- •1.Клініко диагностичне значення гіперазотемії
- •2.Водні басейни організму,наслідки зневоднення
- •3.Жирові дистрофії причини, характеристика.
- •5.Паренхіматозна жовтяниця
- •4.Парапротеїнемія характеристика.
- •6.Клінічне значення лужної фосфатази
- •7.Клініко,діагностичне значення ліпідів в крові
- •8.Вторинна ферментопатія її види
- •9.Кетоз у високопродуктивних корів
- •10.Дослідження шлункового соку
- •11.Жирова дистрофія печінки
- •12.Біохімічні тести у визначенні хвороб нирок і сечовивідних шляхів .
- •13.Гемолітична жовтяниця
- •14.Клінічно-діагностичне значення креатиніну у крові і сечі
- •15.Як диференціювати паранхіматозну жовтяницю від механічної
- •16.Діагностичне значення протеїнурії
- •17.Гепатоспецифiчнi ферменти
- •18.Білкові фракції плазми крові
- •19.Причини і види глюкозурії
- •20.РН крові і діагностичне значення
- •21.Гіперферментемія,види ферментеміі та механізм ферментеміі
10.Дослідження шлункового соку
Вивчення шлункового соку має істотне діагностичне значення при захворюваннях шлунка (гастрит, виразкова хвороба, рак тощо). Зміни складу шлункового соку та порушення його секреції супроводжують також патологію з боку інших систем (ендокринної, нервової). До основних показників шлункової секреції, які досліджують під час патології шлунка, належать об’єм шлункового соку, його кислотний склад, дебіт хлоридної кислоти й пепсину, виведення уропепсиногену з сечею, наявність молочної кислоти. Зміна кольору на жовтувато-зелений говорить про домішки жовчі, коричневий – про домішки крові. Наявність кров'яних прожилок може бути ознакою пошкодження слизової оболонки або кровотечі з верхніх дихальних шляхів. Кількість взятої натщесерце шлункового соку в нормі становить від 5 до 40 мл. Підвищений його виділення може вказувати на виразку, гіперацидний гастрит, пухлина, апендицит, холецистит. Знижене виділення говорить про прискореної евакуації вмісту шлунка або про побічний вплив інсуліну, атропіну, діазепаму. Підвищена кислотність – ознака виразки дванадцятипалої кишки, пухлини підшлункової залози. Також вона може бути наслідком впливу гістаміну, кофеїну. Знижена кислотність вказує на виразку шлунка, гіпоацидний гастрит в хронічній формі, недолік заліза в організмі, а також на розвиток новоутворень шлунка або підшлункової залози, деякі інфекції, загальну інтоксикацію організму.
11.Жирова дистрофія печінки
Жирова дистрофія печінки проявляється різким збільшенням вмісту і зміною складу жиру в гепатоцитах. У клітинах печінки спочатку з’являються пилевидні гранулки ліпідів (пиловидне ожиріння), після цього - дрібні їхні краплі (дрібнокрапельне ожиріння), далі вони зливаються у великі краплі (крупнокрапельне ожиріння) або в одну жирову вакуолю, яка заповнює всю цитоплазму і відсуває ядро на периферію. Змінені таким чином печінкові клітини нагадують жирові.Частіше відкладення жиру в печінці починається на периферії, рідше - в центрі часточок; при значно вираженій дистрофії ожиріння клітин печінки має дифузний характер.
Типи жирової дистрофії печінки А. Гостра жирова дистрофія печінки - рідкісний, але серйозний стан, пов’язаний з гострим пошкодженням печінки. При гострій жировій дистрофії печінки тригліцериди накопичуються у цитоплазмі як маленькі вакуолі, обмежені мембраною (дрібнокрапельна жирова дистрофія печінки). Б. Хронічна жирова дистрофія печінки може виникати при недоїданні та при отруєнні деякими гепато-токсинами. Жирові краплі зливаються у великі вакуолі (крупнокрапельна жирова дистрофія печінки). Навіть при важкій формі хронічної жирової дистрофії печінки рідкісними є клінічні прояви її дисфункції. Хронічна жирова дистрофія печінки завершується атрофічним цирозом.
12.Біохімічні тести у визначенні хвороб нирок і сечовивідних шляхів .
Важливе значення у діагностиці хвороб нирок і сечовивідних шляхів є лабораторна діагностика біологічних рідин (крові та сечі). До найбільш поширених рекомендованих біохімічних тестів при різних формах ниркової патології відносять дослідження сечовини, креатиніну, , аланінамінопептидази (ААП3 з’являється в сироватці крові та в сечі при ураженні ниркової тканини), трансамінідинази (з’являється в сироватці крові при ураженні ниркової тканини), електролітів, загального білка та білкових фракцій, сечової кислоти. Також проводять визначення білка в сечі, глюкози, кетонових тіл та жовчних пігментів. Інформативним є визначення активності ферментів у сечі. При хворобах нирок і сечових шляхів у сечі зростає активність ГГТ, ЛАП, бета-глюкуронідази, гліцинамінотрансферази. Досліджуючи ферменти в сечі, слід пам’ятати, що їх активність відрізняється від визначеної у сироватці крові.