IPO
.pdfтаких легко приручаемых и всеядных животных, как свиньи, но по-настоящему скотоводство развивается параллельно с земледелием в неолите и энеолите. В это время появилась определенная оседлость, и общее развитие хозяйства давало возможность не съедать сразу всю добытую пищу, а делать определенные запасы.
Кроме того, был накоплен богатый опыт изучения жизни пригодных для приручения животных, а на севере были найдены способы подкормки этих животных в период продолжительных и снежных зим. Известные в настоящее время материалы позволяют считать, что у земледельцев Передней Азии в качестве домашних животных имелись вначале собака, свинья, коза и овца, позже крупный рогатый скот, а в конце 4 тыс н.э. и осел. В 3 тыс. до н.э. среди домашних животных появляется лошадь.
Первым было приселищне скотоводство, потом появилось отгонное скотоводство
(на сезон выгоняли скот) и кочевое скотоводство (люди перестают строить жилища и кочуют по определенным тер-х в зависимости от прир.-клим. условий.) Скотоводы вели торговлю/обмен с земледельцами, а не разоряли их, потому что скотоводам нужны были продукты земледелия. Появляются новые средства транспорта,
позволяющие более комфортно передвигаться (телеги и т.п.)
81. Шаманізм як форма релігії
Шаманізм - усталена в науці назва комплексу уявлень людей про способи усвідомленої і цілеспрямованої взаємодії з потойбічним світом, в першу чергу - з
духами, яке здійснює шаман. Шаманізм пов'язаний з магією, анімізмом,
фетишизмом і тотемізмом. Його елементи можуть міститися в різних релігійних системах. Шаманізм був розвинений у народів Сибіру, Далекого Сходу, Південно-
Східної Азії та Африки. В тій чи іншій формі він існував у більшості народів Землі.
Поширеним уявленням сибірського шаманізму є уявлення про три світи: верхній
(небесний), середній (земній) і нижній (підземний). Шаман - людина, яка, завдяки небесному обранню, здатна переміщатися між світами для досягнення практичних цілей: зцілення хворого, передбачення, викликання дощу, і т. д. На шаманізм спираються анімістичні релігії, які стверджують, що все в світі наділене душею. У
своїх розвинених формах анімістичні релігії містять політеїстичні уявлення, де природні явища, такі, як Сонце, Місяць, зірки, грім і блискавки, вогонь і т. д., вже є персоніфікованими у вигляді божеств.
82. Леверат та сорорат як пережитки групового шлюбу
В XIX в. бытовала теория, что первичной формой брака был групповой брак - между несколькими мужчинами и женщинами (Л. Морган, Ф.Энгельс). Авторы этой теории выводили такую форму из некоторых широко распространенных в традиционных обществах обычаев - левират и сорорат, оргиастические праздники.
Непосредственно подобная форма брака нигде не наблюдалась. Современная антропология считает такую реконструкцию необоснованной. Левират – обычай,
при котором после смерти своего мужа вдова обязательно становится женой брата умершего. Сорорат – обычай, по которому муж одной из сестер считается мужем и всех остальных сестер.
83. Анімізм як форма релігії
Анімізм (від лат. anima - душа) - віра в духів (душу) як причину життя і явищ природи; нижчий щабель релігійного розвитку, що виражається в натхненні явищ природи.
У примітивних народів душа та духи мислилися швидше представниками надприродного світу, ніж універсальною містичною силою або богами. Існує безліч форм анімістичних вірувань. Наприклад, у філіппінського народу Іфугао було близько двадцяти п'яти розрядів духів, в їх числі духи окремих місцевостей,
обожнені герої і нещодавно померлі предки. Духи відрізнялися один від одного і мали локальний характер. З іншого боку, у американських індійців-оканага (шт.
Вашингтон) було мало духів такого роду, зате вони вважали, що будь-який об'єкт може стати духом-покровителем або помічником. Анімізм не був, як це іноді вважають, невід'ємною частиною всіх первісних релігій і внаслідок цього універсальною стадією розвитку релігійних уявлень. Він, однак, був поширеною формою уявлень про надприродне або священне.
84. Фетишизм як форма релігії
Фетишизм - релігійне поклоніння матеріальним предметам - фетишам, - яким приписуються надприродні властивості. Фетишем міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла (зуби,
ікла, шматочки шкіри, висушені лапки, кістки і т. д.). Пізніше з'явилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І якщо його власника супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші. До наших днів дійшло безліч фетишів у формі амулетів-оберегів та ікон. Амулетом служить предмет, якому приписують магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-
оберіг повинен був отримувати свого власника. Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованої тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли - людиноподібні фігурки з дерева, каменя, глини, а
іноді предка зображує спеціальний знак, як це було прийнято, наприклад, в Китаї.
85. Магія як форма релігії
Магія - віра в те, що якимось чином завдяки обрядам можна вплинути на певні не залежні від людей речі. Це більш високий рівень розвитку релігії. Вона поділяється на білу та чорну. З нею також пов'язаний канібалізм.
Час появи магії можна віднести до періоду верхнього палеоліту (35-10 тис.р.т.). У
ранніх формах соціуму магія ще не була відокремлена від інших вірувань, так само як ще не існує спеціальних «посад» мага, шамана або жерця. Кожен член племені, в
міру необхідності і свого розуміння займається власною магічною практикою:
просить духів або тварину-тотема про допомогу на полюванні, поклоняється предметам, що приносять удачу і т. п. Найважливіше значення мали групові дії,
необхідні всьому роду, в першу чергу пов'язані з обрядами переходу (пологи,
ініціація, весілля, похорон) і полюванням. Розвиток культури і виділення особливої соціокультурної ролі служителів культу (шаманів, жерців і чаклунів) поступово призводять до перетворення магії з загальнодоступних практик в «елітарну дисципліну» що, однак, не заважає збереженню величезної кількості простих народних магічних обрядів, доступних будь-якій людині. Необхідно також враховувати, що це розділення вельми умовне, і часто різниця між шаманом,
чаклуном і знахарем вельми умовна. Розвиток жрецтва, у свою чергу, тісно пов'язаний з розвитком політеїзму, формуванням культів окремих божеств. У
політеїстичний період, з відходом шаманізму, магічні практики стають одним з основних занять жрецтва.
86. Тотемізм як форма релігії
Тотемізм - колись майже універсальна і нині ще існуюча релігійно-соціальна система, в основі якої лежить своєрідний культ так званого тотема. У науковому сенсі під тотемом мається на увазі клас (обов'язково клас, а не індивід) об'єктів або явищ природи, якому та чи інша первісна соціальна група надає спеціальне поклоніння, з яким вважають себе родинно пов'язаним і на ім'я якого себе називають. Немає такого об'єкта, який не міг би бути тотемом, однак найбільш поширеними тотемами були тварини. В якості тотема зустрічаємо вітер, сонце, дощ,
грім, воду, залізо, навіть частини окремих тварин або рослин. Так, наприклад, в Гані в Африці тотемами служать смоковниця і стебло маїсу. В Австралії, де тотемізм особливо процвітає, навіть вся зовнішня природа розподілена між тими ж тотемами,
що і місцеве населення.
87. Причини та особливості переходу від матріархату до патріархату
Подъем производства и вызревание отношений частной собственности в эпоху классообразования повели к изменениям в положении полов. Первоосновой этого послужил новый порядок межполового разделения труда. В противоположность ручному земледелию пашенное земледелие было сферой главным образом мужской
деятельности. Скотоводство, как правило, было исключительно мужским делом: у
некоторых народовьженщинам даже запрещалось подходить к домашним животным. Мужским занятием было в большинстве случаев металлургическое и металлобрабатывающее производство, хотя кое-где, например в Тропической Африке, к нему допускали и женщин. Но даже и там, где сохранялись прежние направления хозяйственной деятельности, их новое развитие неизменно поднимало значение мужского труда — например, в том же ручном земледелии, теперь все чаще требовавшем подсеки леса, ирригации, осушения почв и т. п. Коснулось это и таких исконно женских домашних промыслов, как гончарство и ткачество, которые стали превращаться в специализованные отрасли ремесленного производства,
оказавшегося в руках не столько женщин, сколько мужчин.
Все это повлекло за собой три важных последствия. Первое: отстранение женщины от основных видов хозяйственной деятельности, ограничение ее участия в общественном производстве главным образом домашним хозяйством, да и то по большей части его второстепенными и непрестижными сферами, такими, как заготовление продуктов, приготовление пищи, обслуживание мужчин и т. п. Второе,
производное от него: переход практически всех основных средств производства в распоряжение, а затем и в собственность мужчин, повлекший за собой экономически зависимое, неравное положение женщин. Отныне, даже работая часто не меньше мужчины, но будучи лишенной собственных средств производства,
женщина рассматривалась как его нахлебница, иждивенка. И третье, производное от второго: стремление мужчин передать свою собственность детям почти всюду обусловило переход от женского счета родства и наследования к мужскому и смену материнского рода отцовским. Таковы главные основания совершившегося в эпоху классообразования у подавляющего большинства народов мира переворота в положении полов и установления патриархата.
88. Роль та місце релігії у формуванні держави
Религия — особая форма осознания мира, обусловленная верой в сверхъестественное, включающая в себя свод моральных норм и типов поведения,
обрядов, культовых действий.
Теократический (религиозный) путь был одним с основных путей институализации власти. Жрецы всегда использовали свое положение для обогащения, смыкались с другими слоями социальной верхушки и обращали религию в орудие утешения и устрашения простого народа, бедноты, рабов. Религиозная практика того времени настолько способствовала процессу политогенеза, что в западной литературе даже получила широкое хождение теория сакрального происхождения государства. В
действительности, как мы видели, сакрализация власти была частым, но не единственно возможным оформлением этого процесса. В эпоху классообразования религия впервые стала не только превратным миропониманием, но и средством идеологического воздействия на эксплуатируемые массы.
89. Синполітейні суспільства та їх доля
Синполітейні суспільства — первісні суспільства, що існували після виникнення перших цивілізацій, напр. варварська периферія античного світу. Вони існували в умовах можливого впливу з боку більш розвинених цивілізованих суспільств, тому могли відрізнятися певними рисами від суспільств аполітейних, які розвивалися в
«чистому» вигляді. Всі сучасні релікти первісного суспільства, напр. аборигени Амазонії або пігмеї Африки, належать до суспільств синполітейних. Синполітейне сус-тво живе, існує з цив. суспільством (пізньопервісне суспільство розвивалося паралельно з ранньодержавним утвореннями і в певному контакті з ними(поряд з цивілізацією)). СПС в тій чи іншій мірі мають взаємовплив з цивілізацією. Вони можуть співвіснувати, а можуть під впливом різних чинників на певному етапі розвитку бути зруйнованими або асимільованими цивілізацією. Або ж навпаки,
володіючи нижчим рівнем розвитку культури, але кращим військовим оснащенням чи кількісною перевагою, кращою військовою організованістю і т.п. зруйнувати саму цивілізацію.
90. Прояв первісності у класових суспільствах
Зрозуміло, що залишки первісності найпомітніше зберігалися у таких класових суспільствах, які могли виникнути безпосередньо у розпаді первіснообщинного ладу, тобто у суспільствах давньосхідних і феодальних, у меншій мірі в античних і майже ніколи в капіталістичних. Відповідно і в нашому суспільстві вони найбільше властиві народам, що не пройшли капіталістичний шлях розвитку. Залишками первісності були частини структури, норми і уявлення епохи класоутворення. Багато з них потім зазнали подальшої трансформації. Найбільшими залишковими структурами і спільнотами були релікти племен та їх об'єднань або відповідно соплеменностей, що збереглися всередині первинних народностей. Подібні племена і міжплемінні спільності в класових суспільствах часто називають «вторинними»,
підкреслюючи цим їх залишковий, реліктовий характер.
Підтвердилося також розуміння сусідської громади як структури, залишки колективізму в якій в ході історії втрачали своє значення. Це відноситься не тільки до зазначеної раніше еволюції азіатської громади в античну, а й античної у німецьку, але і до власної еволюції кожного з цих типів громади. Так, у
Стародавньому Сході простежено поступове зникнення земельної власності сусідської общини, в античному світі - зменшення земельного фонду позаміської,
селянської громади, в середні віки - перетворення громади з переділами орної землі в непередільну громаду, а потім у громаду з вільно відчужуваними земельними ділянками - аллодом і колективною власністю тільки на другорядні угіддя -
альменду.