11. Аналiз норм звичайного права. Мерилоправедное

http://revolution.allbest.ru/law/00285023_0.html

МІРИЛО ПРАВЕДНЕ —під такою назвою відомий збірник морально-повчальних та юрид. пам’яток. М.П. складається із 2-х частин, перша з яких містить підбірку виписок із Біблії, «Повісті временних літ», Ізборника 1073, Хроніки Георгія Амартола, (див. Георгій Амартол), Пчели, Шестоднева, книги Єноха та повчань отців Церкви (див. Патристика). Ці різнорідні фрагменти об’єднані темою праведного та неправедного суду і були покликані надати світським властям етичні настанови для відправлення правосуддя. Друга частина М.П. (розділена на 30 глав) містить виключно юрид. пам’ятки, зокрема візантійско-болг. «Закон судний людєм» та «Руську правду» (т. зв. Троїцького виду). М.П. відоме в 5-ти списках, найстарший з яких (колиш. зібрання Троїце-Сергієвої лаври, № 15) належить до 2-ї пол. 14 ст. і прикметний, зокрема, тим, що містить другий за древністю список «Руської правди». Питання часу і місця створення М.П. не до кінця з’ясоване. Існує гіпотеза про раннє — 12 ст. — походження пам’ятки. Та оскільки М.П. великою мірою запозичує матеріал із сербської редакції Кормчої (яка з’явилася на Русі 1262), а також містить повчання тверського єпископа Симеона полоцькому кн. Костянтину Брячиславичу (1260-ті рр.), остаточне формування М.П., вірогідно, датували кін. 13 — поч. 14 ст. Щодо місця укладення М.П. висловлювалися гіпотези про Київ (як традиційний культ. центр Русі) та Пн.-Сх. Русь (як новий політ. центр після монгол. завоювання).

12. Руська правда ярослава мудрого правда ярославичей

«Руська правда» - звід законів, найвідоміша пам'ятка давньоруського княжого законодавства, що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини Київської Русі. «Руська правда» - основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Давньоруської держави.

Цей звід законів мав величезне значення для подальшого розвитку українського, російського, білоруського, а почасти й литовського права. Відомо понад 100 списків «Руської правди», які прийнято поділяти на три редакції-коротку, розширену та скорочену (окремі дослідники виділяють п'ять і більше редакцій). Кожна з редакцій відбиває певний ступінь зрілості феодальних відносин.

Коротка редакція містить: «Правду Ярослава», або «Найдавнішу правду» (автором її вважається Ярослав Мудрий); «Правду Ярославичів», або «Статут Ярославичів» (цей текст приписується синам Ярослава Мудрого), а також дві статті - так званий «Поклон вірний» та «Урок мостникам», щодо походження яких немає точних відомостей.

Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. Предметом правового захисту в ній є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, а захист феодального землеволодіння ще не дістав належного оформлення. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею

суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею. «Покон вірний», або «Статут вірний», визначає типовий для ранньофеодальної держави порядок «годування»* княжого слуги - вірника (збирача віри), а «Урок мостникам» безпосередньо продовжує і завершує статті короткої редакції про порядок оплати представникам княжого апарату.

«Руська правда» складається з норм різних галузей права, насамперед цивільного, кримінального й процесуального. При цьому кримінальне й цивільне правопорушення принципово не розрізнялося: і те, й інше розглядалося як кривда, шкода. Покарання передбачало грошові виплати: «віру» - на користь князя і «головщину» - на користь потерпілого або його родичів. Тілесних покарань «Руська правда» не знала, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Смертної кари цим актом також не передбачалося. Розміри грошових виплат, як і в більшості інших феодальних кодексів, залежали від соціальної належності потерпілих. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки. Норми цивільного права стосувалися права власності, спадкування, договорів купівлі-продажу, позики тощо. Судовий процес за «Руською правдою» переважно мав змагальний характер.

«Руська правда» - виключно світський пам'ятник феодального права. Усі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

«Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.