеристика та періодизація давньогрецької філософії
- •21. Предмет філософії. Філософські дисципліни та їх специфіка.
- •22. Філософія Сократа та Платона
- •23. Філософія Арістотеля
- •24. Загальна характеристика та специфіка Середньовічної філософії. Патристика та схоластика.
- •25. Філософські погляди Августина та Фоми Аквінського.
- •26. Філософія доби Відродження
- •27.Філософія Нового часу
- •28. Німецька класична філософія 19 ст.
- •29. Філософія і.Канта
- •30. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст. (фрейдизм, неофрейдизм)
- •31. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст.(позитивізм, прагматизм)
- •32. Філософські аспекти науково-технісного поступу. Становлення постіндустріального суспільства у 20-21 ст.
- •33. Філософія г. Сковороди
- •34. Сучасна філософська думка (кін. Хх-початок хх1 ст.)
- •35. Філософія п.Юркевича
- •36. Філософія Ніцше
- •37.Філософія екзистенціалізму
- •38.Постструктуралістська філософія
- •39. Гегель г.В.Ф. "Философская пропедевтика "
34. Сучасна філософська думка (кін. Хх-початок хх1 ст.)
Проблема істини споконвіку цікавила мислителів. Без спроб її розв’язання не обходилася і не обходиться в даний час жодна область знання. У філософії із самого початку осмислення пізнавальної проблематики постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення й поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про істину в пізнанні. Погляди на дану проблему безперервно змінювалися. Філософи пропонували і уточнювали нові концепції розуміння і пізнання світу.Як у минулому, так й в сучасних умовах три великих цінності залишаються високим мірилом як людських діянь, так й самого життя людини – її служіння істині, добру та красі. Перша уособлює цінність знання, друга – моральні підвалини життя і третя – служіння цінностям мистецтва. При тому істина є тим фокусом, у якому з'єднуються добро й краса.Істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєва, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні: чуття засвідчує нам фактичність існування або неіснування будь-чого; мислення фіксує суттєві та необхідні зв’язки, характеристики, риси реальності; практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій.Діалектика пізнання абсолютної істини, як пізнання світу в цілому, полягає в тому, що вона складається із суми відносних істин, а в кожній відносній істині мають місце елементи, частинки абсолютного знання, тобто такого знання, яке не може бути спростоване в майбутньому. Отже, пізнання істини – це процес взаємодії, співвідношення абсолютної і відносної істин: абсолютне знання розкривається через відносне, а відносне має у собі абсолютне, його елементи. Критеріїв істини існує багато, але найголовнішим на сьогоднішній день є практика. Крім практики існують і інші критерії: чуттєвий, логічний, естетичний, але всі вони, кінець кінцем, опосередковані практикою. Тому суспільна практика є вирішальним і загальним критерієм істини.Практика вище теорії, оскільки вона володіє гідністю не тільки загальності, але й безпосередній дійсності, так як у практиці втілено знання, а разом з тим вона предметно.Практика як критерій істини і абсолютна і відносна. Абсолютна, так як іншого критерію в нашому розпорядженні немає. Але цей критерій і щодо відповідності в силу обмеженості практики в кожний історичний період. Так, практика протягом сторіч не могла спростувати тезу про неподільність атома. АЛЕ з розвитком практики та пізнання ця теза була спростована. Суперечливість практики як критерію істини є своєрідним протиотрутою проти догматизму і окостеніння думки.
35. Філософія п.Юркевича
Одним із визначних українських філософів минулого століття був П.Д. Юркевич (1827—1874).
П.Юркевич як філософ за вічно змінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкривається не тільки мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням. Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівсь- кої ідеї добра.
Пошук істини добра, на думку П.Д. Юркевича, не може обмежуватись лише зусиллями пізнавальної діяльності розуму. Здійснення добра можливе як акт щирої душі, щирого серця. Місце філософії серця у системі поглядів П.Д.Юркевича визначається розумінням філософії, яка, на його переконання, спрямована на осмислення душі. Оскільки ж душа в людині органічно пов'язана з її тілом, то, природно, постає питання про тілесний орган духовної діяльності людини. Одні вважають таким органом голову, як вмістилище мозку, інші — серце. Розв'язання проблеми, таким чином, набирає характеру розв'язання дилеми: «серце — голова».
Юркевич обстоює погляд на серце як осередок духовного життя, яке визначає сутність людської особистості.
Серце є охоронцем і носієм усіх тілесних сил людини.
Серце виступає осередком душевного й духовного життя людини.
Серце є органом різноманітних душевних хвилювань, почувань, пристрастей.
Серце виступає центром морального життя людини.
Серце є вихідним пунктом всього доброго і злого у словах, думках і вчинках людей.
Багатьма своїми рисами ця позиція виявляється співзвучною ідеям філософії Г.С. Сковороди, хоча істотно відрізняється від неї (у Сковороди серце — не орган тіла).
У своїх філософських поглядах мислитель відтворив українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності.
Розроблені ним ідеї відповідали високому рівню світової філософської думки, залишаючись і сьогодні гідним взірцем філософського аналізу складних проблем людського духу.