10.Дослідження шлункового соку

Вивчення шлункового соку має істотне діагностичне значення при захворю­ваннях шлунка (гастрит, виразкова хвороба, рак тощо). Зміни складу шлунково­го соку та порушення його секреції супроводжують також патологію з боку інших систем (ендокринної, нервової). До основних показників шлункової секреції, які досліджують під час патології шлунка, належать об’єм шлункового соку, його кислотний склад, дебіт хлоридної кислоти й пепсину, виведення уропепсиногену з сечею, наявність молочної кислоти. Зміна кольору на жовтувато-зелений говорить про домішки жовчі, коричневий – про домішки крові. Наявність кров'яних прожилок може бути ознакою пошкодження слизової оболонки або кровотечі з верхніх дихальних шляхів.  Кількість взятої натщесерце шлункового соку в нормі становить від 5 до 40 мл. Підвищений його виділення може вказувати на виразку, гіперацидний гастрит, пухлина, апендицит, холецистит. Знижене виділення говорить про прискореної евакуації вмісту шлунка або про побічний вплив інсуліну, атропіну, діазепаму. Підвищена кислотність – ознака виразки дванадцятипалої кишки, пухлини підшлункової залози. Також вона може бути наслідком впливу гістаміну, кофеїну. Знижена кислотність вказує на виразку шлунка, гіпоацидний гастрит в хронічній формі, недолік заліза в організмі, а також на розвиток новоутворень шлунка або підшлункової залози, деякі інфекції, загальну інтоксикацію організму.

11.Жирова дистрофія печінки

Жирова дистрофія печінки проявляється різким збільшенням вмісту і зміною складу жиру в гепатоцитах. У клітинах печінки спо­чатку з’являються пилевидні гранулки ліпідів (пиловидне ожиріння), після цього - дрібні їхні краплі (дрібнокрапельне ожиріння), далі вони зливаються у великі краплі (крупнокрапельне ожиріння) або в одну жирову вакуолю, яка заповнює всю цитоплазму і відсуває ядро на периферію. Змінені таким чином печінкові клітини нагадують жирові.Частіше відкла­дення жиру в печінці починається на пери­ферії, рідше - в центрі часточок; при значно вираженій дистрофії ожиріння клітин пе­чінки має дифузний характер.

Типи жирової дистрофії печінки  А. Гостра жирова дистрофія печінки - рідкісний, але серйозний стан, пов’язаний з гострим пошкодженням печінки. При гострій жировій дистрофії печінки тригліцериди накопичуються у цитоплазмі як маленькі ва­куолі, обмежені мембраною (дрібнокрапельна жирова дистрофія печінки). Б. Хронічна жирова дистрофія печінки може виникати при недоїданні та при отруєнні деякими гепато-токсинами. Жирові краплі зливаються у великі ваку­олі (крупнокрапельна жирова дистрофія печінки). Навіть при важкій формі хронічної жирової дистрофії печінки рідкісними є клінічні прояви її дис­функції. Хронічна жирова дис­трофія печінки завершується атрофічним цирозом. 

12.Біохімічні тести у визначенні хвороб нирок і сечовивідних шляхів .

Важливе значення у діагностиці хвороб нирок і сечовивідних шляхів є лабораторна діагностика біологічних рідин (крові та сечі). До найбільш поширених рекомендованих біохімічних тестів при різних формах ниркової патології відносять дослідження сечовини, креатиніну, , аланінамінопептидази (ААП3 з’являється в сироватці крові та в сечі при ураженні ниркової тканини), трансамінідинази (з’являється в сироватці крові при ураженні ниркової тканини), електролітів, загального білка та білкових фракцій, сечової кислоти. Також проводять визначення білка в сечі, глюкози, кетонових тіл та жовчних пігментів. Інформативним є визначення активності ферментів у сечі. При хворобах нирок і сечових шляхів у сечі зростає активність ГГТ, ЛАП, бета-глюкуронідази, гліцинамінотрансферази. Досліджуючи ферменти в сечі, слід пам’ятати, що їх активність відрізняється від визначеної у сироватці крові.