Висновки до розділу 1

1. Сьогодні книжковий ринок диктує видавцям свої правила. Жорстка конкуренція змушує видавців приділяти особливу увагу розрахункам. Виникає необхідність розраховувати не лише собівартість видання, але й передбачуваний прибуток, виходячи з декількох варіантів першого і наступних тиражів, позиціонування на різних сегментах ринку, покупки авторських прав на тексти і використання їх в подальшому. Отже, для успішного розвитку видання необхідно враховувати всі можливі ризики і варіанти розвитку подій. 2. Процес розвитку нового видавничого продукту ― це послідовне виконання заздалегідь окреслених завдань та дій, що видавництво використовує на стадії розробки, виробництва(покупки) та комерціалізації продукту. 3. Важливе місце в процесі розвитку нового видання займає його позиціонування. Головною метою позиціонування є допомога потенційним споживачам виокремити потрібну їм книгу серед товарів-аналогів конкурентів за певними ознаками і віддати їй перевагу при покупці. Мета позиціонування ― це не просто визначення можливого місця видання на ринку в перспективі, а й зміцнення його конкурентних позицій за допомогою правильного впливу на потенційного читача. 4. Необхідним етапом у дослідженні нового видання відіграє його життєвий цикл. За допомогою показників стадій життєвого циклу продукту можна чітко відстежити його перехід від однієї стадії життєвого циклу до іншої. Знання особливостей переходу з одного етапу на інший дає можливість керівництву видавництва сформувати адекватну систему заходів для ефективного перебування нової книги на ринку. 5. Продуктивним способом просування книг є проектний метод видання, за яким видавництво зосереджує свою діяльність на випуску книжкових серій. Ефективність проектного методу полягає у наступному: якщо читачеві подобається окремий автор або ж він є прихильником одного з жанрів серії, то він із задоволенням буде стежити й за іншими серійними новинками, купуючи їх і отримуючи від цього прогнозоване задоволення. Серійне видання ― це унікальна система відносин між читачем і книгою. В такому випадку серія значно підсилює потенціал нового видання, пов'язаний, з одного боку, з розумінням книги як носія тексту, а з іншого ― з наявністю читацької аудиторії, яка має схожі інтереси і смаки. Основною перевагою випуску книжкових видань є зменшення собівартості видання, а також зменшення витрат на просування кожного конкретного видання, спрощення процесу дистрибуції і способу завоювання ринку. Серія економить не тільки сили видавця, але і час читача, створюючи поведінковий стереотип.

Розділ 2 фундаментальні чинники розвитку видань

2.1. Видавнича ідея та авторський текст як базові генератори успіху видання.

Сьогодні в умовах конкурентного ринку видавництву необхідно сформувати таку концепцію нової книги, яка б зацікавила читача: художньо-технічним оформленням, своєю ідеєю, і способом її здійснення. Книга має задовольняти конкретні потреби читача. При цьому випуск книг повинен приносити прибуток. Отже, під час розробки нової ідеї потрібно весь час тримати в голові концепцію видання розраховану на матеріальний успіх. На нашу думку, будь-яка ідея носить часовий характер (має початок і кінець), відбувається для досягнення певних цілей, а її результат має бути унікальним. Отже, ідеєю можна назвати створення чогось нового, або істотне поліпшення, зміна вже створеного. У підготовці книги все підпорядковано головній ідеї, концепції видання ― яким воно в результаті повинно вийти. Кожна інновація повинна мати свій початок, неважливо йде мова про найменування книги, її формат чи стиль обкладинки. Ідеї ​​можуть бути наслідком вивчення споживчих потреб, безперервного контакту з різноманітними клієнтами ― магазинами, навчальними закладами, можуть надходити від авторів, або бути результатом гарної інтуїції видавця. Сьогодні більшість нововведень виникають або розробляються в результаті процесу, який прийнято називати аналоговим маркетингом (копіювання ідей конкурентів), і розвиваються внаслідок їх змін та доопрацювання. «Видавничу ідею може підказати автор. Щоправда, не кожен уміє належно трансформувати її в концепцію видання. Трапляється, що видавництво має ідею і концепцію проекту, але йому не вдається знайти здатних до їх реалізації авторів» [56, с. 78]. Важливу також роль грає мода; зокрема це стосується дизайну обкладинки. Основне завдання видавця полягає не в тому, щоб спробувати скласти список всіх нових ідей, які повинні бути втілені одночасно, а в тому, щоб зрозуміти, як знайти лише одну ― вірну. Для цього ми виділили три найважливіші аспекти: 1. Ринкова орієнтація. Всі ті, хто залучений у видавничий процес, так чи інакше залежать від ринку. Це має відношення до планування, дослідження, спостереження і залучення. 2. Час. Уміння розпоряджатися часом треба застосовувати не тільки для щоденного контролю над ефективністю, але й для концентрації на основних пріоритетах, які має містити ідея видання. Прогрес неможливий до тих пір, поки не буде виділено достатньо часу для його розгляду. Успіх не прийде взагалі або прийде не так швидко, якщо на реалізацію цілей не виділено достатньо часу. Уміння розпоряджатися часом ― один з найголовніших факторів, який суттєво впливає на роботу видавництва і стає особливо важливим, коли виникає необхідність у використанні творчих ідей. 3. Система. Щоб знайти час для такого процесу, необхідна система. Більшість видавців проводять регулярні редакційні збори, щоб розглянути і схвалити/ відхилити ідеї й пропозиції щодо випуску нових видань. Знайти час для цього може бути достатньо проблематично, але абсолютно необхідно. Якщо потрібно розвивати більш радикальні і інноваційні аспекти, то потрібно виділяти час і на них. На рис. 2.1. ми виокремили основні питання, які видавництво повинно дослідити при оцінці ідеї нового видання.

Рис. 2.1. Питання на які потрібно дати відповідь при оцінці ідеї нового продукту

Джерело: розроблено автором

Сьогодні будь-яка креативна видавнича ідея, не може бути реалізована без допомоги сучасних інноваційних технологій. Найчастіше ідея нового видання втілюється у життя за допомогою видавничого проектного менеджменту, якому притаманні наступні характеристики: - універсальність; - креативність; - інтерактивність; - розширення кола читачів; - відтворюваність(багаторазове використання); - прибутковість [76, с. 99]. Безумовно, інноваційна складова збільшує шанси випустити оригінальний, успішний і прибутковий видавничий продукт. Отже, інноваційний видавничий проект ― це такий спосіб організації видавничого репертуару і редакційно-видавничого процесу видання, при якому важливу роль грає креативна видавнича ідея, що реалізується з використанням нових інформаційних технологій. Його мета ― випуск і масштабна реалізація однієї або більше книг протягом вказаного періоду часу, при встановленому бюджеті, ресурсах і якості. Для реалізації такого видавничого проекту необхідна гнучка система управління, яка спиратиметься на принципи проектного менеджменту. До цього висновку поступово приходять усі провідні видавництва нашої країни. «Інноваційний книжковий проект ― це універсальний спосіб функціонування книговидання, який використовується при підготовці будь-якого виду літератури, маючи при цьому індивідуальні характеристики для кожного продукту»»[18, с. 128]. Універсальність видавничої ідеї в книжковому бізнесі полягає в можливості швидкого і гнучкого переходу від традиційних підходів до функціональності книговидання до нових інноваційних способів роботи в редакційно-видавничому процесі з урахуванням індивідуальних характеристик готового продукту. Креативність має бути присутня на кожному етапі підготовки. Без креативної видавничої ідеї видавець навряд зможе досягти значного успіху. В залежності від типологічних характеристики видання, його оригінальність може проявлятися у підборі матеріалу, у відборі авторів, в художньому виконанні продукту, або в його поліграфічному оформленні. В креативну концепцію, з якої починається формування видавничої ідеї, видавцем закладаються основні параметри видання. Варто відзначити, що під видавничою ідеєю ми маємо на увазі концепцію самого видання. Концепція видання виходить з аналізу літературного твору(тексту), відібраного для формування нового видання. Моделювання видавничої ідеї зазвичай починається з аналізу наданого авторського тексту, або з формування видавцем задуму нового продукту. Інтерактивність інноваційного книжкового проекту полягає у зворотному зв'язку видавця з читачем. Цей зв'язок може проявлятися як при підготовці видання (наприклад: спільне створення твору, коли враховуються поради, прохання та побажання читачів), так і на стадії реалізації видання (створення окремих інтернет-сторінок, що стосуються самого проекту, авторських сайтів тощо). Сучасному видавцеві, який орієнтований на отримання максимального прибутку при мінімальних витратах, необхідно адресувати свій проект широкій аудиторії. Звідси стає зрозумілим, чому видавничий ринок будь-якої країни світу настільки переповнений масовою літературою. Все частіше тип видання не відповідає своїм заявленим даним. Прагнення видавця розширити коло читачів часто призводить до зменшення успіху видання. Наприклад, найпоширеніша свідома помилка при впровадженні на ринок дитячої книги ― зниження рекомендованого віку. Правильне розширення читацького кола, можливість охоплення читачів різних вікових категорій в рамках одного проекту, ― це той важливий критерій, який використовують далеко не всі видавництва у своїй діяльності. Тому при формуванні видавничої ідеї, розрахованої на комерційний успіх, видавці, мають перш за все цікавитись літературно-художніми виданнями, виданнями дитячої та навчальної літератури, які випускаються найбільшими тиражами й адресовані до великої читацької аудиторії. Видавши успішну книгу, видавництво може використовувати креативну ідею в інших проектах, по-іншому представляючи читачеві новий текст. Загальний задум видання, розкритий у видавничій ідеї одного видавництва, може бути реалізований і в іншому виданні по-новому і можливо мати навіть більший успіх, в чому і проявляється відтворюваність ідеї. При цьому кожне видання книговидавець здійснює з метою отримання максимального прибутку. Інноваційна складова збільшує шанси видання у досягненні успіху, допомагає залучити нових читачів й збільшити прибуток. Для цього необхідні: грамотна рекламна кампанія, яка допоможе вміло підкреслити оригінальність продукту, а також інтегрувати його на ринок. Для того щоб знайти серед величезної кількості книг в книжковому магазині ту, яка дійсно варта уваги, оцінити по-справжньому інноваційний видавничий продукт, знадобиться багато часу. Звичайний читач не буде цим займатися. Тому видавці повинні прагнути спроектувати таке видання, яке відразу зверне на себе увагу покупця на полиці магазину. Воно буде цікаво читачеві і сформує особливе ставлення до книги, серії, чи видавництва до якої воно належить. Розглянемо проблему залучення читачів до нового видавничого продукту на прикладі книги літературно-художнього жанру. Сучасний ринок літературно-художніх видань величезний і різноманітний. Якщо звернути увагу на характер поліграфічного оформлення видань, то можна помітити, що найбільш популярні зараз два способи видання: пейпербек і кіпсек. Варіант, який широко використовувався видавцями на початку незалежності України, коли книги переважно друкувались на газетному папері, були погано оформлені, не зацікавить сьогоднішнього читача. Книжковий голод вже давно вгамований. Тепер для читача важливий не лише зміст книги, а й форма її видання. Нерідко форма ставиться вище змістової частини. Все частіше книга виступає в якості предмета розкоші. Сам текст часто можна прочитати/завантажити з мережі інтернет, а розкішно видана книга з вдалим художнім оформленням безумовно має переваги над своїми конкурентами: - у варіанті кіпсека ― якісне оформлення (палітурка, папір, ілюстрації). Таке видання приносить ще й естетичне задоволення. На відміну від електронного видання, воно також може слугувати відмінним подарунком; - у варіанті пейпербека ― основними характеристиками якого є: простота у використанні, зручність, універсальність. Проте, яким би конкурентним не було сучасне видання за поліграфічним виконанням, характером графічного оформлення, за форматом або за якістю основного тексту, більшість видавців прагне спроектувати щось нове, створити інноваційну видавничу ідею, в якій видання буде якісно відрізнятись від інших. Одним з найпродуктивніших чинників успіху майбутнього видання є його авторський текст. Саме талановиті автори значним чином впливають на загальний рейтинг видавництва, формуючи при цьому його високий імідж. Однак не кожен редактор і видавництво загалом може оцінити автора і його текст. Так, існує багато випадків коли тексти майбутніх бестселерів видавці не хотіли пускати до друку, оскільки не бачили в них ніякого успіху. Можна пригадати досвід Пауло Коельйо, якому не відразу вдалося надрукувати свій дебютний роман. Тому в успіху авторського тексту, як не дивно, головну роль відіграє його видавнича оцінка. Перш за все визначимо поняття авторського тексту. Отже, авторський текст ― «це частина твору, підготована автором (колективом авторів) для передачі його у видавництво й подальшої редакційно-видавничої обробки. Авторський текст є вихідним матеріалом для виготовлення видавничого продукту. Видавничим продуктом прийнято вважати ту частину твору, що пройшла редакційно-видавничу обробку й підписана до друку»[6, с. 4]. Аналіз й оцінка авторського тексту відбувається найчастіше з урахуванням кількох основних аспектів ― ідеологічного, наукового (логічного), етичного і стилістичного. Оцінка тексту в ідеологічному аспекті ― це оцінка з точки зору основних завдань, поставлених перед суспільством на сучасному етапі його розвитку. Оцінка тексту в науковому аспекті ― це оцінка з точки зору достовірності матеріалу, «науковості»(оригінальності) авторського підходу. Оцінка тексту в етичному аспекті ― це оцінка з точки зору морально-етичних і правових норм, прийнятих в суспільстві. Оцінка тексту в стилістичному аспекті ― це оцінка з точки зору форми вираження змісту, з позицій відповідності нормам літературної мови і стилістики жанру до якого належить текст [49, с. 149]. При цьому літературному редактору необхідно зробити так, щоб авторська думка дійшла до читачів в неспотвореній формі, була адекватно виражена, та правильно діяла на читачів, досягаючи поставленої мети. На нашу думку, найкращим літературним редактором має бути працівник, який не просто розуміється в літературі, але колись і сам хотів стати письменником, але попри деякі обставини йому це не вдалося. Це має бути людина безумовно творча і незвичайна, яка вирізнятиметься від більшості працівників видавництва. Адже розумінню тексту не навчить ніякий стаж і тим більше кваліфікований фахівець. З цим потрібно народитися. Такий працівник повинен розуміти індивідуальність кожного тексту, його стилістику, і те як він потім буде впливати на читача. Разом з тим він повинен окреслити загальне уявлення про текст, зрозуміти чи відповідає текст вказаним вимогам. Як він вплине на образ видавництва загалом. Якість роботи редактора визначається, як правило, його об’єктивністю, конкретною позицією щодо тексту, виваженістю й літературним смаком. Отже, варто визначити основні положення за допомогою яких видавництво зможе оцінити авторський текст і визначити його цінність. Перш за все необхідно визначити головну ідею тексту. На нашу думку, авторський текст стилістично грамотний з яскравою формою не буде мати успіху, якщо він є далеким від соціальних проблем суспільства, від того з чим читач стикається кожен день, з його внутрішніми бажаннями та переживаннями. Ідейність авторського тексту прийнято оцінювати: за актуальністю розглянутої в тексті проблематики; за особистою незмінюваною позицією автора, з приводу певних думок; за загальною значимістю тексту. На перший план гарного твору частіше виходить не талант автора й його унікальність, а глибина й актуальність проблематики, яка розглядається у творі. Наступним фактором успішності є послідовність та єдність форми написання тексту. Адже саме єдність форми тексту є головною умовою його художності, його приналежністю до певного жанру літератури. Цей етап в написанні тексту є чи не найважливішим. Саме він ідентифікує автора, вирізняє його серед інших. Більшість великих письменників шукають нові форми намагаючись вирізнитись з поміж інших, залишити свій вагомий слід в світовій літературі намагаються сконструювати щось унікальне десятиліттями і на жаль виходить далеко не у всіх. Отже, можемо визначити, що саме форма написання породжує в якійсь мірі художній зміст твору, його унікальність. Важливою є й оцінка рівня стилістики. На нашу думку, при стилістичній оцінці тексту найбільш важливими є наступні фактори: єдність змісту й форми, технічна цілісність, аргументованість і послідовність. Критерій достовірності полягає в грамотному відтворенні дійсності. Аналізується це в першу чергу з точки зору: точності описання пейзажів, природи, побуту; достовірності описання героїв твору; жвавості їх діалогів тощо. Така достовірність, визначається рівнем автора, його художньою точністю тексту. Автору, для написання якісного тексту необхідно створити певний простір, який має стати для читача реальністю, на момент читання книги. Це відбувається шляхом точно відібраних текстових конструкцій, які будуть впливати на уяву та емоції читача, створюючи в його свідомості відповідний художній образ. Для цього автор повинен гарно знатися в тій тематиці про яку йдеться у тексті. Отже, завдяки своєму таланту автор повинен створити максимально достовірний текст, а редактор ― обрати цей текст з поміж інших варіантів, які надходять у видавництво. Не слід забувати про оригінальність тексту. Однією з головних відмінних рис одного авторського тексту від іншого ― це його оригінальний авторський стиль. З оригінальністю тексту прийнято порівнювати особистість самого автора. Більшість літературних критиків відносяться до оригінального тексту автора, як до лакмусового паперу який здатний показати особистість самого автора, його духовний світ. Зазвичай індивідуальність тексту певного автора проявляється в його своєрідному погляді на події, його судженнях та міркуваннях; в манері використання схожих виражальних засобів; в схильності до використання характерів персонажів, які симпатичні самому авторові; оригінальній побудові сюжетних ліній тощо. Творча індивідуальність характеризується своєрідним світовідчуттям автора, його унікальним баченням й чуттям при відборі тих життєвих явищ, зв'язків і відносин, які він намагається показати читачу за допомогою тексту. Всі ці особливості створюють неповторний авторський стиль. Окрему увагу потрібно також приділити емоційній складовій авторського тексту, оскільки в більшості від неї, на нашу думку, залежить фінансовий успіх тексту. Текст який направлений в першу чергу до почуттів, а не до розуму має набагато більші шанси бути зрозумілим для читача. Тому книга має бути розрахована не тільки на високий зміст, але й на співпереживання читача, формування у його свідомості певних співставлень з ситуаціями в житті героїв і його власним життям. Тому тут літературний редактор/вичитувач повинен окрім оцінки якості тексту, також визначити ступінь його впливу на емоції читача. Нарешті останнім важливим фактором при оцінці авторського оригіналу ми вирішили виділити саме цілісність сприйняття тексту. Оцінюючи текст з точки зору його цілісності, потрібно орієнтуватися на відчуття повноти й завершеності тексту, також завершеності думок і суджень автора. Так багато авторів, не обов’язково молодих, не створюють для читача цілісної картинки тої чи іншої дії, роблячи її незавершеною. Так, наприклад Максим Горький писав: «Треба, щоб читач сприймав усі текстові образи відразу, немов удар, а не замислювався над тим, як їх скласти, щоб отримати цілісну картинку» [48, с. 133]. Отже, авторський текст повинен сприйматися читачем як єдине ціле, а не сукупність окремих елементів. Перше завдання редактора ― прочитати твір цілком і зрозуміти його головну ідею, не вносячи при цьому ніяких правок. Тому намагання редактора правити авторський текст вже в процесі з першого прочитання роману будуть не вірними. Прочитавши весь текст, редактор повинен перш за все оцінити загальні сюжетно-конструктивні рішення в тексті, які використовує автор, з точки зору їх підпорядкованості основний ідеї твору. Після цього потрібно простежити всі сюжетні зв'язки між описаними подіями та головними персонажами, окреслити головну й другорядні сюжетні лінії твору, звертаючи увагу на те, щоб жоден епізод/сцена твору не були випадковими, а грали однакову, взаємодоповнюючу роль в розкритті загального задуму. Не зайвим буде, на даному етапі роботи з текстом, буде складення редактором загального плану твору, в якому будуть фіксуватися основні моменти розвитку сюжету. Такий план дасть можливість відволіктися від другорядних сюжетних ліній роману і сконцентрувати свою увагу на головній, побачити й виправити ті прорахунки автора, які важко виявити безпосередньо при читанні. Варто зазначити, що короткі плани/схеми для своїх романів складають майже всі серйозні автори. Вони допомагають їм чітко організувати весь текстовий матеріал, щоб не заплутатися в сюжетних колізіях(оскільки великий відсоток авторів пишуть свої тексти не послідовно, а частинами, починаючи як правило з кінця). Тому чому, для полегшення своєї праці, не використовувати подібні методи роботи й редактору? Редактор може йти шляхом дещо зворотнім до авторського ― не від плану до тексту як це робить автор, а від тексту до плану. Причому складати його можна при першому ж читанні роману ― тоді до загального, цілісного враження від тексту додасться ще й основна структура твору, його архітектоніка. Це в подальшому допоможе редактору перейти від сприйняття і оцінки різних планів ведення оповіді автором до виявлення й аналізу окремих сюжетних ліній, їх ролі та значення для кожної окремої сцени та епізоду. Без такого плану важко простежити, як окремі мотиви (кожен з яких, як правило, по-різному грає роль для розуміння загальної теми) перегукуються між собою в різних розділах/частинах тексту. Розглядаючи окремо кожну лінію, редактор повинен пам'ятати про її роль в загальній структурі твору, про підпорядкованість усіх другорядних ліній ― центральній. Важливу роль в дослідженні тексту грає і його об’єм. Так, досвідчені письменники, нерідко в процесі написання тексту (або при його перечитуванні в кінці) власноруч викреслюють зі свого твору ті епізоди, які на їх думку порушують гармонійну єдність його будови. Недосвідчений автор, далеко не завжди може відчути те правильне співвідношення яке має існувати між основним сюжетним матеріалом і другорядним(сцени якого ніяк не впливають на загальну динаміку сюжету). Стівен Кінг наприклад часто користується формулою за якою, при першому прочитанні тексту після його написання, скорочує власний текст майже на половину. І це відноситься до більшості, зокрема сучасних авторів, які пишуть більше для фану, ніж для розгляду важливих супільно-політичних, міжособистісних й моральних тем. Бувають й протилежні ситуації, коли редактор в результаті критичного аналізу твору, приходить до висновку про необхідність дещо розширити сюжет, створити в ньому нові лінії розвитку подій для більш повного, достовірного втілення авторського задуму в життя, але відбувається це в наш час не часто. Коли редактор розглядає авторський текст з точки зору його побудови, основним критерієм його оцінки є єдність сюжету і характерів головних героїв. Дійство твору, яке ніяк не пов'язане з розвитком характерів героїв, і не обумовлює їх розвиток, не може класифікуватись видавництвом як цілком закінчений твір. Працюючи над сюжетом роману, редактор повинен оцінювати його немов ланцюг подій, які закономірно відображають взаємини діючих осіб твору, їх переживань; він має визначити, чи зумів автор знайти ті ситуації, в яких найбільш повно вимальовується характер героїв. Тому предметом основної уваги редактора перш за все повинен стати не кожен образ окремо, а система образів ї їх взаємозв'язок між собою. Такий аналіз важкий в тому, що редактор повинен аналізувати одразу велику кількість дійових осіб твору, і при цьому стежити за їх вчинками й індивідуальністю кожного образу. Відомо, також що багато письменників складають докладні біографії своїх героїв, які містять їх відмінні характеристики починаючи від зовнішності й темперамент, і закінчуючи манерою поведінки та іншим. Складання схожих біографій допоможе редактору побачити певного героя цілком, у всіх його проявах; допоможе усвідомити головні риси його характеру, зрозуміти манеру поведінки, манеру відчувати, мислити. Всі ці маніпуляції дозволять редактору з'ясувати, наскільки повно охарактеризував автор той чи інший об’єкт твору. При цьому редактор не повинен прагнути домалювати образ, нав'язати автору своє рішення щодо характеру героя і «потрібних» рис в його поведінці. Завдання редактора ― лише показати недоліки, переконати автора в необхідності ще раз переглянути ту чи іншу сцену або героя й оцінити її актуальність і важливість під іншим кутом зору. Не можна також пропонувати автору свої схеми і рецепти, бо це вже буде не редакторська правка, а повне співавторство. Таким чином, редагування авторського тексту є дуже важливим етапом розвитку видання, який повинен бути чітко вивіреним і спланованим. Шлях до досягнення цієї мети для редактора є тільки один: розвивати професійні навички аналізу та редагування тексту. І звичайно ж, правильно вибудувані відносини в союзі «автор і редактор».