- •1.Клініко диагностичне значення гіперазотемії
- •2.Водні басейни організму,наслідки зневоднення
- •3.Жирові дистрофії причини, характеристика.
- •5.Паренхіматозна жовтяниця
- •4.Парапротеїнемія характеристика.
- •6.Клінічне значення лужної фосфатази
- •7.Клініко,діагностичне значення ліпідів в крові
- •8.Вторинна ферментопатія її види
- •9.Кетоз у високопродуктивних корів
- •10.Дослідження шлункового соку
- •11.Жирова дистрофія печінки
- •12.Біохімічні тести у визначенні хвороб нирок і сечовивідних шляхів .
- •13.Гемолітична жовтяниця
- •14.Клінічно-діагностичне значення креатиніну у крові і сечі
- •15.Як диференціювати паранхіматозну жовтяницю від механічної
- •16.Діагностичне значення протеїнурії
- •17.Гепатоспецифiчнi ферменти
- •18.Білкові фракції плазми крові
- •19.Причини і види глюкозурії
- •20.РН крові і діагностичне значення
- •21.Гіперферментемія,види ферментеміі та механізм ферментеміі
16.Діагностичне значення протеїнурії
Протеїнурія (від протеїни і грецького слова сеча) — виділення білка з сечею.Коли ниркиздорові, білок кров'яної плазми надходить у сечу в дуже невеликій кількості і звичайними методами не визначається. Протеїнурія виникає при захворюваннях нирок (пієлонефрит), порушенні у них кровообігу (застійна нирка), а також при гарячкових інфекційних захворюваннях, травмах черепа, епілептичних припадках. Іноді протеїнурія зумовлена запаленням сечовидільних шляхів. Протеїнурія може виникнути у здорової тварини після значного фізичного навантаження, охолодження, стресів. Патогенетичним механізмом появи білку в сечі є збільшення фільтрації та (або) зниження реабсорбції протеїну внаслідок патологічного процесу. Протеїнурія є однією із найчастіших ознак сечового синдрому, виділення білка є нефротоксичним фактором. Основною характеристикою протеїнурії вважається кількісна ступінь виділення білка. Остання у більшості хворих визначає прогноз нефрологічного захворювання та термін розвитку ниркової недостатності. Таким чином, клінічне значення протеїнурії полягає у своєчасному виявленні протеїнурії та адекватному її лікуванні.
17.Гепатоспецифiчнi ферменти
Ферменти (ензими) — біологічні каталізатори білкової природи, які синте- зуються в клітинах живих організмів та забезпечують необхідні швидкість і координацію біохімічних реакцій, що становлять обмін речовин (метаболізм). Із гепатоспецифічних (органоспецифічних) ферментів для діагнос-тики хвороб печінки у сироватці крові тварин визначають активність СДГ, аргінази, орнітинкарбамоїлтрансферази (ОКТ), ФМФА, печінковий ізофермент ЛДГ (ЛДГ5). Зростання активності органоспецифіч-них ензимів у сироватці крові є патогномонічним показником цитолітичного синдрому ураження печінки, оскільки вони розміщуються лише в гепатоцитах і при їхній деструкції елімінують у кров.
До відносно специфічних (для печінки) ферментів відносять ГЛДГ, ГГТ, малатдегідрогеназу (МДГ), ізоцитратдегідрогеназу (ІЦДГ), лейцин-амінопептидазу (ЛАП), 5-нуклеотидазу, уроканіназу та ін. Крім клітин печінки, вони можуть локалізуватися і в іншому органі.
У печінці знаходиться велика кількість неспецифічних ферментів (АСТ, АЛТ, альдолаза, ЛДГ, холінестераза, ЛФ та ін.), які розміщуються також у клітинах інших тканин організму. Тому використовувати їх у діагностиці хвороб печінки слід одночасно із гепатоспецифічними або відносно специфічними ферментами чи іншими показниками й обов’язково враховувати симптоми, які отримані при клініч-ному дослідженні хворої тварини.
18.Білкові фракції плазми крові
Білки крові — це динамічна система, яка знаходиться в рівновазі з білками тканин і відображає певною мірою стан обміну білків в організмі. Основна частина загального білка плазми крові (біля 90 %) припадає на альбуміни, глобуліни і фібриноген. Альбуміни — це найбільш гомогенна фракція білків, що синтезуються в печінці. Глобуліни сироватки крові представлені чотирьма фракціями (α1, α2, β і γ), кожна з яких не є однорідною і містить декілька білків, що відрізняються за своїми функціями. Фібриноген — безбарвний волокнистий білок з групи глобулінів, розчинений в плазмі крові.