3. Статистика платіжного балансу

Платіжний баланс є одним з основних інструментів макроекономічного аналізу і прогнозування. За допомогою платіжного балансу можна прослідкувати розвиток зовнішньої торгівлі, в яких розмірах і формах відбувалося залучення іноземних інвестицій, яким був відтік вітчизняного капіталу за кордон, наскільки своєчасно погашувалась зовнішня заборгованість країни. В цілому платіжний баланс відображає зовнішньоекономічну діяльність країни за звітний період.

При вивченні статистики платіжного балансу необхідно пам’ята­ти: що система запису платіжного балансу має вигляд подвійного запису, за якого кожна операція відображається два рази — як у кредитовому, так і дебетовому рахунку. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що відтворюють експорт і фінансові потоки, які характеризують зменшення іноземних активів країни або збільшення зовнішніх зобо­в’язань, тобто відображають приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові запи­си обліковують потоки матеріальних ресурсів, що відтворюють імпорт і фінансові потоки, які характеризують збільшення активів або зменшення пасивів, тобто відтік власної валю­ти. Якщо припустити, що кредит позначається знаком «плюс», а дебет — знаком «мінус», і що кожна операція включає запис однакової суми кредиту і дебету, то сума всіх записів повинна дорівнювати нулю.

Найсуттєвішим напрямом використання даних платіжного балансу і супутнього йому балансу зарубіжних інвестицій є обґрун­тування зовнішньої і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу, внутрішні і зовнішні інвестиції віді­грають дедалі значнішу роль в економічних і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того, дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень з вивчення причин, що існують, диспропорцій та обґрунтування заходів щодо їх коригування, оцінки взаємозв’язку між зовнішньої торгівлею і прямими інвестиціями, вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зовнішнього боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і капітального рахунків і т. ін.

Усі операції платіжного балансу можна розділити на дві групи: поточні операції та операції з капіталом і фінансовими інструментами. Ці групи відображаються в платіжному балансі в рахунку поточних операцій і в рахунку операцій з капіталом і фінансовими інструментами.

Якщо розглядати баланс активів і пасивів національної економіки в цілому (який описується в СНР), то чиста вартість майна (або чисте національне багатство) країни дорівнює сумі чистої позиції країни по міжнародних інвестиціях (що розраховується як різниця між запасом іноземних фінансових активів і запасом зовнішніх зобов’язань) та величини нефінансових активів.

Інвестиційна позиція країни на кінець певного періоду відображає сукупність фінансових операцій, вартісних змін (переоцін­ки) та інших коригуючих процедур, що мали місце протягом досліджуваного періоду.

Класифікація рахунків у балансі міжнародних інвестицій і змін, що належать до них, подана у вигляді двосторонньої таблиці. По рядках таблиці показуються основні класифікаційні групи — зовнішні фінансові активи та зобов’язання, різниця між якими дає величину чистої (інвестиційної) позиції країни по міжнародних інвестиціях. Компоненти, які класифікуються в рамках цих двох груп, повністю відповідають стандартним статтям фінансового рахунку платіжного балансу та відображають функціональні категорії.

Активи поділяються на прямі, портфельні інвестиції, інші інвестиції та резервні активи. Відповідний розподіл застосовується для всіх зобов’язань, крім резервних активів. Далі кожна функціональна категорія дезагрегується відповідно до категорії доходів у рахунок поточних операцій та у фінансовий рахунок платіжного балансу.

Між цими двома рахунками існує такий зв’язок:

Сальдо рахунку (балансу) поточних операцій =

= Зміна чистих активів/зобов’язань у результаті поточних операцій з іншими країнами.

Позитивне сальдо по рахунку поточних операцій призводить до зростання міжнародної інвестиційної позиції, а від’ємне — до зменшення цієї позиції. Відповідно сальдо балансу міжнародних інвестицій інформує про те, чи є країна нетто-боржником або нетто-кредитором. Для характеристики обсягів зовнішньої торгівлі за певний період застосовуються такі показники:

• вартість експорту (Е);

• вартість імпорту (І);

• зовнішньоторговельний оборот, який визначають як суму експорту та імпорту (Е + І);

• сальдо торговельного балансу (Е – І).

За допомогою нижченаведених показників у формі відносних величин оцінюється рівень розвитку і збалансованості зовнішньої торгівлі:

• коефіцієнт відкритості економіки, який показує ступінь участі країни в міжнародному поділі праці: К_в = (Е + І) : Q;

• експортна квота: К_Е = Е : Q;

• коефіцієнт імпортної залежності: К_і = І : Q, де Q — валовий внутрішній продукт. Значення К_і  15 % вважається безпечним для економіки країни;

• коефіцієнт покриття оцінює ступінь збалансованості зовнішньої торгівлі: К = Е : І. У разі активного сальдо торговельного балансу К  1, у разі пасивного — К  1.

В аналізі динаміки зовнішньої торгівлі використовують такі індекси: вартості pq, фізичного обсягу q, цін і середніх цін р окремо щодо експорту та імпорту. За окремими видами товарів визначаються індивідуальні індекси і_{pq ,}i_q та I_p, для товарних груп чи груп країн і по торгівлі в цілому — зведені індекси:

індекс вартості ;

індекс фізичного обсягу ;

індекс цін – через нестачу інформації щодо цін визначається на основі взаємозв’язку індексів І_p = I_pq : I_q.

В офіційних статистичних публікаціях більшості країн і міжнародних організацій найчастіше наводять індекси середніх цін, які розраховуються для товарів-представників. Зведений індекс середніх цін обчислюється за формулою середньозваженого індексу з вагами базисного періоду:

.

Співвідношення індексів середніх цін експорту та імпорту характеризують динаміку умов торгівлі:

І_{умов торгівлі} = І_{експ. цін} : І_{імп. цін}.

Значення І_{умов торгівлі}  1 свідчить про зростання купівельної спроможності одиниці експорту, і навпаки. Умови торгівлі залежать від попиту і коливань світових цін на окремі види то­варів.

Під обмінним курсом розуміють ціну валюти однієї країни, що вимірюється в одиницях валюти іншої країни, тобто кількісне співвідношення двох валют, за яким відбувається їх обмін.

Існує два види котирування валют: пряме та зворотнє. Пряме — це котирування валют у вигляді кількості валюти-вимірювача, яка припадає на одиницю котирувальної валюти. При зворотному котируванні застосовується їх зворотнє співвідношення. На сьогодні, як правило, використовуються «доларові курси», тобто кількість валюти за один долар.

Пряме і зворотнє котирування валют перебувають у зворотній залежності одне від одного: , деK_ij — кількість валюти, що припадає на одиницю валюти країни і; R_ij — зворотнє коти­рування.

Зміна обмінних курсів у часі вимірюється за допомогою індивідуальних індексів обмінного курсу. Але цей показник не дає достатньо достовірного уявлення про стан даної валюти в системі валют, оскільки курс залежить не тільки від попиту і пропозиції на неї, а й від попиту-пропозиції валюти, стосовно якої вимірюється курс. Наприклад, знецінення курсу фунта стерлінгів у доларах США може відбутися не тільки тому, що фунт стерлінгів став менш цінним, а й тому, що долар став дорожчим, і навпаки. Для того, щоб відобразити динаміку курсу повніше і зв’язати її не з однією, а з низкою валют-вимірювачів, визначають індекс ефективного обмінного курсу:

,

де І_і — індекс ефективного обмінного курсу країни; — середньозважені курси валюті поточного та базисного періодів; К_ij — обмінний курс (кількість валюти країни j на одиницю валюти країни і); q_ij — абсолютний розмір товарообороту країни і з країною j.

Для того, щоб зміна товарообороту не впливала на значення середньої, зважування показників поточного і базисного періодів відбувається за одними і тими ж стандартними вагами. Стандартними вагами, як правило, є дані про товарооборот за поточний період.

Оскільки наведений індекс не характеризує динаміку купівельної спроможності валюти, іноді додатково розраховується індекс реального ефективного обмінного курсу, який також одержують як співвідношення середніх курсів:

,

де І_рі, І_рj — індекси цін країн і і j.

Проблема валют і валютних паритетів, або паритетів купівельної спроможності, — одна з актуальних проблем як в економіці, так і статистиці. Вона визначає рівень взаємовідносин між країнами, вказуючи конкурентоспроможність їх продукції на світовому ринку, обсяг і напрям зовнішньоторговельних потоків. Обмінний курс можна порівняти з валютним паритетом. Однак останній має ряд переваг, оскільки дозволяє виявити реальний масштаб економічних показників країни на основі обліку, рівня і структури цін, відмінностей у натуральному обсязі. Крім того, валютний паритет показує фактичну купівельну спроможність цієї валюти щодо окремих галузей виробництва, сектора економіки, яка виражається при цьому через грошову одиницю іншої країни.