2.3 Показання потерпілого

Потерпілий є особою, яка безпосередньо постраждала від злочину, і часто знає та може повідомити такі факти, які за допомогою показань свідків не завжди можуть бути встановлені.

У кримінальному процесі на потерпілого покладається обов’язок дати правдиві показання та відповісти на поставлені запитання.

Потерпілий несе відповідальність за давання явно неправдивих показань за ст. 178 КПК України.

Закон не передбачає відповідальності потерпілого за відмову від давання показань. Краще дати можливість потерпілому відмовитися від давання показань, ніж примушувати його давати їх під «погрозою» притягнення до відповідальності. Інколи, не бажаючи розголошувати деякі інтимні питання, потерпілий іде в цій ситуації на давання невірних показань, що не на користь слідству.

При оцінці показань потерпілого як доказів слід враховувати як їх високу інформативність та значимість для встановлення істини у справі, так і те, що потерпілий є одним з учасників процесу, який має та відстоює під час здійснення судочинства свої інтереси. Він одночасно може бути цивільним позивачем та мати безпосередню зацікавленість в обставинах справи, які вказують на розмір шкоди тощо. Слідчий зобов’язаний максимально забезпечити захист прав потерпілого, всебічно перевіривши його показання та оцінивши їх у сукупності з усіма іншими доказами у справі [Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Посібник. – К.: “Либідь”, 1999 р.(12), c. 213].

Під час допиту потерпілого необхідно приділити особливу увагу з’ясуванню:

деталей, які можуть бути зіставлені з іншими зібраними доказами;

конкретних дій кожного обвинуваченого;

власних дій потерпілого;

передуючих взаємостосунків з обвинуваченим;

причин протиріч між показаннями потерпілого з цих питань та показаннями, поясненнями, заявами інших осіб;

чи немає погроз на його адресу з боку обвинувачених або інших осіб.

У разі необхідності слідчий та орган дізнання можуть вжити заходів до захисту потерпілого. Наприклад, встановити за згоди потерпілого пристрій для прослуховування телефонних розмов з метою викриття осіб, які погрожують життю та здоров’ю потерпілого; видати потерпілому індивідуальні засоби захисту та звукозапису, вжити інших передбачених законом заходів забезпечення безпеки учасників процесу.

2.4 Показання підозрюваного та обвинуваченого

Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Показання обвинуваченого є одним з видів доказів. У своїх показаннях обвинувачений повідомляє органам розслідування та суду відомості про вчинені ним або іншими особами дії та про інші факти, які відносяться до справи.

Обвинувачений має право дати показання щодо висунутого проти нього обвинувачення, а також з інших відомих йому обставин у справі.

Першому допиту обвинуваченого передує висунення обвинувачення, яке повинне відбутися не пізніше двох діб з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого, а у разі приводу – в день приводу.

Слід мати на увазі, що обвинувачений, будучи особою, зацікавленою в результаті справи, нерідко вдається до давання неправдивих показань, з тим щоб уникнути відповідальності.

Може скластися уявлення, що визнання обвинуваченим своєї провини є більш ефективним та достовірним засобом встановлення істини. Насправді це не так [64, c. 39].

Визнання обвинуваченим своєї провини має важливе значення для успішного розслідування справи, але також, як і заперечення ним своєї провини, може бути як правдивим, так і неправдивим. Визнання обвинуваченим своєї провини, так само як і його показання в цілому, вимагають перевірки за допомогою інших доказів, оцінюються у сукупності з усіма доказами у справі. В законі зазначається, що визнання обвинуваченим своєї провини може бути покладене в основу обвинувачення лише в разі підтвердження зізнання всією сукупністю доказів, які є у справі.

Разом з тим, не слід і недооцінювати показання обвинуваченого. Він знає такі деталі вчиненого ним злочину, встановити які інколи іншими засобами немає можливості. Він може, наприклад, вказати, де сховані вкрадені цінності, труп або знаряддя злочину. З його показань можуть стати відомими співучасники злочину, що дозволить запобігти їх злочинній діяльності, тощо.

Особливу групу показань обвинуваченого становлять обмови. Обмова – явно неправдиве показання, спрямоване щодо невинної особи. Обмова явно невинної особи є обставиною, яка обтяжує відповідальність. На нашу думку, обмова явно невинної особи є суспільне небезпечним діянням, схожим із заздалегідь неправдивим доносом. Вона не може виправдовуватися як захист обвинуваченого від безпідставного обвинувачення. У кримінальному законі необхідно передбачити відповідальність обвинуваченого (так само, як і підозрюваного) за обмову явно невинної особи.

Підозрюваним є особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа, до якої вжито запобіжний захід до пред’явлення обвинувачення.

Показання підозрюваного є як окремим видом доказів, так і засобом його захисту. Підозрюваний може визнати або не визнати висунуті проти нього підозри і давати свої показання. Його показання можуть містити фактичні дані про відомі йому обставини справи, а також посилання на докази, які спростовують виниклу підозру.

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання або взяття під варту, а рівно з приводу інших відомих йому обставин у справі.

Слідчий зобов’язаний допитати підозрюваного негайно після затримання або обрання до нього запобіжного заходу. Проте якщо провести допит негайно неможливо, підозрюваний має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання [46, c. 441].

Підозрюваний, як і обвинувачений, може відмовитися від давання показань і за давання явно неправдивих показань відповідальності не несе.

У зв’язку з тим, що підозрюваний зацікавлений у результатах справи, до його показань слід ставитися з осторогою, ретельно їх зіставляти з іншими доказами й з усіма обставинами справи.