Згідно з нашими показниками:

Таким чином, інвестиції у 1000 грн. викликали 5-кратне зростання національного доходу, який використовується на споживання (5000 грн.). Чим вища схильність до споживання, тим більший к (мультиплікатор), відповідно збільшення національного доходу буде супроводжувати початковий приріст інвестицій.

Початковий «поштовх», який дають інвестиції, може здійснюватись як приватним сектором, так і державою. Дж.Кейнс відводив особливу роль державі у створенні початкового «інвестиційного поштовху». Його рецепти стимулювання інвестиційного процесу послужили основою «нового курсу» Ф.Рузвельта в США. У теоретичних побудовах Дж.Кейнса інвестиційні проекти реалізуються у вигляді організації суспільних робіт – будівництві доріг, мостів, гребель і т.ін. Чому саме у такій формі, а не у вигляді будівництва заводів і фабрик? Чому держава організовувала саме суспільні роботи, а не будівництво, наприклад, тракторного заводу чи меблевої фабрики? В умовах перевиробництва товарів (криза, депресія) важливо створити додатковий платоспроможний попит («ефективний попит», у термінології Дж.Кейнса), а не викидувати на ринок нові партії товарів. Так, будівництво греблі забезпечить приріст грошових доходів зайнятих, але не добавить надлишкову масу товарів у загальну «купу» нерозпроданих товарних запасів. Л.Столерю в книзі «Рівновага і економічне зростання» зазначав, що для цього ефекту не має значення, чи буде початкова сума інвестицій «використана для створення ультрасучасних машин чи ж для оплати діяльності людей, зайнятих копанням і подальшим закопуванням ям». Таким чином, початкові інвестиції в довгостроковому аспекті дають поштовх розширеному відтворенню, породжуючи нові інвестиції, нові робочі місця і збільшуючи у цілому національний дохід.

Для цифрової ілюстарції мультиплікатора приведемо простий приклад. Припустимо, для організації суспільних (громадських) робіт (будівництво моста) держава інвестує 1 млрд.грн. Якщо МРС, яка склалася у суспільстві, дорівнює 0,6, то мультиплікатор, тобто к, складе:

Яким же буде приріст національного доходу? Він складе:

∆Y=∆І· к – 1 млрд.грн. · 2,5=2,5 млрд.грн.

Ефект мультиплікатора графічно виглядає так (рис.8):

SI

НД

Рис.8. Ефект мультиплікатора

При визначенні рівня НД через збереження й інвестиції (S і І) ми, як було зазначено вище, знаходимо точку перетину кривих SS і ІІ, тобто точку Е; при цьому НД складає 150 од. Якщо ж у результаті інвестиційного поштовху лінія ІІ підніметься уверх на 10 од. (із 20 до 30 од.), то вона займе положення Іı Іı – точка Еı, а рівень рівноваги НД=200 од. Таким чином, початкові інвестиції – 10 од. – призвели до збільшення НД не на 10 од., а на 50 од. (200-150). Стрілки на графіку показують, що збільшення І веде до збільшення НД. При цьому очевидно, що к=5. Формула Y=к·ΔІ у даному випадку означає: 50=5·10.

Теоретично концепція мультиплікатора допомагає глибше з'ясувати проблеми рівноваги, які пов'язані з відповідністю між інвестиціями і збереженнями. При цьому важливо зрозуміти, що мультиплікатор діє як у режимі розширення, так і стиснення НД, залежно від розширення або стиснення інвестицій. Відсутність рівноваги між І і S може призвести до двох негативних для функціонування економіки ефектів: 1) інфляційного розриву і 2) дефляційного розриву.

Інфляційний розрив настає тоді, коли І>S, тобто інвестиції перевищують збереження. Це означає, що пропозиція збережень відстає від інвестиційних потреб. Оскільки реальних можливостей збільшення інвестицій нема, розміри сукупної пропозиції зрости не можуть. Населення частину доходу направляє на споживання. Попит на товари і послуги зростає, і в силу ефекту мультиплікації, зростаючий попит тисне на ціни у бік їх інфляційного підвищення.

Дефляційний розрив настає тоді, коли S>І, тобто збереження перевищують потреби у інвестуванні. Таке явище було характерне для економіки України у 1990 роки, в період кризового падіння виробництва. У цій ситуації поточні витрати на товари і послуги низькі, адже населення більшу частину доходу зберігає. Це супроводжується спадом промислового виробництва і пониженням рівня зайнятості. А вступаючий в силу ефект мультиплікації призведе до того, що скорочення зайнятості в тій або іншій сфері виробництва спричинить вторинне і подальші скорочення зайнятості і доходів в економіці країни

Ефект мультиплікатора може проявити себе не взагалі, в абстрактно взятій економіці ринкового господарства, а лише в умовах економіки неповної зайнятості. Дійсно, якщо всі ресурси суспільства задіяні повністю, то звідки ж будуть черпатися додаткові робочі руки і виробничі потужності? Ця обставина зайвий раз підкреслює той факт, що застосування тих або інших наукових конструкцій кожного разу повинно зіставлятися з конкретною ситуацією конкретної країни.

5. ПАРАДОКС ОЩАДЛИВОСТІ. ПОХІДНІ ІНВЕСТИЦІЇ

Традиційний погляд класичної теорії на процеси збереження й інвестування підкреслює благотворність високих збережень. Адже чим вищі збереження, тим глибший «резервуар», звідки черпаються інвестиції. Тому висока схильність до збереження, за логікою класичної школи, повинна сприяти процвітанню нації.

Сучасний погляд на проблему, сформульований Дж.Кейнсом, суттєво відрізняється від класичного трактування. Найбільш дохідливо пояснив цю відмінність американський економіст Пол Хейне. Дж.Кейнс прийшов до висновку, підкреслює П.Хейне, що «такі аргументи (класиків) абсолютно не придатні для країн, які досягли високої стадії економічного розвитку». У високорозвинутих країнах прагнення збереження буде завжди випереджати прагнення інвестування. Це відбувається через наступні причини:

1. Із ростом нагромадження капіталу знижується гранична ефективність його функціонування, так як все більше звужується коло альтернативних можливостей високоприбуткових капіталовкладень. З цієї причини частка великих інвестиційних проектів реалізується високорозвинутими країнами за кордоном.

2. Із зростанням доходів в індустріально розвинутих країнах буде збільшуватись частка збережень – достатньо згадати, що S – це функція від Y, і залежність ця позитивна. П.Хейне відмічає, що «якщо населення хоче зберігати більше, ніж інвестори хочуть витрачати, то зберігачі зазнають невдачі».

На цьому висновку зупинимось більш детально. Чому зберігачі зазнають невдачі або чому нарощування збережень не зробить суспільство більш багатим? Тим більше, що протестанська етика проповідує бережливість як одну з обов'язкових умов примноження багатства. Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно знову звернутись до категорії інвестицій. До цих пір мова йшла про так звані автономні інвестиції. Автономні інвестиції – це капіталовкладення, які незалежні від обсягу і динаміки національного доходу. Такі інвестиції здійснюються у результаті технічних нововведень, принципово нових технологічних рішень і освоєння наукових відкриттів. Такі проекти можуть не залежати від стану і обсягу національного доходу. Автономні інвестиції – це і державні капіталовкладення. Такі інвестиції тісно пов'язані з концепцією прибутку як результату ризику і невизначеності. Автономні інвестиції – це ситуації, що пов'язані з деякими спрощеннями взаємозв'язків, наявних у масштабі національної економіки. У реальній дійсності спостерігається взаємодія (взаємовплив) інвестицій і доходу. Автономні інвестиції, які здійснені у вигляді початкових капіталовкладень, внаслідок ефекта мультиплікатора приводять до зростання національного доходу.

Пожвавлення ділової активності, зростання зайнятості приводять до підвищення схильності до інвестування у різних груп підприємців. Ці інвестиції прийнято називати похідними: вони залежать від динаміки національного доходу. Похідні інвестиції, які «накладені» на автономні інвестиції, посилюють економічне зростання, прискорюють його, що і отримало назву, ефекта акселератора (акселератор - прискорювач).

Але колесо прискорення може повернутись і в інший бік. Скорочення доходу буде (внаслідок ефектів мультиплікатора і акселерації) скорочувати похідні інвестиції, а це буде вести до стагнації економіки.

Якщо економіка знаходиться в стані неповної зайнятості, збільшення схильності до збереження, природньо, означає не що інше, як зменшення схильності до споживання. Скорочення споживчого попиту означає неможливість для виробників товарів продавати свою продукцію. Затоварені склади ніяк не можуть сприяти новим капіталовкладенням. Виробництво почне скорочуватись, почнуться масові звільнення, і, отже, падіння національного доходу в цілому і доходів різних соціальних груп. Все це є неминучим результатом прагнення більше зберігати. Доброчесність збереження, про яку говорила класична школа, обертається своєю протилежністю – нація стає не багатшою, а бідною. Ось про яку невдачу збережень говорив П.Хейне.

Графічно «парадокс ощадливості» має наступний вигляд (рис.9)

SI

НД

Рис. 9. «Парадокс ощадливості»

На осі абсцис – національний дохід, на осі ординат – S і І, лінія FF – рівень НД при повній зайнятості. Лінія ІІ (інвестиції) тепер не паралельна осі абсцис, як було раніше – адже мова йде про похідні інвестиції, а вони зростають в залежності від зростання національного доходу. Зрушення лінії SS уверх, в положення SıSı, означає зростання збережень. Якщо точка рівноваги Е показувала на обсяг НД, рівний ОN, то тепер ситуація змінилась. Точка Еı, утворена у результаті пересікання лінії ІІ і лінії SıSı показує, що новій рівновазі між збереженнями і інвестиціями відповідає НД в розмірі Оnı. Величина NNı наочно ілюструє скорочення НД. Якщо раніше інвестиції в умовах рівноваги НД були в розмірі ЕN, то тепер, після зрушення кривої збережень, інвестиції складають величину ЕıNı.

Заштрихований трикутник показує як зменшуються, звужуються інвестиційні можливості в результаті збільшення збережень; відрізок ЕЕο показує скорочення інвестицій. Парадокс полягає саме в тому, що зростання збережень зменшує, а не збільшує інвестиції – висновок, який суперечить постулату класичної школи.

П.Самуельсон,, П.Хейне й інші вчені підкреслюють, що «парадокс ощадливості» характерний тільки для умов неповного використання основних факторів виробництва. Ми знову приходимо до висновку (як і у випадку з ефектом мультиплікатора), що ті чи інші ефекти, які описані економічною теорією, проявляються в рамках певних параметрів господарської системи.