2. Статистика грошового обігу та кредиту

Для управління процесами грошового обороту потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової маси, купівельної спроможності грошей тощо.

Система статистичних показників, що характеризує грошовий обіг, будується на категоріях, пов’язаних з функціями грошей. Вона включає такі групи показників: грошова маса та її структура; забезпеченість грошовими знаками обігу національної економіки; показники, що характеризують операції на рахунках, з депозитами тощо; показники, які відображають рух грошової маси та ефективність її використання.

Під обсягом грошового обороту розуміють сукупність грошових операцій, за допомогою яких здійснюється рух грошей. Необхідно відрізняти обсяг грошового обороту від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумуванням результатів операцій з находження (або списання) грошей за певний період, а другий обчислюють як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний оборот і нетоварний платіжний оборот. До складу включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного — платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за вартістю, так і за сумою купюр.

Динаміку купюрного складу грошей можна охарактеризувати, скорис­тавшись показником про середню купюрність, значення якого об­числюється за формулою середньої арифметичної зваженої:

,

де М — вартість купюр, f — кількість купюр.

Для характеристики організаційної діяльності банківських установ за розрахунками використовують показник швидкості документообороту. Чим швидше розрахункові документи про­ходять шлях від постачальника до споживача, тим ефективніша діяльність банку.

Тривалість перебування коштів у розрахунках (t) вимірюється в днях:

де — середній залишок коштів на рахунку,О_v — оборот з витрат (списання) коштів з рахунку; D — число календарних днів у періоді.

Число оборотів коштів у розрахунках (n) можна визначити шляхом ділення кількості календарних днів у періоді на тривалість перебування коштів у розрахунках:

.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних і платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі.

Поведінка грошових агрегатів у консолідованій банківській системі може бути пов’язана з грошовою базою центрального банку за допомогою грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого грошового агрегату) до грошової бази — суми готівки, що утримується поза банківською системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми мінімальних обов’язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку в сейфах.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної дисципліни, інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Розглядаючи швидкість грошової маси, розрізняють швидкість обігу готівки та швидкість обігу агрегату М2.

Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального, річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду та множиться на 12 (відповідно 4 — для квартальних та 1 — для річних даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2 на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець звітного періоду та агрегату М2 (включаючи строкові депозити в іноземній валюті) на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та міжбанківським з одного боку та некомерційним — з іншого.

Швидкість обігу грошей визначається за формулою:

де GDP — номінальний валовий внутрішній продукт; — загальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує, скільки в середньому за рік оборотів здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість обертів, що їх робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відображає зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національної валюті, наприклад зростання номінальних відсоткових ставок, рівня інфляції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різним у динаміці. За допомогою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами росту параметрів грошової маси.

Час одного обороту грошової маси належить до зворотних характеристик швидкості обігу грошей:

де D — число календарних днів у періоді.

Якщо число днів, необхідних для одного обороту грошей, скорочується, то для обслуговування одного й того самого обсягу виробництва потрібна менша грошова маса.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливим завданням статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами: прогнозування попиту на гроші; прогнозування пропозиції грошей.

Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дає змогу дійти висновків про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.