- •6 Імунний захист новонародженого молодняку
- •8 Принципи лікування новонароджених тварин за гострих розладів травлення
- •11. Гіпопластична анемія поросят. Етіопатогенез, діагностика та лікувально-профілактичні заходи.
- •12. Гіпоглікемія поросят. Етіопатогенез, симптоми, лікування.
- •13. Ензоотична атаксія ягнят. Етіопатогенез, симптоми, лікування.
- •14. Безоарна хвороба молодняку. Етіопатогенез, симптоми, лікування.
- •15. Рахіт. Етіопатогенез, симптоми та лікування.
- •16. Періодична тимпанія телят
- •18.Анеміїпостгемарагічна, гіпопластична, гемолітична анемія
- •19. Діагностика и профілактика анемій
- •20. Постгеморагічна анемія. Етіопатогенез, симптоми та лікування.
- •21. Гіпопластична анемія. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •22. Гемолітична анемія. Етіопатогенез та класифікація.
- •23. Токсична анемія. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •24. Геморагічні діатези. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •25. Тромбоцитопенія.Етіопатогенез,симпт.,діагн,лік.
- •26.Дисрегуляторні анемії. Етіо,діаг,лік.
- •27. Кровоплямиста хвороба. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування
- •28. Післяпологова гемаглобінурія корів. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування
- •29. Імунні дефіцити у тварин. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування
- •30. Кормова алергія. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування
- •31.Поширення, етіологія та класифікація захворювань сечової системи.
- •32. Основні синдроми, які мають місце при захворюваннях сечової системи.
- •34.Нефрити.Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •41. Хронічна гематурія врх. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •42. Парез та параліч сечового міхура. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •43. Захворювання нижніх відділів сечовивідних шляхів. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
- •44. Поширення, етіологія та класифікація захворювань нервової системи.
- •45. Основні синдроми, які мають місце при захворюваннях нервової системи.
- •56. Сонячний удар
- •57. Теплове перегрівання.
- •58. Гідроцефалія.
- •59. Ішемія головного мозку.
- •60. Гіперемія головного мозку.
42. Парез та параліч сечового міхура. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
Постійна або тимчасова втрата здатності м'язової стінки сечового міхура до скорочення.
Етіологія. Частіше хвороба виникає при пошкодженнях головного і спинного мозку (енцефаліт, менінгіт, енцефаломієліт), ендогенній або екзогенній інтоксикації. Міопатичний парез сечового міхура може розвиватися внаслідок затримки сечовиділення при тривалій виснажливій роботі коней, перитоніті, а також при стриктурі уретри, обту-рації її уролітами чи уретральними пробками. Параліч і парез може бути наслідком рака, саркоми або міоми сечового міхура.
Симптоми. У разі паралічу м'язів сечового міхура тварини часто приймають позу для сечовиділення, але сеча виділяється невеликими краплями. Пальпацією через черевну стінку у дрібних домашніх тварин або ректально виявляють значне наповнення сечового міхура. При масажі міхура сеча виділяється повільно. У випадку ураження головного мозку акт сечовиділення настає лише при переважанні внутрішньоміхурового тиску над силою скорчення сфінктера. Під час ректального натискування сеча виділяється сильним потоком. При паралічі спинального походження, травмі хребта, інфекційних хворобах, що супроводжуються розслабленням сфінктера уретри, спостерігають нетримання сечі. Вона виділяється мимовільно порціями (енурез), неспокою тварин не виявляють.
Діагноз ставлять за даними анамнезу, симптомів хвороби (ішурія, переповнення сечового міхура або енурез). Парез і параліч сечового міхура диференціюють від закупорення уретри та спазму сфінктера сечового міхура.
Лікування спрямовують на ліквідацію основної хвороби. Регулярно (2—3 рази на добу) необхідно проводити масаж сечового міхура через пряму кишку у великих або через черевну стінку у дрібних тварин. Для посилення тонусу м'язової стінки сечового міхура призначають вітамін В1. Парентерально вводять спазмолітичні засоби. Практикують катетеризацію сечового міхура з введенням через уретру теплого вазелінового масла й наступним виведенням сечі. При явищах застою сечі з уремією внутрішньовенно краплинно вводять розчини електролітів.
43. Захворювання нижніх відділів сечовивідних шляхів. Етіопатогенез, симптоми, діагностика та лікування.
Відносять непрохідність (обструкцію) уретри, яку найчастіше спостерігають у котів, уретрит, новоутворення, природжені анатомічні відхилення.
Етіологія. Непрохідність уретри – уретральні пробки (59%) та уроліти. Уроліти - полікристалічні утворення, які складаються в основному з мінералів. Основна їх кількість припадає на струвіт і кальцію оксалат. У решти тварин обструкція уретри є результатом запального набряку , уролітіазу, новоутворень анатомічних аномаліій, інфекцій сечовивідних шляхів. Крім обструкції уретри діагностують уретрит – запалення слиз.об. сечовивідного каналу. Розрізняють серозний, геморагічний і гнійний уретрит. Причини уретриту – травмування каналу, зумовлене проходженням сечових каменів, або введенням катетера, перехід запального процесу з сечового міхура (нисхідна інфекція), або піхви (висхідна інфекція)
Симптоми. Виявляють гематурію, дизурію і полакінурію. Для обструкції уретри характерна затримка сечовиділення, болючість, странгурія, збільшення сечового міхура за повної непрохідності. Якщо закупорення уретри не усувається за 48 год, то розвивається азотемія. У кішок обструкції уретри не буває. Виявляють дизурію, странгурію, гематурію. За уретриту сечовиділення часте, болюче з перервами та затримккою. У самців відмічають витікання з уретри, почервоніння і припухання в ділянці ії зовнішнього отвору.
Діагноз: за симптомами та лаб.дослід.сечі. Мікро-або макрогематурія, лужна реакція сечі (90-95%), лейкоцитонурія, незначна протеїнурія (1-2г/л). За тривалої непрохідност уретри поглиблюється ураження клубочко-канальцевого апарату нирок. Посилюється явище азотемії і прогресує протеїнурія. Діагноз уточнюють катетеризацією, рентгено-або ехографією уретри.
Лікування: При уретриті сечовидільний канал промивають розчинами етакридину лактату (1:5000) або калію перманганату (1:1000). Призначають антибіотики (краще ампіцилін і його аналоги) та сульфаніламіди (як і при уроциститі), відвари листя мучниці. При обструкції уретри на початковій стадії (24—48 год від появи симптомів) її можна усунути застосуванням спазмолітиків чи введенням катетера. Якщо обструкція триває більше 48 год, то затримка сечовиділення може ускладнюватися азотемією. Застосовують інфузію розчинів електролітів. Після ліквідації обструкції уретри необхідно прийняти заходи по лікуванню основної причини хвороби. За необхідності призначають антибіотики (ампіцилін та його похідні). Якщо консервативним шляхом відновити прохідність уретри неможливо, здійснюють оперативне втручання — уретростомію.