3. Інвестиції і збереження: проблема рівноваги. Модель «іs»

Інвестиції (капіталовкладення) в масштабах країни визначають процес розширеного відтворення. Рівень інвестицій чинить суттєвий вплив на обсяг національного доходу суспільства; від його динаміки будуть залежати багато макропропорцій в національній економіці.

Джерелом інвестицій є збереження. Збереження – це чистий дохід за вирахуванням витрат на особисте споживання. Проблема полягає в тому, що збереження здійснюються одними господарськими особами, а інвестиції можуть здійснювати інші групи осіб, або господарських суб'єктів. Неспівпадіння процесів збереження й інвестування може привести економіку в стан, який відхиляється від рівноваги. На інвестиції впливають наступні основні фактори:

1. Процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, яку підприємці розраховують отримати від витрат на інвестиції.

2. Інвестор при виробленні рішень завжди враховує альтернативні можливості капіталовкладень і вирішальним тут буде рівень відсоткової ставки.Якщо норма відсотка буде вищою очікуваної норми прибутку, то інвестиції не будуть здійснені, і навпаки. Графічно взаємозв'язок між нормою відсотка, інвестиціями і збереженнями виглядає наступним чиномграфік)

Рівень відсотка, рівний r_о, забезпечує рівність збережень й інвестицій у масштабах всієї економіки, рівні r_ı і r₂ – відхилення від цього стану.

Такі функціональні зв'язки між рівнем відсотка і розмірами інвестицій і збережень описувались у працях теоретиків класичної і неокласичної школи. У кейнсіанській же концепції інвестиції, так як і у класиків, є функцією норми відсотка, а збереження за Дж.Кейнсом – це функція доходу: S = S (Y). Динаміка інвестицій і збережень за Дж.Кейнсом визначається різними факторами (графік розглянемо пізніше).

3. Інвестиції залежать від рівня оподаткування і взагалі податкового клімату в даній країні або регіоні. Надто високий рівень оподаткування не стимулює інвестиції.

4. Інвестиційний процес реагує на темпи інфляційного знецінення грошей. В умовах високої інфляції процеси реального капіталовкладення стають непривабливими. Перевага надається спекулятивним операціям.

Найважливіші макроекономічні пропорції, які відображають взаємодію інвестицій, збережень і доходу (за Дж.Кейнсом) можна представити наступним чином: Y=С+І,Y=С+S, С+І=С+S, то І=S. Вся складність проблеми полягає у тому, що збереження й інвестиції залежать від різних факторів.

Розглянемо рівень національного доходу, коли збереження і інвестиції знаходяться у стані рівноваги (за Дж.Кейнсом.

ОN і є той рівень, на якому сформувалась рівновага між інвестиціями і збереженнями. Але цей рівень НД не забезпечує повної зайнятості – лінії FF. Ця лінія є графічною інтерпретацією положення Дж.Кейнса про те, що рівновага НД може бути і при неповній зайнятості.

Відмінності між класичною і кейнсіанською моделями рівноваги:

1. У класичній моделі тривале безробіття неможливе. Гнучке реагування цін і ставки відсотка відновлює порушену рівновагу. В моделі Дж.Кейнса рівність І і S може здійснюватись і при неповній зайнятості.

2. Класична модель передбачає існування гнучкого цінового механізму, який органічно притаманний ринку. За Дж.Кейнсом зниження попиту на продукцію не понижує ціни, а скорочує виробництво і збільшує безробіття (ефект храповика).

3. З графіка видно, що збереження є перш за все функцією доходу, а не тільки рівня відсотка, як видно з теорії класиків.

Взаємозв'язок збережень, інвестицій, рівня відсотка і рівня доходу представлений у моделі «ІS» (інвестиції - збереження), яка вперше була розроблена англійським економістом Дж. Хіксом в 30-х роках ХХ ст..(графік).

Крива ІS показує взаємний зв'язок між нормою відсотка і національним доходом при рівновазі між збереженнями і інвестиціями. Будь-яка точка на кривій ІS відображає одночасно і рівень І, і рівень S. І це природньо, так як умовою рівноваги є рівність І = S.

До цих пір ми аналізували визначення рівня національного доходу на основі рівності S і І. Але існує й інший спосіб визначення зрівноваженого доходу, метод на основі споживання й інвестицій, або модель «національний дохід – сукупні витрати» («кейнсіанський хрест»).(графік).

Чим більші сукупні витрати , тим краще розвивається економіка. Сукупні витрати – це сума С, І, G із урахуванням зовнішньоторгових операцій, чистого експорту Хn: (С+І+G+Хn). Сукупні витрати збільшують обсяг НД і наближають його до рівня повної

зайнятості.

4.МУЛЬТИПЛІКАТОР У РИНКОВІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРСТВА

Дослівно мультиплікатор означає «множник». Суть ефекта мультиплікатора в ринковій системі господарства полягає у наступному: збільшення інвестицій приводить до збільшення національного доходу суспільства, причому на величину більшу, ніж первісний ріст інвестицій. Принцип мультиплікатора був вперше описаний англійським економістом Р.Каном (1931р). Цю ідею розвинув Дж.Кейнс.

Допустимо, що 1000 грн. початкових інвестицій викликали зростання доходів. Володарі цих доходів у розмірі 1000 грн. частину з них витрачають. Наприклад, гранична схильність до споживання (МРС) складає 0,8. Отже, із 1000 грн. тільки 800 грн. буде витрачено, інші будуть зберігатись, тобто МРS=0,2. Наступне зростання доходів приведе до того, що із 800 грн. також буде направлено лише 80% на споживання (МРС=0,8), отже приріст національного доходу, використаного на споживанння, складе 800·0,8=640 грн. Процес буде поширюватись між новими верствами населення. Яким буде зростання національного доходу, викликане початковими інвестиціями? Потрібно скласти 1000+800+640 і т.д.

Коефіцієнт (мультиплікатор), на який потрібно помножити інвестиції розраховується за формулою:

Таким чином, інвестиції у 1000 грн. викликали 5-кратне зростання національного доходу, який використовується на споживання (5000 грн.). Чим вища схильність до споживання, тим більший к (мультиплікатор), відповідно збільшення національного доходу буде супроводжувати початковий приріст інвестицій.

Початковий «поштовх», який дають інвестиції, може здійснюватись як приватним сектором, так і державою. Дж.Кейнс відводив особливу роль державі у створенні початкового «інвестиційного поштовху». Його рецепти стимулювання інвестиційного процесу послужили основою «нового курсу» Ф.Рузвельта в США. У теоретичних побудовах Дж.Кейнса інвестиційні проекти реалізуються у вигляді організації суспільних робіт – будівництві доріг, мостів, гребель і т.ін. Кейнсіанські рецепти стимулювання інвестиційного процессу широко використовувалися у високорозвинутих країнах під час великої депресії у 30-х рр ХХст. Чому саме у такій формі, а не у вигляді будівництва заводів і фабрик? В умовах перевиробництва товарів (криза, депресія) важливо створити додатковий платоспроможний попит («ефективний попит», у термінології Дж.Кейнса), а не викидувати на ринок нові партії товарів. Так, будівництво греблі забезпечить приріст грошових доходів зайнятих, але не добавить надлишкову масу товарів у загальну «купу» нерозпроданих товарних запасів. Таким чином, початкові інвестиції в довгостроковому аспекті дають поштовх розширеному відтворенню, породжуючи нові інвестиції, нові робочі місця і збільшуючи у цілому національний дохід.

Ефект мультиплікатора графічно виглядає так:

Мультиплікатор діє як у режимі розширення, так і стиснення НД, залежно від розширення або стиснення інвестицій. Відсутність рівноваги між І і S може призвести до двох негативних для функціонування економіки ефектів: 1) інфляційного розриву і 2) дефляційного розриву.

Інфляційний розрив настає тоді, коли І>S, тобто інвестиції перевищують збереження. Це означає, що пропозиція збережень відстає від інвестиційних потреб. Оскільки реальних можливостей збільшення інвестицій нема, розміри сукупної пропозиції зрости не можуть. Населення частину доходу направляє на споживання. А це тисне на ціни у бік їх інфляційного підвищення.

Дефляційний розрив настає тоді, коли S>І, тобто збереження перевищують потреби у інвестуванні. Населення більщу частину доходу зберігає. Це супроводжується спадом промислового виробництва і пониженням рівня зайнятості.

Ефект мультиплікатора може проявити себе не взагалі, в абстрактно взятій економіці ринкового господарства, а лише в умовах економіки неповної зайнятості.