IPO
.pdfФранцузский археолог Габриель Мортилье (1821—1898) привлек к археологическим исследованиям методы геологии, палеозоологии и антропологии и в итоге изучения обширного материала предложил общую хронологическую классификацию палеолита, сохранившую свое значение и поныне.
21. Розвиток вітчизняної (радянської) первісної історії
В 20 рр. 20 ст. в печері Киїк-Коба в Криму археологом Бонч-Осмоловським були знайдені залишки неандертальців. В 1837 р. у своїй праці «Первобытное общество» вчений Юхименко розробов концепцію розвитку палеолітичних культур, де приділялась увага соціальному устрою. Герасімов був першим у світі, хто за формою черепа почав відновлювати зовнішній вигляд людини. Соціально-
психологічний аспект у формуванні первісного суспільства був розглянутий в роботах Поршнева. Токарев займався історією соціальної організації аборигенів австралії. Косвен вивчав розвиток антропології. С.А. Семенов займався вивченням слідів спрацьованості знарядь праці. Займалися вивченням первісного суспільства Кабо, Массон, І.В. Павленко, Шнірельман. В. Вернадський видав працю
«Геобіохімія». Він стверджував, що вінцем еволюції матерії - космогенеза - є
антропогенез. Вінцем антропогенезу є виникнення ноосфери - мислячої оболонки планети з відділенням мислячого духу від своєї матеріальної основи. Також Вернадський зробив великий внесок у розвиток теорії щодо ноосфери. Завдяки науковим розробкам цього вченого розвиток теорії антропогенезу розвинувся ще далі.
22. Проблема прабатьківщини людства
В связи с достижениями современных антропологии и генетики существуют несколько основных версий о прародинах всего человечества, при этом общепризнанной является версия о происхождении предков современных Homo sapiens sapiens из Восточной Африки 80 (мужская линия) - 160 (женская линия) тыс.
лет назад. Альтернативные версии — гипотеза мультирегионального происхождения человека и гипотеза внетропического происхождения человека.
Согласно гипотезе африканского происхождения человека, ареал возникновения человека находится в Африке. Основатели данной гипотезы известные археологи — семья Лики. Гипотеза основана на находках в Олдувайском ущелье на севере Танзании, давших название Олдувайской культуре и в Кооби Форе в Эфиопии. Эта гипотеза сейчас признаѐтся основной благодаря комплексу современных исследований.
В 1938 году Ф. Вейденрейх выдвинул теорию полицентризма, насчитав четыре центра происхождения человеческих рас: Юго-Восточная Азия, Восточная Азия,
Африка, Европа. Позже К. Кун добавил пятый центр, выделив второй центр в Африке (что перекликается с идеями дицентризма). Гипотеза мультирегионального происхождения неоантропа говорит о параллельной эволюции палеоантропов (или даже архантропов) до неоантропов на разных континентах Старого Света.
Современные большие расы человека выводятся при этом от разных видов палеоантропов (или даже архантропов). Противоречит некоторым современным положениям теории эволюции животных. Крайние варианты гипотезы опровергнуты единством генофонда человечества и археологическими данными,
подтверждающими в целом моноцентризм с весьма вероятной частичной ассимиляцией неандертальцев.
Гипотеза внетропического происхождения человечества (внетропической прародины человека) утверждает, что истинной прародиной человека умелого была не Африка, а какой-либо более холодный и суровый регион Земли. Впервые гипотезу о происхождении человека в условиях холодного климата высоких широт Евразии выдвинул в 1870-х годах немецкий путешественник и натуралист Мориц Вагнер, современник Чарльза Дарвина. Он считал, что именно суровые,
неблагоприятные условия могли «заставить» некоторых самых умных и деятельных обезьян не погибнуть, а «очеловечиться». В течение долгого времени гипотеза оставалась в забвении, прежде всего, из-за отсутствия каких-либо вещественных доказательств. Недавно, однако, она была реанимирована открытием на территории Якутии стоянок времѐн древнейшего палеолита — дирингской культуры. По
первоначальным оценкам, возраст этой культуры насчитывал 1,8—3,2 миллиона лет,
что вполне соперничает с возрастом находок в Олдувайском ущелье в Восточной Африке. Однако, согласно независимым исследованиям, возраст орудий дирингской культуры оказался значительно меньше первых оценок и составил от 260 до 370
тысяч лет.
23. Расогенез
Під расогенезом розуміють процес формування людських рас. Цей процес почався в епоху пізнього палеоліту. В утворенні расових відмінностей головна роль належала двом чинникам — пристосуванню до природного середовища, яке мало свої відмінності на різних материках, і тривалій ізоляції груп найдавніших людей внаслідок наявності природних рубежів (перешкод) між материками. Протягом тривалого часу в антропології панували уявлення про значущість расової диференціювання людства і про велику роль природного добору у формуванні основних расових ознак. Застосування методів молекулярної антропології в значній мірі змінило уявлення про раси і расогенез.
Знахідки черепів пізньопалеолітичних людей говорять про те , що основні особливості головних расових поділів людства, існуючих в даний час, вже були виражені в епоху пізнього палеоліту досить чітко, хоча, мабуть, все ж таки менше,
ніж в даний час. Вони більш-менш точно збігалися з межами материків.
Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна - в Азії,
представники негроїдної раси населяли Африку, австралоїдної - Австралію. Виняток становили прикордонні зони - Середземномор'я, де на європейському узбережжі зустрічалися представники негроїдної раси, а на африканському - європеоїдні групи;
Кавказ і Середня Азія заселені переважно представниками європеоїдної раси; В
Південнй і Південно-Східній Азії негроїди змішувалися з монголоїдами і європеоїдами. Таким чином, у створенні морфологічних відмінностей між трьома великими расами людства (расових відмінностей першого порядку) основна роль належала, ймовірно, двом факторам: пристосуванню до середовища та ізоляції в результаті природних кордонів між материками.
24. Роль археології у вивченні ІПС
Археологія - це частина історичної науки, яка вивчає минуле людства за речовим пам'ятників. Археологія є однією з основних спеціальних історичних дисциплін і покликана сформувати на основі особливої групи джерел загальне уявлення про ранню історію людського суспільства, вивчає основні етапи й закономірності формування і розвитку матеріальної культури в різних регіонах світу. Від історії вона відрізняється тим, що у неї інше основне джерело, а саме не писемні пам'ятки,
а залишки матеріальної культури. Тому особливо важливу роль археологія грає в реконструкції дописемної історії.
Археологія постачає ІПС прямими фактами, що мають більш-менш тверду хронологічну приуроченість, що спирається на методи абсолютного датування або,
за їх відсутності, на порівняльно-типологічний метод. Хронологічно вона охоплює повністю часові межі існування первісного суспільства. Вивчає господарську діяльність, зброю, знаряддя праці, поселення (можемо дізнатись чисельність,
матеріал, технології виготовлення, щільність населення), обряди поховання (соц.
статус, діяльність людини, хронологія, фізичні особливості людини), релігійні погляди, етапи розвитку, соц. розшарування. Виборність археологічного матеріалу при розкопках залежить від того, що земля зберігає нам не весь комплекс культури,
а лише те, що потрапляло на горизонт проживання або закладалося в могили. При зміні місця проживання все цінне забиралося з собою, в будинках і на поселеннях залишався мотлох, він і потрапляє до рук археологів. Будь-яка культура і будь-яке суспільство знищували всі сліди попередніх суспільств і культур, знищувалося під впливом природних явищ. Все ж, при всіх цих обмеженнях археологічний матеріал безперечно дозволяє здійснити ряд наукових процедур і зробити певні висновки, в
чому і полягає його історичне значення. Він дає можливість простежити динаміку зовнішніх форм культури.
Доісторичною умовно іменують епоху, що передує появі писемності. Археологи,
однак, докладають це поняття і до товариств, які володіють писемністю до теперішнього часу не розшифрованою. Археологи, які вивчають первісну епоху,
звичайно спеціалізуються на якомусь конкретному регіоні, а іноді і періоді.
Наприклад, дослідники палеоліту вивчають найдавніші археологічні пам'ятки Африки і Європи, приділяючи переважно увагу кам'яним знаряддям праці.
25. Роль етнографії у вивченні ІПС
Вся розробка етнографії націлена на те, щоб з найбільшою повнотою і ретельністю описати предмет дослідження, а саме культуру і побут, соціальні інститути та суспільну структуру того чи іншого народу. Традиційно при цьому найбільша увага приділялася відсталим народам, і в цьому пункті особливо етнографія контактує з ІПС, оскільки культура відсталих народів служить основним матеріалом для первісно-історичної реконструкції. Якби не було етнографічних даних, то багато сторін формування суспільних відносин і соціальної структури в первісних людських колективах просто не могли б стати предметом уваги, адже вони відомі лише завдяки етнографічним описам, і головне завдання полягає в тому, щоб хронологічно співвіднести їх з тими чи іншими етапами первісної історії. Інше обмеження, яке несуть в собі етнографічні матеріали, пов'язане з відсутністю у них хронологічній ретроспективи. В розпорядженні етнографії при вивченні інших товариств завжди знаходилися лише сучасні відсталі суспільства, які неможливо прямо співвіднести з первісними колективами. Але все ж етнографія дає нам багатий матеріал для судження про функціональне значення окремих предметів світу речової матеріальної культури. Ще більша її роль в реконструкції суспільних відносин і духовної культури первісності - без величезного запасу етнографічних спостережень і розробок неможливо було б судити про такі явища життя первісного суспільства, як форми шлюбу і сім'ї, системи спорідненості, форми громади,
колективні форми господарської діяльності, економічні відносини, релігійно-магічні ритуали, народна творчість.
26. Природні умови мустьєрської епохи
Період середнього палеоліту (мустьє) датується періодом 150 - 40/35 тис. років тому. Ще в середині ашельської пори в кліматі Європи сталися значні зміни —
почалося похолодання. В науці його пов'язують з періодичними зледеніннями
(гляціалами), що утворювалися в північних широтах: гюнцським, міндельським,
рісським і вюрмським. Між ними були так звані інтергляціали — періоди, коли клімат зазнавав деякого пом'якшення. Льодовиковий період тривав до кінця палеолітичної епохи.
Мустьєрська пора припадає на кінець рісського зледеніння і ріс-вюрмського інтергляціалу. Рісське (його ще називають дніпровським) зледеніння було найбільшим. Вважають, що льодовик у цей час спускався з півночі Європи далеко на південь і досягав широти сучасного Дніпропетровська. Рівень світового океану на кілька десятків метрів був нижчий, ніж тепер, і материки з'єднувалися між собою.
На території Європи, аж до південних її районів, поряд з мамонтом і шерстистим носорогом водилися такі види арктичної фауни, як північний олень, песець та інші.
27. Хронологічні групи неандертальців
Неандертальский тип претерпевал значительную эволюцию. Среди европейских находок выделяются две группы – более раннего и более позднего времени. Ранняя группа характеризовалась более прогрессивным строением мозга и связанным с этим более высоким сводом, менее развитым надбровным валиком и прогрессивностью морфологического типа, в какой то мере приближавшегося к типу современного человека. По степени концентрации типично человеческих признаков она сближалась с палестинскими неандертальцами, хотя и уступала им в этом отношении. Поздняя группа наоборот, выделяется примитивностью строения и по многим признакам напоминает гоминин раннего и среднего плейстоцена. Всего было две группы – это Эрингсдорф и Шапелль. Группа Эрингсдорф являлась прогрессивно развевающейся верв’ю: либо давшей начало человеку современного типа, либо принявшей активное участие в его формировании. Группа Шапелль задержалась в своѐм развитии в условиях сурового ледникового климата Западной Европы в конце среднего и начале верхнего плейстоцена, а может быть, даже испытала регрессивное развитие, приспособляясь к ним. Она эволюционировала в направлении физически сильного и выносливого, но примитивного типа,
законсервировавшегося в условиях изоляции и оказавшего незначительное влияние на формирование современного человека.
28. Теорія пресапіенса про неандертальців
Теория пресапиенса основывается на результатах изучения морфологических особенностей черепов из Сванскомба в Англии и Фонтешевада во Франции,
имеющих, по-видимому, среднеплейстоценовый возраст и в то же время, на первый взгляд, обнаруживающих отсутствие неандертальських признаков. Однако, обе эти находки чрезвычайно фрагментарны, и потому вопрос о степени выраженности у них примитивных и прогрессивных особенностей не может быть решѐн с достаточной определѐнностью. Представление об изменчивости морфологического типа во времени и, следовательно, возможности внутренней перестройки неандертальського типа современного человека больше соответствует морфологическим и общебиологическим данным, чем гипотеза постоянства антропологического облика Homo sapiens на протяжении значительного отрезка четвертичного периода, лежащая в основе теории пресапиенса. Поэтому эта теория не может быть принята.
29. Трудова теорія антропогенезу
Теория разработана Фридрихом Энгельсом в работе «Роль труда в процессе превращения обезьяны в человека» и в одной из статей книги «Диалектика природы». В них был дан анализ значения общественных факторов в историческом становлении человека, и были определены основные этапы этого становления.
Основные положения теории следующие: сам человек и человеческое общество были созданы трудовой деятельностью, общественным трудом; рука — не только орган труда, но и его продукт, развитие руки влекло за собой развитие всего тела, в
том числе, головного мезга; в процессе общественно-трудовой деятельности возникли сознание и членораздельная речь, на смену биологической эволюции пришла социальная; труд и жизнь в обществе дали человеку важное преимущество в борьбе за выживание, чем выше уровень развития общества, тем выше результаты
труда, уровень развития трудовых навыков, они передаются от поколения к поколению только в процессе воспитания и обучения, так же, как речь и сознание.
30. Теорія В.П. Якімова та В.П. Алексеева про генетичний зв'язок
неандертальців з неоантропом.
В советской антропологии на протяжении 60- 80-х годов активно разрабатывалась гипотеза дицентризма, то есть двух первичных ячеек формирования человека современного физического типа, - западного или евро-африканского и восточного -
азиатского. Для ее обоснования использовались краниологические данные,
подтверждающие определенную морфологическую и хронологическую преемственность первобытных людей в некоторых регионах Евразии.
Возникновение нескольких независимых центров формирования Homo sapiens В.
Алексеев объяснял определяющей ролью социальных факторов на поздних этапах процесса антропогенеза.
Исключение поздних европейских неандертальцев из филогенетического древа современного человека не признается всеми. Этому противоречит закономерный характер перехода от ашельской стадии нижнего палеолита к мустьерской. Адепты этой точки зрения указывают на неабсолютный характер закона необратимости Долло, который мешает представить специализированных в ряде черт
"классических" неандертальцев трансформирующимися в неоантропов. Возникло предположение о реальности других вариантов гипотезы о неандертальской фазе в эволюции человека. В этом случае единственным фактором, который определял скорость эволюции гоминид в конкретных географических регионах, следует считать неодинаковые природные и исторические условия. Важно то, что согласно им, предками неоантропов все же были палеоантропы в широком смысле слова.
Существен тот факт, что во всех областях (Европа, Африка, Передняя Азия,
Индонезия) палеоантропы предшествуют во времени неоантропам. Это доказано геологическими данными. В пользу гипотезы неандертальской фазы говорят находки промежуточных по типу форм (кармельские палеоантропы), показывающие морфологический переход от палеоантропов к неоантропам. Популяция горы
Кармел является результатом смешения вполне сложившегося современного человека и неандертальца. Другой морфологический аргумент - находки ранних неоантропов, обладающих особенностями (пережиточными) палеоантропов (пример
- хвалынская и сходненская черепные крышки в Восточной Европе, подкумская - на Северном Кавказе). Основой для формирования современного человека послужили представители ранней европейской группы (находки из Эрингсдорфа), а
промежуточной явились палестинские формы. Эти построения у ряда авторов ассоциируются с гипотезой моноцентрического происхождения современного человека.
31. Значення нових досліджень на молекулярному рівні для вивчення питання
антропогенезу.
На сучасному етапі розвитку теорії антропогенезу, велику роль відіграють різні дослідження, які проводяться на молекулярному рівні. Саме молекулярна біологія та генетика допомогла аргументувати одну із перших та правильних гіпотез походження людини, яка була розроблена англійським вченим Чарльзом Дарвіном у
1871 році. Починаючи з 1960-х років, в антропології широко впроваджуються нові методи молекулярної біології, що дозволяють установити приблизний час розходження сучасних видів приматів і людини від загального предка і визначити ступінь прямої спорідненості сучасних і викопних форм за особливостями будови їхніх молекул (ДНК). Перші достовірні представники роду Homo з’явилися близько
2 млн. років, за даними археології найдавніші скелети сучасної людини Н. sapiens
мають вік біля 200 тис. років, аналіз генетиків дає наступні цифри по чоловічій лінії
(Y-хромосоми) - 338 тис. р. по жіночій (мітохондральна ДНК) - 200 тис. р. тому.
Тому, молекулярна біологія є важливою допоміжною наукою для ІПС.
32. В. Вернадський та його внесок в теорію антропогенезу
В.І. Вернадський є одним із перших російських філософів, які почали вести активну дискусію щодо теорії антропогенезу. Цей вчений був прихильником теорії глобального еволюціонізму. Початком розробки цієї теорії можна вважати 1834 рік,
коли К.М. Бер сформулював "загальний закон природи". В ньому йшлося про те, що матерія розвивається від нижчих форм до вищих. В додатку щодо людини, йшлось пояснення, що вона пішла від деяких нижчих за своїм розвитком тварин, а вже у процесі еволюції вона достигла свого сучасного рівня розвитку. Якраз цю ідею продовжив розвивати та "ускладнювати" Вернадський у першій половині 20 ст.
Рушійними силами глобальної еволюції він вважав сили природи. Згідно з цим,
вінцем еволюції матерії - космогенеза - є антропогенез. Вінцем антропогенезу є виникнення ноосфери - мислячої оболонки планети з відділенням мислячого духу від своєї матеріальної основи. Також Вернадський зробив великий внесок у розвиток теорії щодо ноосфери. Завдяки науковим розробкам цього вченого розвиток теорії антропогенезу розвинувся ще далі.
33. Теорія «Ноевого ковчега» Хауелса
У. Хауелс в 1976 р. запропонував дві гіпотези: «Ноєвого ковчега» і «Канделябр».
Перша в наші дні стала відома під назвою « Едемський сад». Вона виходить з припущення, що невелика група сучасних людей виникла в недалекому минулому в якомусь одному місці, а в процесі поширення розселилася по всьому світу. Згідно з гіпотезою «Канделябр», локальні поселення Homo (наприклад, з Африки, Азії та Європи) розпавшись на групи, розвинулися незалежно один від одного в сучасних людей. Подібно паралельним гілкам канделябра, неандерталець еволюціонував у сучасного європейця, тоді як пекінський людина - в сьогоднішніх китайців.
34. Знахідки в печерах Шанідар та Старосілля та їх значення
Ральф Солецький, професор Колумбійського університету в Нью-Йорку, знайшов печеру Шанідар в Іраку, а в ній - поховання неандертальців. Нові знахідки в печері Шанідар свідчили на користь старої теорії про неандертальську фазу в становленні людини, інакше кажучи, про близькість духовного світу неандертальської людини до нашого, про генетичний зв'язок між цим примітивним людьми льодовикової епохи і нами, «розумними» людьми, теорії, переконаним прихильником якої був А.
Хрдличка. Сенсаційні відкриття в печері Шанідар підтвердили загальні висновки,