44. Поширення, етіологія та класифікація захворювань нервової системи.

Хвороби нервової системи умовно поділяють на органічні й функціональні. До органічних належать хвороби, при яких чітко виражені морфологічні зміни в оболонках і речовині мозку, а також спостерігається функціональний розлад нервової системи (сонячний і тепловий удари, запалення головного і спинного мозку та їхніх оболонок, удар і струс головного і спинного мозку). Функціональні нервові хвороби (неврози та ін.) характеризуються розладом функцій нервової системи без виражених морфологічних змін в оболонках і речовині мозку.

45. Основні синдроми, які мають місце при захворюваннях нервової системи.

До загальних симптомів хвороб головного і спинного мозку належать:

• розлад вищої нервової діяльності, який проявляється збудливістю, пригніченням і ослабленням умовних та безумовних рефлексів; ослаблення умовних і безумовних рефлексів клінічно проявляється тим, що тварини важко знаходять корм, воду, не відповідають на оклик, пестощі, рухи їхні непевні, некоординовані;

• розлад рухової сфери, який проявляється судомами, паралічами, що вказує на ушкодження центрів руху або провідних шляхів;

• розлад шкірної чутливості, який характеризується гіпоестезією, гіперестезією, парестезією, анестезією певних частин тіла;

• розлад функцій внутрішніх органів, який викликає блювання (центрального походження), призводить до неправильного приймання корму, брадикардії або тахікардії, порушення ритму й частоти дихання;

• зміна картини дна ока (гіперемія, застій, набряк, атрофія, збліднення соска або зорового нерва).

46. CИНДРОМ ЗБУДЖЕННЯ.Під збудженням, або ексцитацією (лат. excitatio - збудження) розуміють посилення рухових і психічних функцій, що проявляється слабим або сильним неспокоєм тварини, нервовістю, агресивністю, страхом і буйством. Збудження зумовлене підвищенням збудливості кори головного мозку при запаленнях, ураженнях мозкової тканини, збільшенні внутрішньочерепного тиску, дії токсичних речовин екзо- чи ендогенного походження. Синдром збудження особливо характерний для великої рогатої худоби, хворої на губчастоподібну енцефалопатію. У хворих тварин яскраво виражені страх, нервовість, буйство і навіть агресивність. Корови б'ють головою і кінцівками при наближенні людей чи тварин, комах, скрегочуть зубами, у них посилена салівація, подібно до биків корови гребуть грудними кінцівками і напружують крила носа. Сильне збудження настає при провокуванні шумів ударянням по металу або плесканням долонь. Тварини здригаються всім тілом, падають. Виникає тремор м'язів губ, носового дзеркала, шиї, передньої частини тулуба, боків, іноді всього тіла.

Агресивність часто характеризується нестримними рухами вперед, а собаки та деякі тварини, хворі на сказ, безпричинно нападають на людей і тварин, що зустрічаються на шляху руху. Збудження, як правило, змінюється пригніченням.

47.СИНДРОМ ПРИГНІЧЕННЯ.Пригнічення як форма розладу поведінки характеризується зниженням або відсутністю реакції на зовнішні подразники, рухової активності, психічних функцій. Пригнічення зумовлене патологічними процесами дифузного характеру у корі головного мозку або е наслідком підвищення внутрішньочерепного тиску. Синдром пригнічення включає такі ознаки: легке пригнічення (апатія, в'ялість), сонливість (ступор), сплячка (сопор), коматозний стан (кома).

В'ялість - пригнічення легкого ступеня, що проявляється малорухливістю, зниженням реакції на зовнішні подразники і спостерігається при більшості внутрішніх хвороб. Таке пригнічення зумовлене дією на головний мозок токсичних метаболітів, які утворюються при порушенні обміну речовин, при недостатньому їх знешкодженні чи виведенні з організму.

Сонливість (ступор; від лат. stupor- заціпеніння, нерухомість, оглушення) - проявляється пригніченням середнього ступеня, зниженням збудливості, гальмуванням окремих реакцій на подразнення. Тварина більше лежить або стоїть з нахиленою головою та напівзакритими очима, в'яло рухається, спостерігається атаксія, іноді навіть тварина падає на землю, проте рефлекси збережені. Сонливість спостерігається при дії на центральну нервову систему токсинів рослинного, тваринного і мінерального походження, недоокислених продуктів обміну речовин (кетоз та ін.).

Сопорозний стан (лат. sopor) - розлад функцій центральної нервової системи, що проявляється сильним ступенем пригнічення, безперервним глибоким сном, з якого тварину важко вивести. При сопорозному стані збережені корнеальний, ковтальний, анальний і больовий рефлекси.

Коматозний стан (кома; від грец. сота - глибокий сон) - патологічний стан організму, спричинений сильним пригніченням функцій центральної нервової системи, що проявляється втратою реакцій на зовнішні подразники, порушенням дихання, кровообігу та ін. При комі настає повна втрата "свідомості", відсутні рефлекси, різко сповільнюються і послаблюються вегетативні функції. Причини коматозного стану різноманітні, проте втрата "свідомості" пов'язана з порушенням діяльності кори великих півкуль головного мозку. Найчастіше спричиняють коматозний стан порушення кровообігу в головному мозку, аноксія (гіпоксія), набряк мозку та його оболонок, підвищення внутрішньочерепного тиску, вплив на тканини мозку токсичних речовин. Кома може бути апоплексична (крововилив у головний мозок), гіпоглікемічна, гіперглікемічна, печінкова, уремічна, епілептична та ін.

48. СИНДРОМ РОЗЛАДУ РУХОВОЇ СФЕРИ.Цей синдром зумовлений головним чином вогнищевим ураженням головного чи спинного мозку. Він включає симптоми, які характеризуються вимушеними рухами: по колу, вперед, назад і т. ін. (ценуроз овець); розладами координації рухів (атаксія, ataxid). Розрізняють статичну і динамічну атаксію. У молодняку великої рогатої худоби статична і динамічна атаксія спостерігається при Веавера синдромі. Патологія проявляється у віці від 5 до 8 місяців і характеризується порушенням рухової сфери задньої частини тулуба. Хворі тварини важко встають, підіймаючи спочатку передню частину тіла, а потім задню ("кінський тип"), ледве тримаються на широко розставлених тазових кінцівках, спостерігається прогинання скакальних суглобів при стоянні й ході, динамічна атаксія задньої частини тіла. Веавера синдром прогресує і до 1,5-2 років спричиняє повну втрату координації рухів, залежування. Патологія розвивається в результаті дистрофічних змін у білій речовині спинного мозку.

Судоми (грец. spasmus - спазм, spasma - судома) - мимовільні скорочення м'язів з одночасним сильним напруженням. Вони проявляються швидкою зміною скорочення і розслаблення (клонічні судоми) або стійким тривалим спазмом (тонічні судоми) м'яза або групи м'язів. Судоми спостерігаються при менінгіті, енцефаліті, енцефаломієліті, пухлинах головного мозку, уремії, отруєнні, післяродовій гіпокальціємії, пасовищній тетанії.

Напад загальної епілепсії - це конвульсії, які характеризуються судомами більшості м'язів, втратою свідомості, мимовільним виділенням сечі та калу.

Парез - часткова втрата м'язами здатності до активних рухів. У хворих спостерігають ослаблення, розслаблення або повну втрату рухової функції м'язів внаслідок порушення іннервації і біохімічних процесів (недостатність кальцію, нагромадження ацетилхоліну, нездатність до сполучення і дисоціації актину і міозину).

Параліч - це повна втрата рухової функції внаслідок переривання зв'язку між центрами руху і окремим м'язом чи групою м'язів. Залежно від місця ураження рухових нейронів, паралічі бувають центральні та периферичні. Ураження центральних рухових відділів головного мозку чи нервових волокон, які з'єднують головний і спинний мозок, спричиняє виникнення центрального, або спастичного паралічу. Для центрального паралічу характерне спастичне підвищення тонусу (гіпертонус) м'язів, підвищення сухожильних рефлексів і ослаблення шкірних, ураження кінцівки переважно на протилежному від ураженої ділянки мозку боці. При ураженні головного мозку з'являються епілептичні напади у вигляді клонічних суцом і центральний парез (або параліч) однієї (моноплегія) або двох (параплегія) кінцівок. Якщо пірамідальний шлях пошкоджений нижче перехрестя, виникає ураження однієї половини тіла -геміплегія. Двобічне ураження головного чи верхніх шийних сегментів спинного мозку викликаєтетраплегію (ураження чотирьох кінцівок).

Периферичні паралічі виникають при пошкодженні рухових відділів спинного мозку в ділянці вентральних рогів сірої речовини або периферичних нервів. Внаслідок цього знижується тонус іннервованих м'язів, втрачаються шкірні і сухожильні рефлекси, м'язи стають гіпотонічними, а при затяжному перебігу - атрофуються.

49. ЕПІЛЕПСІЯ-церебральне захворювання, що характеризується повторюваними нападами тоніко-клонічних судом з повною або частковою втратою рефлексів (свідомості). Епілепсію поділяють на симптоматичну (неправдиву) і на справжню.

Етіологія - справжня епілепсія у собак зустрічається значно рідше.

Причини виникнення істинної епілепсії до кінця не з'ясовані. можуть бути : у собак відбувається порушення діенцефально-темпоральної системи синхронізації. Певне значення мають порушення ендокринної та гуморальної регуляції, водно-сольового обміну і спадкової схильності.

Симптоматична (вторинна) епілепсія розвивається внаслідок ураження головного мозку при інфекціях (чума м'ясоїдних, інфекційний енцефаломієліт коней), травм, струсів і пухлин мозку, інтоксикацій, поразок гельмінтами, нестачі вітамінів і мікроелементів і ін.. Перший напад у собак зі справжньою на епілепсію зазвичай відзначається у віці від 6 місяців до 5 років. при розвитку епілепсії у молодих тварин вища ймовірність того, що вона обумовлена ​​генетичними факторами.

Патогенез - В основі хвороби лежить порушення координації процесів збудження і гальмування в корі головного мозку і підкіркових центрах, що проявляється тоніко-клонічними судомами і супроводжується розладом серцево-судинної, дихальної та інших функцій організму. У головному мозку виявляють ущільнення і склеротичні ділянки, зростання неврогліальной тканини, водянку, пухлини, крововиливу і інші видимі зміни.

Симптоми - Характерний клінічний ознака хвороби –

наявність припадків тоніко-клонічних судом.

за кілька хвилин до нападу у тварини спостерігаються занепокоєння, підвищена лякливість, іноді кругові рухи чи набридливих блукання (стадія провісників).

Під час припадку зіниці розширені, рефлекси (свідомість) відсутні, нерідко відзначаються мимовільні сечовипускання і дефекація, різко частішає кількість дихальних рухів і серцевих скорочень.

Після нападу протягом 5-10 хвилин відзначають загальну слабкість і пригнічення тварини, а потім воно приходить в норму. Напади слабку силу тварина може переносити стоячи, що частіше спостерігається у коней. Між нападами клінічний стан тварини зазвичай нормальне.

Виділяють малий, великий напади і епілептичний статус.

Малий напад проявляється жувальними судомами з невеликим слинотечею. Тварина може при цьому нормально пересуватися. Інші ознаки широко розкрита паща, судорожне поштовхи головою, розширення зіниць, рух шиї в сторону, судорожне піднімання передньої лапи і т.п. Малий припадок тривати десяті частки секунди і не залишає слідів в поведінці тварини. У собак, у яких спочатку спостерігаються малі припадки, через кілька місяців розвиваються генералізовані напади.

Великий генералізований напад - найбільш частий епелептіческій феномен у собак. Протікає в чотири фази: 1. парціальна (судорожне сіпання мімічних і жувальних м'язів);2. генералізовані тоніко-клонічні судоми; 3. рух бігу; 4. фаза відпочинку. Тривалість великого припадку з 1-го по 3-ю фазу складає 92,4 с.

Симптоматична епілепсія після інтоксикацій характеризується в більшості випадків наростанням сили і частоти припадків, що може привести до смерті від асфіксії і серцево-судинної недостатності, при цьому летальний результат наступає не під час нападу, а після нього. Симптоматичні епілепсіоформні напади повторюються по кілька разів на тиждень або в день.Тривалість нападів більше 5 хв, потім тварина перебувати в несвідомому стані ще до 10 хв.

Лікування. Для попередження судом при епілепсії у тварин в основному застосовують фенобарбітал або його препарати (валокордин), габапептін, фелбамат та ін седативні. + препарати валеріани і заспокійливі + віт групи В, А, Е, С та постійний нагляд ветлікаря

50. ПІСЛЯРОДОВА ЕКЛАМПСІЯ (Eclampsia puerperalis) – гостре нервове захворювання, що характеризується раптово наступаючими тоніко-клонічними судомами.

Етіологія.  може виникнути при погрішностях білково-мінеральної годівлі самок, зниженні рівня кальцію у крові, токсикозах, підвищеній чутливості організму матері до продуктів обміну, що виділяються плодом (плодами) і плацентою, або до продуктів розпаду лохій і материнської плаценти.

симптоми. Близько 85% усіх випадків еклампсії у сук припадає на період лактації (перші 2 тижні її) і 15% – на останні дні вагітності. До захворювання схильні суки дрібних і середніх порід (пудель, такса, фокстер'єр, коккер й ін.).

Першою ознакою захворювання є занепокоєння: сука стає збудженою, лякливою, тремтить, скиглить, бігає. Через 15–20 хв. порушується координація рухів, потім паралізується задня частина тулуба, тварина падає й уже не може самостійно піднятися. З'являються тоніко-клонічні судоми. Тварина лежить на боці, шия витягнута, рот розкритий, з нього звисає язикй випливає піниста слина, яку самка конвульсивно заковтує. Погляд нерухомий, переляканий. Кінцівки одерев'яніло витягнуті, помітні їх поштовхоподібні й тремтячі рухи, зумовлені посмикуванням плечової і стегнової мускулатури.Розлади серцево-судинної і дихальної систем. Температура тіла підвищена. При еклампсії завжди знижується рівень кальцію у сироватці крові до 6 мг в 100 мл (при нормі 10–12 мг в 100 мл).

Лікування. Хворій самці надають спокій, ізолюють в темному приміщенні, 10%-й розчин Кальцію глюконату або борглюконату ; 5–10%-й розчин кальцію хлориду; 5–40%-й розчин глюкози У звичайних дозах; 25% -ВиЙ розчин магнію сульфату внутрішньовенно або внутрішньом'язово у дозі 2–10 мл. Перед введенням магнезії краще її змішувати з рівним об'ємом 0,5%-вого розчину новокаїну. нейролептики або транквілізатори аміназин. серцеві препарати. Введення препаратів через рот, під час нападу, протипоказано.

51. НЕВРОЗИ- це хронічні захворювання, які характеризуються функціональними розладами вищої нервової діяльності без органічних змін тканин мозку тварини. Причинами неврозів можуть бути переляк, стомлення, напружене тренування і дресирування, грубе поводження з тваринами, транспортування, травми, сильні больові відчуття, незвичайні обставини, шуми працюючих механізмів, порушення мікроклімату, скупченість, часті перегрупування тварин. Виникнення, ступінь виявленості, особливість неврозів залежать від типу нервової системи. Спочатку тварини однаково реагують на подразники будь-якої сили, а потім вони реагують тільки на легкі подразники, надалі реакцію викликає тільки негативний подразник і в кінці тварина не реагує на будь-який подразник. Це призводить до порушення функцій серцево-судинної, дихальної, травної і сечової систем. Симптоми дуже різноманітні й залежать від типу нервової системи, сили, тривалості й вибору етіологічного фактора. Виявляють спотворений апетит, підвищену дратівливість, лякливість, агресивність. Потім помічають посилення безумовних рефлексів (шкірних), швидку стомленість нервової системи, судоми при незначних подразненнях. Одночасно розвиваються вегетативні дистонії (синусові аритмії, нестійкі блокади серця, ентералгія, артеріальна гіпертонія). Збудливість може швидко змінюватися пригніченням. Діагноз ставлять за даними анамнезу і симптомами. При лікуванні тваринам забезпечують спокій, усувають причини, які діяли на організм і викликали неврози. Добре регулює нервові процеси сон, тому застосовують снодійні засоби. Вводять вітаміни групи В. При показаннях призначають серцево-судинні засоби, проводять симптоматичну терапію.

52. СТРЕС-СИНДРОМу тварин - стан організму, який визначають як сукупність загальних стереотипних відповідних реакцій організму на дію різних за природою сильних (надзвичайних, екстремальних) под разників. Причина, яка викликає стрес, називається стресором, стрес-фактором. Залежно від причин розрізняють такі стреси: кормовий, кліматичний, технологічний, транспортний, емоційно-больовий. Вплив на організм різних стресорів і розвиток в ньому адаптивних реакцій відбувається через гіпоталамо-гіпофізарно-адреналову і гіпо- таламо-симпато-адреналову системи з участю катехоламінів (адаптаційних гормонів). Розрізняють три стадії реакції-відповіді організму на дію стресорів: мобілізації (реакція тривоги), резистентності (адаптації) і виснаження. Симптоми стресу не є характерними. Спочатку помічають гіпотермію, гемоконцентрацію, зниження тонусу м'язів, а потім підвищення кров'яного тиску, порозність судин, розрив капілярів, крововиливи в слизові оболонки, депресію або збудження нервової системи. У тварин виявляють пригнічення, пронос, кров у фекаліях, сечі, зниження загальної резистентності. Все це призводить до масових респіраторних і шлунково- кишкових захворювань. Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу, симптомів і дослідження ступеня природної резистентності. Лікувально-профілактичні заходи ґрунтуються на двох принципах: інженерно-технологічному, який передбачає створення сприятливих умов експлуатації тварин при максимальній оптимізації зовнішнього середовища; фармакологічному, що ґрунтується на застосуванні хімічних і гормональних препаратів, вітамінів, антибіотиків для активного впливу на перебіг стресових реакцій. З цією метою застосовують нейролептики, транквілізатори, седативні засоби.

53. СТРЕС-СИНДРОМсвиней реєструють у порід, селекція яких була спрямована, головним чином, на збільшення м’язової тканини в їх туші. У таких тварин унаслідок інтенсивних анаболічних процесів відбувається швидкий приріст маси, що випереджає гармонійний розвиток багатьох органів і систем , які забезпечують адаптацію організму до дії несприятливих факторів довкілля. Стресовий стан у тварин характеризується розладами вищої нервової діяльності, що супроводжується ослабленням і порушенням умовно-рефлекторних реакцій на зовнішні подразники: підвищена збудливість, агресивність, депресія, страх, втома, клонічні судоми окремих груп м’язів та ін. За всіх видів стресу відмічають підвищення температури тіла, тахікардію, аритмію, збільшення частоти дихання, зниження чи втрату апетиту, схуднення, сповільнення чи посилення перистальтики кишечнику, пронос, можливі колапс і кома у третій стадії адаптаційного синдрому. Стрес-синдром у свиней розвивається за двома типами - серцевим і м язовим. Одним із наслідків стресового стану в тварин є розвиток захворювань, зумовлених зниженням їх резистентності. Найчастіше виникають пневмонії та шлунково-кишкові хвороби з симптомом діареї. Діагноз ставлять на підставі анамнезу, клінічних симптомів: зниження або втрата апетиту, занепокоєння тварин, підвищення температури тіла та збудливості, зміна поведінки, м’язове тремтіння, прискорене дихання й серцебиття, зниження продуктивності та відтворної функції, синюшність окремих частин тіла, часте сечовиділення і дефекація, враховується також збільшення захворюваності та загибелі. Лікувально-профілактичні заходи ґрунтуються на двох принципах: інженерно-технологічному, який передбачає створення сприятливих умов експлуатації тварин при максимальній оптимізації зовнішнього середовища; фармакологічному, що ґрунтується на застосуванні хімічних і гормональних препаратів, вітамінів, антибіотиків для активного впливу на перебіг стресових реакцій. З цією метою застосовують нейролептики, транквілізатори, седативні засоби.

54. МЕНІНГОЕНЦЕФАЛІТ- тяжке захворювання, яке характеризується запаленням головного мозку та оболонок і проявляється глибокими розладами функцій головного мозку.

Причиною розвитку первинного менінгоенцефаліту є різні мікроорганізми, особливо віруси. Вторинний менінгоенцефаліт спостерігають при хворобі Ауєскі, сказі, інфекційному енцефаломієліті коней, ценурозі. Внаслідок розмноження збудників захворювання виникають запальні й дегенеративні процеси в оболонках мозку, мозковій речовині, збільшується внутрішньочерепний тиск за рахунок накопичення ексудату й посиленого утворення цереброспінальної рідини, виникають розлади дії вищої нервової системи, порушуються функції внутрішніх органів. У тварин порушується вища нервова діяльність з розвитком менінгеального синдрому (посилена пітливість, салівація, розширення зіниць, гіперестезія шкіри, ригідність м'язів, клонічні судоми). Характерна поза "статуї". При встановленні діагнозу враховують дані анамнезу, симптоми, виключають сказ та інші захворювання, які супроводяться запаленням головного мозку. Для лікування тварин переводять у затемнене приміщення, створюють їм повний спокій. Застосовують заспокійливі і снодійні засоби: аміназин, мединал, барбітал. Призначають антибіотики і сульфаніламіди в максимальних дозах.

55. МЕНІНГОМІЄЛІТхарактеризується запаленням спинного мозку та його оболонок і проявляється розладом функцій спинного мозку. Захворювання розвивається внаслідок проникнення в оболонки і в мозкову речовину збудників вірусних або бактеріальних інфекцій. Етіологічні фактори викликають запальний процес у спинному мозку і його оболонках, що супроводиться гіперемією, набряком, десквамацією ендотелію капілярів, крововиливами, які призводять до збільшення кількості цереброспінальної рідини, підвищення тиску ліквору на корінці спинномозкових нервів і мозкову речовину, до розладу чутливих, рухових і вегетативних функцій спинного мозку. Симптоми менінгомієліту залежать від ступеня та локалізації ураження. У тварин помічають підвищення тактильної (шкірної) болючої чутливості, фібрилярне тремтіння м'язів кінцівок і спини, а згодом - тонічні судоми. Температура тіла підвищена, пульс і дихання частішають, спостерігається аритмія серця. Рух і вставання тварин утруднені. Інколи тварини зовсім не можуть стояти. Спостерігаються часті сечовипускання і дефекація, які надалі стають мимовільними. Діагноз ставлять на основі характерних симптомів, перебігу хвороби та даних анамнезу. Виключають сказ. При лікуванні хворим тваринам підстилають багато м'якої підстилки, при потребі тварин перевертають з боку на бік, роблять масаж кінцівок. Застосовують тепло на ділянку хребта, заспокійливі та знеболювальні засоби, вводять вітаміни групи В. Застосовують антибіотики й сульфаніламідні препарати.