Методичка для самостійної роботи Спец.Водопостачання

застосовують сталеві труби на зварці і фланцеві з'єднання з арматурою і насосами.

Пуск насосів може бути автоматичним, дистанційним або ручним. Протипожежні насоси можуть включатися пусковими кнопками, що розташовуються біля пожежних кранів, або струменевими реле.

<

Рис. 12. Схеми обв'язування насосів трубопроводами

1 — всмоктуючий трубопровід; 2— засувка (вентиль); 3 — насос; 4

— манометр; 5 — вібровставка; 6 — зворотний клапан; 7 — напірний трубопровід

На напірній лінії кожного насоса встановлюють манометр, зворотний клапан і засувку або вентиль, а на всмоктуючій лінії— засувку. Для сприйняття зусиль, що виникають в напірних трубопроводах від статичного і динамічного напорів, в місцях поворотів трубопроводів встановлюють упори. Через трубопроводи, укладені по підлозі, роблять перехідні містки. В

окремих випадках трубопроводи укладають в підпільних	непрохідних
каналах.

При необхідності безперебійної роботи насосів постачання їх енергією передбачають від двох незалежних джерел.

Підбір насоса проводять за різницею напорів необхідного і гарантованого та за розрахунковою витратою води.

Нн = Нн е о б х . – Нг а р .

Гарантійний напір у зовнішній мережі може бути заданий від відмітки осі труби введення в місці його приєднання до зовнішньої мережі або від відмітки землі у цьому місці.

Необхідний напір для мережі внутрішнього водопроводу складається з геометричної висоти розташування диктуючого водорозбірного пристрою над відміткою гарантійного напору, з робочим тиском перед арматурою диктуючого водорозбірного пристрою і з напором, що необхідний для подолання всіх опорів на шляху руху води від зовнішньої мережі до диктуючого водорозбірного крану.

Водонапірні баки

Водонапірні баки (резервуари) встановлюють з метою безперебійного постачання будівель водою (при постійному або періодичному недостатньому

напорі в зовнішній мережі) і з метою створення недоторканного запасу води на пожежні або технологічні потреби.

Повний об'єм V водонапірного бака складається з регулюючого Vр і запасного Vнз об'ємів.

Регулюючий об'єм бака, м3, для системи без насосної установки визначається за формулою:

Vр = QT,

де Q - середньогодинна витрата води, м3/год, в будівлі за час живлення мережі внутрішнього водопроводу з бака;

Т - час, год, протягом якого вода при недостатньому напорі в зовнішній мережі поступає в мережу внутрішнього водопроводу з бака.

При цьому об'єм бака складає від 50 до 80 % добової витрати води в будівлі.

В системах водопостачання з водонапірним баком та насосамипідвищувачами регулюючий об'єм бака значно зменшується і залежить від частоти включення насоса і його номінальної подачі.

При автоматично діючому насосі з подачею Qн, м3/год, рівною максимальній розрахунковій годинній витраті води або більшій за неї, регулюючий об'єм бака Vp, м3, слід визначати за формулою:

Vр=	Q	H	,
	4n

де п - число включень насоса за 1 год, становить для відкритих баків від 2 до 4, для гідропневматичних баків від 6 до 10; великі значення п приймають для малих установок потужністю до 10 кВт.

При	ручному пуску насосів регулюючий об’єм бака Vр, м3,
визначають	за формулою:
	Vр=	Q		,
			д о б.
		n	д о б.

де Qдоб. - добова витрата води в час максимального водоспоживання, м3/доб.;

nдоб. - число включень насоса за добу, яке становить від 3 до 6.

Регулюючий об'єм бака можна визначити і графічно, якщо побудувати суміщений графік подачі і споживання води.

Запасний об'єм бака визначається протипожежними або виробничими вимогами. Недоторканний протипожежний запас води Vн.з., м3, визначають з розрахунку 10-хвилинної тривалості гасіння пожежі при максимальному водоспоживанні:

Vн.з. = 0,6qпnп.с.

де qп - витрата води на один пожежний струмінь, л/с; nп.с. - число одночасно діючих струменів.

Водонапірні баки можуть бути круглими або прямокутними в плані. Виготовляють їх з листової сталі і щоб уникнути корозії фарбують всередині і зовні масляною фарбою, яка виготовлена за рецептом, що узгоджений з органами санітарного нагляду. Зверху баки закривають кришками, в яких влаштовують люки для доступу всередину баків.

Під баком на відстані не менше 50 см від його дна встановлюють піддон для збору вологи, що конденсується. Приміщення для установки бака повинне бути теплим, зручним для експлуатації, обладнаним вентиляцією і освітленням. Відстань між баком і перекриттям приймають не менше 0,6 м, між баком і стінами - не менше 0,7….1 м.

Висоту розташування бака Нб, м, визначають з умови:

Нб ≥ Σh + Hp,

де Нб - висота від диктуючого водорозбірного крану до дна бака, м;

Σh - сума втрат напору по довжині і в місцевих опорах від диктуючого водорозбірного крану до дна бака;

Нр - робочий напір перед диктуючим водорозбірним краном, м. Подаючий трубопровід обладнується, як правило, двома поплавковими клапанами. Діаметр подаючого трубопроводу визначається розрахунком. Якщо подаючий трубопровід об'єднують з тим, що відводить, то на ділянці, що відводить, встановлюють зворотний клапан і засувки. Переливний трубопровід підводять з розривом струменя до проміжного бачка, що з’єднаний гідравлічним затвором (сифоном) з каналізаційним або водостічним

стояком.

Установку баків виконують згідно вказівкам СНиПа 2.04.02-84.

Повний об'єм бака, включаючи недоторканний протипожежний запас визначають з коефіцієнтом запасу β = 1,1 ...1,3 за формулою:

V = β (Vp+Vн.з.).

При проектуванні внутрішнього водопроводу з баками слід враховувати їх істотні недоліки: необхідність в спеціальних приміщеннях, значні навантаження на перекриття і як наслідок його дорожчання, необхідність в періодичному чищенні баків і забезпеченні циркуляції води з метою запобігання погіршення її якості.

Пневматичні установки

На внутрішніх водопроводах застосовують водоповітряні (пневматичні) напірні установки постійного і перемінного тиску. Постійний тиск підтримується редукційним клапаном. Найбільше поширення мають установки перемінного тиску.

Пневматичні установки складаються з двох баків (повітряного і водяника) або одного бака (гідропневматичного), обладнаних запобіжними клапанами, контрольними приладами (тиску і рівня), запірною арматурою, і компресора для подачі стиснутого повітря. При недостатньому напорі або при подачі води у внутрішній водопровід з місцевого джерела водопостачання ці установки поєднують з автоматизованими насосами, що дозволяє різко скоротити обсяг водяного бака.

Компресор включається в роботу періодично для поповнення втрат повітря. Установка може працювати і без компресора. У цьому випадку стиск повітря забезпечується подачею води в бак під тиском насоса.

Пневматичні установки використовують для збереження і подачі протипожежного запасу води, а також для господарсько-питного або виробничого водопостачання.

Максимальний тиск звичайно приймають приблизно на 30% більше pmin але не більш 0,6 МПа (що відповідає напорові 60 м) для господарсько-питних водопроводів і не більш 0,9 МПа (що відповідає напорові 90 м) для протипожежних водопроводів.

Витрата повітря складає близько 10% повного об’єму баків. Звичайно для пневматичних установок застосовують компресори з невеликою подачею — близько 2—3 м3/год.

Пневматичні установки розташовують у приміщеннях підвалів перших поверхів або в технічних поверхах багатоповерхових будинків, якщо добуток їхнього повного об’єму, м3, на робочий (максимальний) тиск не перевищує 200. У іншому випадку їх розміщують в окремо розташованих будівлях як вибухонебезпечні установки.

Тема 5. Забезпечення надійності роботи водоводів та водопровідної мережі

Забезпечення надійної роботи водоводів та водопровідної мережі. Вимоги до схем подачі води. Берегові споруди. Мінімальні глибини. Місткість резервуарів. Напори. Стан засувок та вентилів, пожежних кранів. Безперебійність подачі води по системах (внутрішніх та зовнішніх). Надійність насосних станцій. Автоматизація насосів. Резервні насоси.

Рекомендована література: 1 ,2, 5, 6, 10.

Забезпечення надійності роботи водоводів та водопровідної мережі з урахуванням можливих надзвичайних ситуацій

У комунальних системах водопостачання відмовлення деяких елементів не приводять до втрати працездатності системи в цілому, але іноді є заздалегідь запланованою подією (профілактичний плановий ремонт ділянок водогінної мережі; заміна насосно-силового устаткування після встановленого терміну служби і т.п.).

Таким чином, за міру надійності системи приймається ймовірність випадкової події, у результаті якої за встановлений термін експлуатації не відбудеться жодного відмовлення. Відмовлення, що викликають порушення заданого режиму водопостачання при гасінні пожеж (наприклад, відмовлення пожежного гідранта, руйнування ділянки водопровідної мережі та ін.), можуть виникнути не тільки в результаті аварій і ушкоджень окремих елементів самої системи (внутрішні відмовлення водопостачання, але й у результаті впливу зовнішніх факторів (зовнішні відмовлення водопостачання

За відмовлення системи водопостачання на стадії її розрахунку і проектування розуміється стан, що не може відповідати заданим вимогам, які формалізуються за допомогою критичних умов водопостачання на основі розрахункових моделей. Ймовірність відмовлення в цьому випадку є ймовірністю виходу (викиду) за деякий припустимий рівень. У системі водопостачання, що працює в режимі пожежегасіння, поява незалежної події (відмовлення) характеризує ймовірність того, що фактичні параметри водоспоживання перевищують розрахунковими, обумовленими вимогами нормативів. До цих параметрів відносяться: витрата води для гасіння пожежі, тривалість відбору в процесі гасіння, тривалість відновлення витраченого при пожежі непорушного запасу води, одночасне число відборів при пожежі, графік нерівномірності водовідбору споживачів.

а)

б)

Рис. 1 Схема відмов водопровідної мережі а – внутрішнє відмовлення; б – зовнішнє відмовлення; 1 – порушення

подачі води при виходу з ладу пожежного гідранта; 2 – порушення водопостачання мешканців міста із-за зниження напору при великому відборі води для гасіння пожеж; 4 – порушення санітарно-гігієнічних умов водопостачання в результаті відбору води при гасінні пожеж.

Таким чином, у комунальній системі водопостачання виникнення відмовлень навіть досить великого числа елементів та значні відхилення експлуатаційних показників від заданих (наприклад, зниження напору у водогінній мережі, зменшення запасів води в резервуарах, аварія на окремих

ділянках мережі й ін.) приводять не до повного виходу її з ладу, а лише до зниження рівня якості безперебійного водопостачання.

Шляхи забезпеченості надійності роботи систем водопостачання

Забезпечення надійності системи водопостачання, як і інших систем масового обслуговування, є однією з основних задач при їхньому проектуванні. Система повинна бути запроектована і побудована так, щоб у процесі експлуатації вона виконувала свої функції із заданим ступенем безперебійності. Оскільки функцією систем водопостачання є подача споживачам води відповідно до заданого режиму споживання, то виконанню цих умов відповідає працездатний стан системи. Якщо в результаті якихнебудь причин знижується якість водопостачання об’єкта нижче допустимої межі, то має місце відмовлення системи. Надійність систем подачі води досягається структурним резервуванням окремих елементів системи, тобто паралельним включенням декількох взаємозамінних елементів чи шляхом тимчасового резервування.

Структурне резервування. Прикладом нерезервованої системи подачі води є водопровід з декількох п послідовно включених елементів. Його працездатний стан забезпечується тільки при справності всіх елементів, відмовлення будь-якого елемента викликає відмовлення всієї системи. Отже, надійність такої системи зменшується зі збільшенням числа елементів і завжди менша надійності кожного її елемента.

Тимчасове резервування. Другим способом збільшення надійності є використання резервних ємностей, а також ємностей, що акумулюють запаси води, які необхідні в період ремонту елементів, що відмовили. Найбільш розповсюдженим методом тимчасового резервування є пристрій запасного резервуара в кінцевій точці водоводу. Місткість резервуара в цьому випадку повинна бути достатньою для постачання об'єкта на час ліквідації аварії водоводу.

Забезпечення надійності роботи водоводів та водопроводів

Забезпечення надійності роботи водоводів, які подають воду від джерела водопостачання до споживачів є найважливішою задачею. Надійність включає в себе:

-безвідказність;

-довговічність;

-ремонтно-придатність;

-зберігаємість;

Кожна система водопостачання може бути в стані:

-повної працездатності;

-неповної працездатності (неповна працездатність - це коли система працює в нормі допустимості, але на більш низькому рівні ніж могла би);

-непрацездатність (повний відказ системи. Це явище виникає найчастіше при одному джерелі водопостачання).

Методом підвищення надійності водоводів є резервування. Є 2 способи резервування:

-1-й без перемичок;

-2-й з перемичками.

При першому способі резервування збільшують кількість паралельних ліній водоводів.

Розрізняють три режими роботи резервних елементів.

Перший - не навантажений резерв (при звичайній роботі не несуть навантажень).

Другий - навантажений резерв (резервні елементи працюють в такому ж режимі, що і основні елементи водоводів).

Третій - полегшений резерв (резервні елементи працюють в полегшеному режимі у порівнянні з основними).

Не навантажений резерв є не економічним і практично не застосовується.

Найбільш широко використовується навантажений резерв. В аварійній ситуації водопровід працює з повним навантаженням.

Частіше всього у водопостачанні використовуються паралельні постійні мережі, які несуть одинакові навантаження. Цих мереж може бути, наприклад, n штук. Ніхто ці мережі не розділяє на основні та резервні. Є поняття кратності резервування:

N0K =

N N

p

0

,

де: К - кратність резервування; Nркількість робочих ліній; Nокількість резервних ліній.

Надійність роботи системи залежить від числа кратності К.

Але при збільшенні кратності К збільшується і вартість всієї системи. Під час аварії гарантується подача води:

Q	0,7Q	Q
ав	г. н.	вир.ав

Qпож

,

де Qг.-н — витрата води на господарські потреби, які можна знизити на 30% від Q розрахункове;

Qвир.ав. — витрати на потреби виробництва, які не нижчі за Qвир.ав по графіку водоспоживання аварійного режиму роботи системи;

Qнож - витрати на гасіння пожежі (повні).

При роботі всіх водопроводів напір на насосі визначається за формулою:

				SQ		2
	Н					Hв Z
		насосні		n	2

,

де S - опір системи; Q - витрата;

Нв - вільний напір на стволі;- висота підняття ствола;

n - кількість паралельних ліній. Необхідний напір насоса під час

лінії).

				SQ	2
	Н						H
		н.ав.нас.		(n 1)		2		d

аварії (вихід із строю робочої

,

де Q - розрахункова витрата при нормальному режимі роботи системи;

Qав - витрата при аварійній ситуації:

Q	0,7Q	Q	Q
ав	г. н.	вир.ав	пож

S - опір трубопроводу (першого водоводу або для всіх паралельних ліній

S - однакове);

N - кількість водоводів;

Нв - вільний напір в кінці водоводу Н 10 м (1 ат)

- різниця вітміток кінця водоводу (місце приєднання мережі міста)
та осі насоса.
Визначимо кількість ліній водоводу за формулою
n 1 Qaa				S			,
		H	п.ав.	Н	в.

Найвигідніше приймати 2-3 паралельні лінії водоводу. Другий спосіб резервування - з перемичками

Водоводи з перемичками економічно вигідні. Їх влаштовують на водоводах, що близько розташовані між собою. Така система дозволяє відключати тільки пошкоджені ділянки.

Розташування пожежних гідрантів на водопровідній мережі повинне забезпечити пожежогасіння любої будівлі, споруди чи любої її частини не

менш ніж від двох гідрантів, якщо qпож=15 л/с і від одного, якщо qпож 15

л/с.(п.8.16)

Відстань між гідрантами L<150 м , або за розрахунком на водопроводах низької о тиску. Для водопроводів високого тиску L=120 м. На лініях d 800 мм гідранти не встановлюють (великі опори системи), їх встановлюють на супутніх лініях (n.8.7 СНиПа 2.04.02 - 84 ).

Якщо проїзди b=20 м - то можна прокладати по дві лінії (дублюючі), що виключає пересікання проїзду водопровідними лініями. При широких проїздах (b 20 м) лінії водопроводу прокладають з двох сторін вулиці

(п.8.7).

Водопровід об'єднаний з протипожежним повинен мати d 100 мм. (п.8.5.) Час ліквідації пожежі 6 годин. Для підвищення надійності роботи мережі встановлюють запірну, регулюючу, водорозбірну, захисну та водомірну арматуру.

Забезпечення надійної роботи насосних станцій

Надійність роботи насосних станцій залежить від надійності роботи основних елементів — насосів, запірно-регулюючої арматури, електрообладнання, трубопроводів та інше.

Підвищується надійність насосних станцій методом резервування. Розрізняють методи:

-структурний;

-навантажувальний;

-функціональний;

-часовий;

Структурний метод має три види:

1.Навантажений

2.Не навантажений

3.Полегшений