1. Визначення трудомісткості розробки інформаційних систем і технологій.

2. Об’єктно-орієнтований аналіз.

3. Структурний підхід до розробки програмного забезпечення

4. Методи тестування програмного продукту.

5. Вимоги до документів на стадії розробки технічного завдання.

6. Статичні і динамічні структури даних.

7. Об’єктно-орієнтоване програмування.

8. Виключні ситуації у програмних продуктах

9. Архітектура та характеристики сучасних мікропроцесорів.

10. Архітектура комп’ютера на базі сучасних мікропроцесорів.

11. Принципи та організація візуальних середовищ швидкої розробки програмного забезпечення.

12. Класифікація і основні властивості операційних систем.

13. Режими роботи і типи операційних систем.

14. Багатозадачне і багатопотокове програмування.

15. Об’єктно-орієнтоване візуальне програмування.

16. Розробка та програмна реалізація імітаційної моделі з використанням детермінованого алгоритму.

17. Розробка та програмна реалізація імітаційної моделі з використанням синхронного алгоритму.

18. Розробка та програмна реалізація імітаційної моделі з використанням агрегатного підходу.

19. Синтез математичної моделі за експериментальними даними.

20. Апаратні засоби комп’ютерних мереж.

21. Топології комп’ютерних мереж.

22. Протокол пріоритетної передачі маркера.

23. Модель OSI.

24. Взаємодія між рівнями у стеку мережевих протоколів.

25. Маршрутизація з статичними каталогами.

26. Маршрутизація з каталогами, що орієнтовані на сеанси.

27. Маршрутизація з динамічними каталогами

28. Глобальні та локальні мережі.

29. Логічна і фізична структура баз даних.

30. Організація реляційних баз даних.

31. Ідентифікація функціональних відношень.

32. Алгоритми нормалізації відношень.

33. Багатозначні залежності.

34. Створення і модифікація об’єктів баз даних.

35. Основи навігації по базах даних.

36. Сортування, фільтрація, пошук даних в базі даних.

37. Створення програмного забезпечення ведення баз даних у візуальних середовищах СУБД.

38. Побудова звітів в інтегрованих середовищах розробника баз даних.

39. Системний аналіз об’єктів і процесів комп’ютеризації на різних стадіях проектування інформаційних технологій.

40. Декомпозиція складних об’єктів і систем.

41. Етапи проектування програмного забезпечення комп’ютерних інформаційних систем.

42. Оптимізація застосувань типа клієнт/сервер.

43. Програмні засоби обробки текстової і графічної інформації.

44. Методи обробки текстової інформації.

45. Технології розробки об’єктно-орієнтованих застосувань.

46. Методи представлення знань в експертних системах.

47. Математичні методи представлення знань. Числення предикатів.

48. Математичні методи представлення знань. Семантичні мережі.

49. Математичні методи представлення знань. Фрейми.

50. Етапи проектування експертних систем.

1. Визначення трудомісткості розробки інформаційних систем і технологій.

Все известные методы расчета стоимости разработки ИС основаны на нормировании базовых, определяющих ресурсов. При этом ресурсы нормируются либо на составляющие процесса разработки ИС (отдельные операции), либо на составные элементы продукта (требования или результат).

В зависимости от этого первые методы основаны на четкой идентификации операций процесса разработки ИС, а вторые – на определении функциональных требований и конечного продукта.

1. COCOMO (Constructive Cost Model).

Модель конструктивных затрат относится к числу наиболее применяемых систем оценивания. Модель основана на технической регрессии; определяет соответствие между размером системы в тысячах условных строк кода и «классом» проекта, с одной стороны, и трудоемкостью разработки системы, с другой стороны. Регрессионная модель создана на основе статистической интерпретации хронологических данных, описывающих среднее значение либо типичную взаимосвязь между переменными.

Уровни модели COCOMO:

1. Базовый. На этом уровне для определения необходимых трудозатрат и графика используются значения размера и сведения о текущем режиме.

2. Промежуточный. На этом уровне применяются сведения о размере, режиме и 15 дополнительных переменных с целью измерения необходимых затрат. Дополнительные переменные называются «драйверами затрат» и имеют отношение к атрибутам продукта, персонала, оборудования и проекта. Произведение «драйверов затрат» называется корректировочным множителем среды.

3. Детализированный уровень. Этот уровень надстраивается над промежуточным уровнем в COCOMO путем внедрения дополнительных множителей трудозатрат, чувствительности к фазе и трехуровневой иерархии программного продукта.

2. COCOMO II

Оценка трудозатрат (показатель SLOC – тысяча строк кода). Для вычисления трудозатрат используется экспоненциальная формула:

Работа = С1*EAF*(Размер)^Р1

Время = С2*(Работа)^Р2

где Работа – количество человеко-месяцев; С1 – масштабирующий коэффициент; EAА – уточняющий фактор; Размер – размер конечного продукта (кода, созданного человеком) в SLOC; Р1 – показатель степени, характеризующий экономию при больших затратах; Время – общее количество месяцев; С2 – масштабирующий коэффициент для сроков выполнения; Р2 – показатель степени, который характеризует инерцию и распараллеливание, присущие управлению разработкой ПО.

Преимущества: фактические данные подгоняются в соответствии с примерами реальных программ; применяемый процесс является повторяемым; идеально подходит для проектов, между которыми нет существенных различий относительно размера, сложности или протекания процесса; простота в применении.

Недостатки: игнорируется изменение требований, атрибуты заказчика, уровень взаимодействия персонала; снижается внимание вопросов безопасности; игнорируются вопросы, связанные с аппаратным обеспечением; оценки, основанные на опыте, могут быть некорректными.

3. IFPUG (International Function Point User Group)

Этот метод дает оценку трудоемкости разработки информационных систем на основе измерения функционального размера информационной системы. Метод IFPUG применяет свои правила для измерения размера определенных им базовых функциональных компонентов в терминах основных расчетов. Это расчеты компонентов, из которых состоят составные части типов базовых функциональных компонентов.

4. Mk II (метод функциональных точек Mark II) - национальный стандарт Великобритании.

Использует простой тип базовых функциональных компонентов и выражает все функциональные требования как каталог логических транзакций.

Логическая транзакция – низший уровень самосогласованных процессов. Вычисления логической транзакции происходит один раз, когда измеряется приложение, хотя это можно выполнить более чем из одной точки приложения.