47. Психоаналіз – учення про позасвідоме, його роль у житті людини, про конфлікти та гармонію позасвідомого і свідомості.

Основоположник психоаналізу – Зиґмунд Фрейд. Вивчаючи різні неврози, З. Фрейд дійшов висновку, що вони зумовлені дією досить потужного шару людської психіки. Цей шар він назвав несвідомим. До змісту несвідомого, за Фрейдом, входять два найпотужніші інстинкти: “лібідо” (“ерос”) – сексуальний інстинкт, та “танатос” – інстинкт смерті й руйнування.

Основні положення психоаналізу:

· Створюється класична модель психіки людини: “Воно” (позасвідоме, або підсвідоме),

·     головним рушієм поведінки людини вважаються інстинкти: самозбереження ;позасвідоме (підсвідоме) – джерело сексуальної енергії – лібідо. Лібідо (потяг, бажання) – психічна енергія, яка спрямовує діяльність людини;

·    позасвідоме і свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв’язується шляхом витіснення – повернення позасвідомих імпульсів до своїх витоків, а також сублімації;

·     сублімація (лат. “високо піднімаю”) – зміна, раціоналізація несвідомих потягів, реалізація їх у формі діяльності, прийнятної для суспільства.

48.Карл  Юнг -  послідовник З.Фрейда, основоположник аналітичної психології. Головна заслуга Юнга полягає у відкритті “колективного несвідомого” - відображення досвіду попередніх поколінь. Його змістом є архетипи, завдяки яким здійснюється смисловий зв’язок епох, підтримується духовна цілісність культур. Реальний прояв архетипів у житті – це існування міфів, казок, видіньЗа Юнгом, структура людської психіки складається із чотирьох основних елементів:

·     особистої свідомості;

·     колективної свідомості;

·     особистого несвідомого;

·     колективного несвідомого.

. Те же структуры лежат в основе общечеловеческой символики мифов, волшебных сказок. Теоретически возможно любое число архетипов^[1].

Черты архетипа[

Для более полного понимания архетипа стоит описать его важнейшие черты, иначе говоря, критерии определения

Архетип по определению является архаическим феноменом, поэтому должен иметь проявления в мифах, фольклоре и т. п.

• Архетип, являясь структурой коллективного бессознательного, должен проявляться у всех народов и во все эпохи (разумеется, в различной степени).

• Архетип должен восприниматься доосознанно (а не вследствие научения).

• Архетип, отраженный в сознательном, должен иметь как концепт, так и символ (возможно, не один).

• Архетип является цельной, амбивалентной структурой, имеет позитивный и негативный аспекты. Односторонний образ (к примеру, обладающий только светлой или только темной стороной) не может быть архетипом.

• Архетип должен иметь устойчивость, то есть сопротивляться попыткам исказить его структуру.

• Архетип, претендующий на самостоятельное существование как объект, должен иметь достаточное количество собственных элементов, не принадлежащих другим известным архетипам.

• Архетип должен иметь черты, связывающие его с жизнью как процессом либо элементами таковой; не бывает «оторванных от жизни» архетипов.

• Архетип представляет опасность самоотождествления с ним в ущерб самости, «затопления бессознательным».

• Архетип, как структура, могущая соответствовать самости, должен иметь объединяющую силу для некоторого количества индивидов, которые имеют проработанное цельное мировоззрение.

• Архетип обладает сильным влиянием на эмоции человека.

• Архетипы обладают собственной инициативой, они заключают в себе определенный способ реагирования. В благоприятной для его проявления ситуации архетип способен порождать мысли и импульсы, таким образом вмешиваясь в нее, возможно, искажая истинные намерения человека. Архетип — самостоятельная область психики.

• В архетипах заключена специфическая собственная энергетика.