Загальні закономірності психічного дизонтогенезу Розділ 1 клінічні закономірності дизонтогенезу

1. Поняття "дизонтогенії"

У 1927 р. Швальбе вперше використав термін "дизонтогенія", позначаючи ним відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від нормального розвитку. Надалі термін "дизонтогенія" набув більш широкого значення. Ним стали позна­чати різні форми порушень онтогенезу, включаючи і ностнатальний, переважно ранній, обмежений термі­нами розвитку, у яких морфологічні системи організ­му ще не досягли зрілості.

...Патологічний вплив на незрілий мозок може призвести до відхилень психічного розвитку. Його прояви будуть різними в залежності від етіології, локалізації, ступеня поширення і виразності пошкод­ження, часу його виникнення і тривалості впливу, а також соціальних умов, у яких опинилась хвора ди­тина...

У вітчизняній дефектології щодо дизонтогеній використовуються термін "аномалії розвитку".

2. Етіологія і патогенез дизонтогеній

...Розлади у діяльності нервової системи можуть бути викликані як біологічними чинниками, так і соціальними.

Серед біологічних чинників значне місце відво­диться ... порокам розвитку, пов'язаним із пошкод­женням генетичного матеріалу (хромосомні аберації, генні мутації, спадково зумовлені дефекти обміну та іп.). Вагома роль належить внутрішньоутробним роз­ладам (у зв'язку з важкими токсикозами вагітності, токсоплазмозом, люесом та ін. інфекціями, різними інтоксикаціями, у тому числі гормонального та лікарського походження), патології пологів, інфек­ціям, інтоксикаціям і травмам, рідше — пухлинним утворенням раннього постнатального періоду. При цьому розлади розвитку можуть бути пов'язані з порівняно стабільним патологічним станом нервової системи, як це має місце при мозковій недостатності внаслідок хромосомних аберацій, багатьох резидуаль-них органічних станах, а також виникати на ґрунті плинних захворювань (вроджених дефектів обміну, хронічних дегенеративних захворювань, прогресую­чої гідроцефалії, пухлин, енцефалітів, шизофренії, епілепсії тощо).

Незрілість мозку, що знаходиться у стані роз­витку, слабкість гематоенцефалічного бар'єру зумов­люють підвищену чутливість центральної нервової системи дитини до шкідливих впливів... Цілий ряд патогенних чинників, які не впливають на доросло­го, викликають нервово-психічні порушення і ано­малії розвитку в дітей. При цьому в дитячому віці зустрічаються такі церебральні захворювання і симп­томи, яких у дорослих або зовсім не буває, або спо­стерігаються дуже рідко (ревматична хорея, фебрильні судоми та ін.)...

Визначальним є час пошкодження. Обсяг по­шкодження тканин та органів за інших однакових умов тим більше виражений, чим раніше діє пато­генний чинник. Стоккард показав, що тип пороку розвитку в ембріональному періоді визначається ча­сом патологічного впливу. Найбільш раннім є пері­од максимальної клітинної диференціації. Якщо ж патогенний чинник діє в період "відпочинку" клітин, то тканини можуть уникнути патологічного впливу. Тому ті ж самі пороки розвитку можуть виникнути внаслідок дії різних зовнішніх причин, але в один період розвитку, і, навпаки, та ж сама причина, дію­чи у різні періоди внутрішньоутробного онтогенезу, може викликати різні види аномалій розвитку. Для пошкодження нервової системи особливо несприят­ливою є дія шкідливих факторів у першу третину вагітності.

Характер порушення також залежить від мозко­вої локалізації процесу і ступеня його поширення. Особливістю дитячого віку є, з одного боку, незрілість, а з іншого — більша, ніж у дорослих тенденція до росту і зумовлена нею здатність до компенсації дефекту...

Тому при пошкодженнях, локалізованих у пев­них центрах і провідних шляхах, тривалий час може не спостерігатись випадання певних функцій. Так, при локальних пошкодженнях компенсація зазвичай значно вища, ніж при дефіцитарності функції, яка виникає на фоні загальномозкової недостатності при дифузних органічних пошкодженнях ЦНС...

Чималого значення набуває інтенсивність по­шкодження мозку. При органічних пошкодженнях мозку у дитячому віці, поряд з порушенням одних систем, спостерігається недорозвиток інших, функ­ціонально пов'язаних з порушеними. Поєднання явищ порушення з недорозвитком створює більш широ­кий характер відхилень, які не вкладаються в чіткі межі топічної діагностики.

Ряд проявів дизонтогенезу, загалом менш гру­бих і в принципі зворотних, пов'язаний з впливом несприятливих соціальних чинників. І тут чим рані­ше склались для дитини несприятливі соціальні умо­ви, тим більш грубими і стійкими будуть порушення розвитку. 

До соціально зумовлених видів непатологічних відхилень розвитку відноситься мікросоціальна і педагогічна занедбаність..., зумовлена культурною депривацією — несприятливими умовами виховання, які створюють значний дефіцит інформації та емоційно­го досвіду на ранніх етапах розвитку. 

До соціально зумовлених видів патологічних розладів онтогенезу належить патохарактерологічне формування особистості (аномалія розвитку емоцій­но-вольової сфери з наявністю стійких афективних змін, вегетативної дисфункції), викликане тривали­ми несприятливими умовами виховання, які вини­кають через патологічно закріплені реакції протесту, імітації, відмови, опозиції...