2.Державний бюджет та його структура
Центральне місце в системі державних фінансів займає державний бюджет. Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття. Структура бюджету країни залежить перш за все від її державного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій, бюджетна система має дворівневу побудову – державні й місцеві бюджети. У країнах із федеративним устроєм (США, ФРН, Росія) є проміжна ланка – бюджети штатів, земель, республік).
У 2001р. ВРУ прийняла Бюджетний кодекс України. Бюджети районів і міст обласного підпорядкування незалежні від обласного бюджету і безпосередньо контролюються Мінфіном України.
Важливою складовою частиною фінансової системи держави є місцеві бюджети. За рахунок їх витрат фінансуються у першу чергу об'єкти комунальної власності, будівництво доріг, шкіл, розвиток засобів зв'язку, а також житлове будівництво.
У теперішній час готується новий варіант бюджетного кодексу України, передбачається, що у зведеному бюджеті повинна значно зрости частка місцевих бюджетів. (центрю бюджет – 70%,місцевий бюджет – 30%).
При формуванні місцевих бюджетів можуть використовуватись дотації, субсидії і субвенції. Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити власні видатки. Дотації не мають строго цільового призначення, тому їх отримувач на власний розсуд витрачає одержані кошти. Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення і видаються на збалансування поточного бюджету. Субвенції також мають строго цільовий характер, видаються переважно на цілі розвитку і на основі пайової участі у фінансуванні передбачених витрат. Державний бюджет завжди є компромісом, який відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між:
Власниками і працюючими за наймом із питань оподаткування власності, доходів і заробітної плати, з приводу бюджетних витрат на соціальні цілі.
Компроміс між загальнодержавними і місцевими інтересами.
Компроміс між промисловими і сільськогосподарськими районами відносно розподілу податків і бюджетних дотацій.
Компроміс між інтересами окремих галузей і монополій з приводу податків і субсидій, державних замовлень і т.д.
Кожний такий компроміс супроводжується політичною боротьбою, передвиборною і в стінах парламенту. Доходи державного бюджету складаються у першу чергу з податків, які виплачуються як центральними, так і місцевими органами влади, державних позик, доходів від державної власності, внесків у державні фонди соціального страхування та інші.
Структура бюджетних витрат і питома вага окремих статей у державному бюджеті країн з ринковою економікою виглядає приблизно так (%):
Витрати на соціальні послуги: охорона здоров'я, освіта, соціальна допомога, субсидії бюджетам місцевих властей на їх цілі – 40-50.
Витрати на господарські потреби: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації держпідприємствам, субсидії сільському господарству, витрати на здійснення державних програм – 10-20.
Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики – 10-20.
Адміністративно-управлінські витрати: утримання державних органів, поліції, юстиції й інше – 5-10.
Платежі з державного боргу – 7-8.
Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію в доходах соціальних груп, яка неминуче виникає у ринковому господарстві.
В періоди кризи і депресії витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, зростають, а під час перегріву кон’юктури – скорочуються.
Структура витрат державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і капіталовкладення, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентоздатність на світових ринках.
3.БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Бюджетний процес передбачає збалансування (вирівнювання) державних доходів і витрат. А.Сміт підкреслював: «Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет» (1776 р). Однак на практиці майже у всіх країнах у наш час має місце значне за своїми маштабами перевищення державних витрат над доходами. Наслідком цього є швидке зростання бюджетних дефіцитів.
Причин цього явища є багато, але найважливіше значення має постійне зростання ролі держави в різних сферах життя, розширення її економічних і соціальних функцій, збільшення воєнних витрат, чисельності державного апарату. Динаміка бюджетних дефіцитів відображає також і поточні коливання господарської кон'юнктури, періодичні спади і піднесення виробництва.
Найважливішою умовою фінансування (покриття) бюджетних дефіцитів став державний кредит (держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес – кредиторами грошових засобів). Основна форма державного запозичення фінансових ресурсів – це випуск державних позик (облігацій). Цей процес організує і здійснює казначейство. Казначейство – державна фінансова організація, яка займається касовим виконанням бюджету. В Україні ця організація є структурним підрозділом Міністерства фінансів. Питання про те, за рахунок яких джерел держава мобілізує необхідні їй ресурси, має дуже важливе значення для стану грошового обігу і функціонування економіки у цілому. Якщо казначейські зобов'язання розміщуються у приватному секторі, відбувається тимчасовий перерозподіл грошових ресурсів від їх приватних володарів до держави. Розміщення державної заборгованості у приватному секторі сприяє подальшому збільшенню бюджетних витрат.
Казначейство може розмістити свої зобов'язання не тільки у приватному секторі, але і в центральному (емісійному) банку. Враховуючи казначейські зобов'язання, банк випускає в обіг додаткову масу платіжних засобів, не пов'язаних зі збільшенням товарної маси. У такому випадку фінансування державного бюджету чинить прямий інфляційний вплив на грошовий обіг. Зростання грошової маси не супроводжується при цьому збільшенням дійсного багатства суспільства. Така ситуація стає безпосередньою причиною підриву стійкості грошового обігу.
Коли уряд виходить в якості позичальника на ринок позичкових капіталів, то це суттєво відбивається на співвідношенні попиту і пропозиції грошових ресурсів. Відбувається значне підвищення відсоткових ставок, у результаті чого погіршуються загальні умови фінансування капітальних вкладень і відбувається своєрідне «витіснення» частини інвесторів із грошового ринку. З цієї ж причини можливе і скорочення частини споживчих витрат, які фінансуються за рахунок кредиту. Такі наслідки державних позик отримали в економічній теорії назву ефекту витіснення.
Державні позики випускаються на різні строки і діляться за цією ознакою на:
короткострокові, (до 1 року)
середньострокові (1-5 років)
довгострокові.(більше 5 років)
Питання про співвідношення між різними видами заборгованості за їх строковістю має далеко не другорядне значення для управління державним боргом. В умовах швидкого інфляційного знецінення грошей інвестори не бажають вкладати свої гроші в довгострокові урядові зобов'язання. Казначейства можуть обміняти (зі згоди інвесторів) свої короткострокові зобов'язання на середньострокові облігації. Такі заходи можуть дати короткостроковий ефект, але у кінцевому рахунку ведуть до зростання загальної суми заборгованості.
Існує внутрішній і зовнішній борг держави. Внутрішній борг – перед юридичними і фізичними особами власної країни. Зовнішній борг – перед іноземними країнами в особі міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.
Зростання зовнішньої заборгованості створює досить серйозні міжнародні проблеми. Головною з них є зростаюча залежність як країн-кредиторів, так і дебіторів від зовнішніх факторів, які не піддаються контролю національними засобами.
Якщо врахувати внутрішню і зовнішню заборгованість України, то загальний борг держави 2014 року = 580 млрд грн.. у цій ситуації необхідно розплачуватися з боргами за рахунок перевищення дохідної частини бюджету над витратною (профіцит бюджету). Інакше виникає цілком реальна загроза дефіциту (неплатежеспроможності держави). Дефіцит бюджету України є сьогодні гальмом для розвитку її економіки(фіскальний розрив=290млрд грн).
