1Характерні риси і особливості країн стародавнього сходу

У межиріччі Тигру та Євфрату виникли стародавні Шумер і Аккад, згодом Вавилонія і Ассирія. По сусідству з ними розташувалися Хеттська держава, Фінікія, єврейські (семітські) царства, потім — Персія, Урарту та ін. В Африці, у долині річки Ніл, знаходився Єгипет. До цієї групи країн належать також Стародавні Індія та Китай.Найдавнішими державами і системами права в історії людства були держави і правові системи Стародавнього Сходу. Вони виникли у південно-західній частині Азії та північно-східній Африці. Перші держави в Азії та північно-східній Африці виникли ще у IV тис. до н.е. Кожна з них має свою історію виникнення, розвитку і падіння, характерні особливості. Водночас є і спільні риси, які об'єднують їх у єдину, близьку за суттю групу країн — країн Стародавнього Сходу. Назвемо їх:1. Збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема сусідської (територіальної) общини, помітних слідів патріархального побуту, звичаїв, традицій. Значна питома вага у виробництві праці вільних общинників.2.  Відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю, слабкий її розвиток загалом.3. Наявність колективного рабоволодіння (храми, общини).4.  Збереження первісних форм рабства, так званого домашнього рабства, коли раби ще мають деякі права (майно, сім'ю та ін.).5.  Створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. До деспотичної форми правління спонукала також необхідність створення системи міцних оборонних споруд, забезпечення великої боєздатної армії, оскільки відсутність природних перешкод (гір, морів) сприяла частим нападам сусідів на ці країни. 6. Ще однією характерною рисою цих суспільств і держав була наявність трьох галузей, відомств чи систем управління — відомства внутрішніх справ,' відомства військових справ і відомства публічних робіт. Це були системи органів, їх комплекс, які відали тією чи іншою сферою державного життя. Найвідомішими і найхарактернішими представниками групи країн Стародавнього Сходу є Вавилонська держава, Єгипет, Індія, Китай. Зупинимося докладніше на питаннях виникнення і розвитку держави і права цих країн.

2. виникнення держави у стародавньому єгипті

Єгипет розташований у долині нижньої течії ріки Нілу, в північно-східному кутку Африки. Оточений природними кордона­ми — морем, пустелями — він являв собою замкнену територію, зрошувану Нілом (староєгип — Хапі). Надзвичайно родючі землі зумо­вили їх швидке заселення та раннє зародження цивілізації. Тут швидко за­роджується приватна власність, майнова нерівність, а в середині IV тис. до н.е. — класове суспільство. В другій половині IV тис. до н.е. виника­ють перші державні утворення — так звані номи (їх налічувалось 40), на чолі яких стояли правителі – номархи. Номархи намагались поширити свою владу на всю країну, ведучи постійні війни зі своїми сусідами. Близько ІІІ тис. до н.е. відбулося об’єднання номів. Спочатку номи об’єдналися в дві самостійні держави: Верхній Єгипет і Нижній Єгипет. В 3200 р. до н.е. фараон Нармер (Менес) об’єднує Верхній і Нижній Єгипет в єдину державу. Історія стародавньої єгипетської держави поділяється на декілька періодів: Стародавнє царство (приблизно 3000-2400 pp. до н.е.); Середнє царство (2160-1750 pp. до н.е.); Нове царство (приблизно 1600-1100 pp. до н.е.).

7 цивільне право за законами хаммурапі

Досить детально закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі з цьо-го питання є прагнення до захисту боржника від кредитора, запобігаючи борговій кабалі. Про це свідчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки), обмеження процентів, відповідальність кредитора у випадку смерті боржника внаслідок поганого з ним поводження. Шлюбно-сімейне право. Шлюб вважався різновидом до-говору, який звичайно укладався між батьками нареченого і нареченої. Згоди останніх не вимагалося. Майбутній зять платив тестю за наречену викупну пла-ту, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення. Спадкове право. Закони Хаммурапі розрізняють спадку-вання за законом і заповітом. Переважним способом є спад-кування за законом. Спадкоємцями могли бути: діти (сини, дочки), усиновлені діти, внуки, діти від рабині, якщо батько визнавав їх своїми. Батько міг позбавити сина спадщини, по-передньо одержавши санкцію суду.

8 Кримінальне право.

Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які зав-жди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна . Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф.До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття раб-ського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У ви-падку несплати штрафу наставала смерть.Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу.Покарання – смертна кара застосовується в різних варіа-нтах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

10 Будди́зм  — одна зі світових релігій^[1], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії^[1]. Найбільше послідовників має в країнах Південно-Східної Азії, Східній Азії та Тибеті^[1]. Предмет науки буддології. Оригінальна назва: Дгарма (Закон, Вчення) або Буддга-дгарма (вчення Будди)^[1]. Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних життя неминуче пов'язане зі стражданнями;причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод;щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби :і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани). Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.Анатман, відсутність віри в індивідуальну "душу".Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).Хоча буддизм не заперечуе існування божествених істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що вони, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.

12 суспільний лад китаю

Суспільний лад. Іньське суспільство і держава були ра-бовласницькими. Панівний клас складався із світської рабо-власницької аристократії, жрецької рабовласницької знаті і рабовласницької аристократії підкорених племен. Залежно від наближення до царя і займаної посади світській аристократії присвоювались титули, що давали певні привілеї. Соціальне положення визначалось також земельними володіннями і наявністю рабів. Рабами володіли як приватні особи, так і держава. Джерелами рабства були: захоплення полонених на війні, продаж у рабство за борги, обернення в рабство за деякі злочини. Раби не могли мати ні сім’ї, ні майна. Значну части-ну населення складали вільні общинники. Усі общинні землі поділялись на категорії: “громадське поле” і “приватні поля”. Громадське поле оброблялося всією общиною, а врожай на-правлявся царю. Приватні поля знаходились в індивідуаль-ному користуванні кожної сім’ї. Але вони не були у власності осіб, які їх обробляли. Земля вважалася державною власністю і знаходилась у розпорядженні царів. У приватній власності в цей період знаходились раби, будинки, знаряддя праці . Державний лад. Державний лад на ранньому етапі збері-гає пережитки родоплемінної військової демократії. У подальшому спостерігається монополізація царем всієї влади. Цар був найбільшим рабовласником, верховним військовим вождем, верховним суддею і керівником релігії. Особа царя обожнювалась. Він очолював державний апарат, на вищі посади в якому призначав своїх близьких родичів. Усі інші посади займали професійні чиновники – писарі, збирачі податків, судді та ін. Посадові особи поділялись на три основні категорії:вищі цивільні чиновники;військові чиновники; різні радники. Існували збройні сили, тюрми.У XІІ ст. до н.е. в державі загострюються внутрішні про-тиріччя. У цей же час плем’я Чжоу розширює свої володіння. Під його керівництвом об’єднується ряд племен для боротьби проти Іньської держави. У 1076 р. до н.е. племена Чжоу пе-ремогли Іньську армію та утворили нове царство. Вчення Конфуція Добре освічений самоук, він намагався покращити людину і людське суспільство на основі традиційних цінностей. Проте його вплив на людей був незначним, і він подався у мандри з метою просвітництва. Своє вчення він виклав у творах, яке досі є каноном конфуціанства. Відповідно до нього, праведне життя і особливо справедливе правління базуються на п'яти «відносинах» — між правителем і урядовцем, між чоловіком і жінкою, між батьком і сином, старшим і молодшим братами, між друзями. Центральна роль належить родині як взірцю державного устрою. Вчення Конфуція набуло визнання лише через 200 років по його смерті.«Літературний збірник Конфуція», компіляція його вчення, був опублікований після його смерті. За 300 років після смерті філософа його систему поглядів прийнято як доктрину Китайської держави. Основні погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і судження»).Європейці познайомилися з філософією Конфуція завдяки Маттео Річчі, перу якого також належить європейське ім'я мислителя.

13 Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах.

На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин ви-никли нові соціально-політичні організації, що одержали на-зву полісів. В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.Державний лад Афін став прикладом рабовласницької демократії, це той час, коли еталоном олігархії стала політич-на організація Спарти.Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іме-нем грецького героя Тезея.Серед заходів, здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання трьох племен з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами но-вого об’єднання була створена Рада, до якої перейшла части-на справ, що раніше знаходились у віданні окремих племен. Процеси класоутворення та формування держави в Афі-нах проходили синхронно. Одночасно з виділенням із знаті осіб, які здійснювали функції публічної влади, почалося руй-нування основ родового поділу громадян. Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і ви-ставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан. Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переваж-но із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.

14 Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: боргова кабала скасовувалась; продані в рабство афіняни під-лягали викупу і могли повернутися додому. Надалі афінянські громадяни за борги не могли перетворюватись в рабів. Проте власність заможних осіб залишалась недоторканою. “Солон, – пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Проте реформи Солона запобігли соціальному вибуху в Афінах.До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рів-ності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі гро-мадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались пентакосимедимнами. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій ра-хунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами. Це був найчисельніший прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами. Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адмі-ністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. У результаті вся Аттика поділялась на три терито-ріальні округи: місто Афіни з передмістям, внутрішня центральна полоса і берегова полоса. Кожний округ складався із 10 рівних частин (тритій). Три тритії, по одній із кожного округа, об’єднувались у філу, і, таким чином, було створено 10 територіальних філ. Метою реформи було змішати населення, роз’єднати ро-ди і тим послабити силу євпатридів. Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи). При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи). Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм ( суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому ко-жен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. Коли одне і теж ім’я повторювалось при підрахунку голосів 6 тис. разів, то ця осо-ба піддавалась вигнанню з Афін на 10 років без конфіскації майна.

15 Державний лад Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах Демократизація державного ладу не усунула притаманних афінському суспільству протиріч. Розвиток приватної власності призвів до значної майнової диференціації. Серед вільних афінських громадян виділялась невелика група осіб, що володіли значною власністю, але основну масу населення становила біднота. Число вільних значно перевищували раби. Розрізнялись раби приватних осіб і державні. Рабська праця широко застосовувалась у домашньому сільському господарстві, промисловості. Раб був річчю і мати власність не міг. Лише за державними рабами визнавалось право набувати власність і розпоряджатися нею. Раб не міг мати сім’ю. Єди-не, що закон забороняв господарю, – вбивство раба. Але, не-зважаючи на формальну заборону, вбивство раба не тягло за собою покарання.Коли раб вчиняв злочин, що карався смертю, суд і пока-рання були в компетенції органів влади. Усі інші види пока-рання були правом господаря. Допит раба проводився тільки в процесі катування. Це вважалось справедливим та “істинно демократичним”.Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла (був стратегом з 444 до 429 р. до н.е.) усією сукупністю прав і привілей користувались тільки ті особи (чоловічої статі), у кого батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах.Формально всі громадяни Афін користувались рівними правами. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю за винятком землеробської, негідною громадянина. Тому всі інші роботи виконували ме-тки – іноземці, вільновідпущеники та раби. Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. Найбільш суттєвими правами громадянина були право на свободу та особисту незалежність від будь-якої іншої людини; право на земельну ділянку на полісній території та економічну допомогу від держави у випадку матеріальних труднощів, право на носіння зброї і служби в ополченні, право на участь у справах держави (у народних зборах, раді, виборних органах); право на шанування і захист вітчизняних богів; право на захист і заступництво афінських законів. Обов’язки афінських громадян полягали в тому, що ко-жен повинен був берегти своє майно і працювати на земель-ній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засо-бами за надзвичайних обставин, захищати рідний поліс від ворогів зі зброєю в руках, підкорятися законам і виборним органам влади, брати активну участь у суспільному житті, поважати батьківських богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина. За злочин громадяни могли об-межуватись судом у правах.Значну частину населення складали метеки. Це були ви-хідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось во-лодіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Але в армії метеки служили, сплачували податки. Метек, що ухилявся від сплати податків, продавався в рабство. Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був вибрати собі простата – афінського громадянина, який пред-ставляв метека в суді та інших державних органах.Становище відпущених на волю рабів було близьким до становища іноземців. Незважаючи на всі обмеження, метек і вільновідпущеник були згідно з законом особами. Раб же був тільки річчю.Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянсь-ких прав. За формою державного правління Стародавні Афіни бу-ли демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із та-ких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, ко-легії стратегів і колегії архонтів.Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять.Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На на-родних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чоловік від кож-ної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. 16 суд, збройні сили. Основні риси афінського права

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкри-тим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати.Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало. Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права. Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока. Військо Афін складалось з ополчення, в якому служили всі громадяни від 18 до 60 років. Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигля-ді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис дія-чих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил. При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Так, наприклад, скасовувалась кровна помста, вво-дились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі пока-рання за посягання на приватну власність. Чітке виконання законів вважалось неодмінним елементом демократії. Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав.Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне. Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину.Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар.Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували.Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду.Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.