73 Створення колоніальної імперії

До середини XIX ст. Англія стала центром великої колоні­альної імперії, скориставшись сприятливою обстановкою після поразки наполеонівської Франції (1815) — головного суперни­ка на колоніальному терені. Погрозою і підкупом, війнами і дип­ломатією, вбивствами і шахрайством Ост-Індська компанія до кінця 40-х років завершила загарбання Індії, де проживало май­же 70 % населення всієї Британської імперії. У 1813 р. монопо­лію на торгівлю з Індією (яка належала Ост-Індській компанії) було скасовано. Парламентським актом 1833 р. компанію було збережено лише як адміністративний та військовий орган, а в 1858 р. її було ліквідовано.У 1819 р. було захоплено Сінгапур, у 1839 р. — Аден, який став опорним пунктом для підкорення племен півдня Аравій­ського півострова. У цей же період було зроблено вирішальний крок до оволодіння неосяжним китайським ринком. Острів Гонконг за Нанкінською угодою (1824) було передано Англії у "довічне володіння". У 1852—1853 pp. було захоплено і при­єднано до Індії всю Південну Бірму. Початок нового етапу в економічній експлуатації Індії поклало скасування торговель­ної монополії Ост-Індської компанії, яка значну частину своїх доходів отримувала від продажу в Англії екзотичних продуктів Сходу. Це сприяло зростанню експорту англійських фабричних товарів, зокрема бавовняної матерії. Якщо у 1813 р. він був мізер­ний, то у 20-ті роки досяг майже 2 млн ф. ст. за рік.Особливий інтерес у англійців викликало узбережжя Захід­ної Африки, звідки почали привозити пальмову олію, какао та інші цінні продукти і сировину. Головними статтями обміну з місцевим населенням слугували спиртні напої і вогнепальна зброя. Знайдене на цих територіях золото призвело до кількох воєн з метою загарбання земель, що закінчилися тільки в 1900 р. Найбільшою колоніальною імперією до середини XIX ст. стала британська, що включала колоніальні володіння в усіх частинах світу (Ірландію, Гібралтар і Мальту в Європі; Індію, Цейлон, Південну Америку і т. д.).Великобританія створила досить гнучку систему управління, що дозволила діяти за принципом "розділяй і володарюй" і в багатьох випадках підтримувати колоніальний режим без громіздкого апарату, спираючись на місцеву верхівку (система опосередкованого управління).Вища законодавча влада в Британській імперії належала британському парламенту, а також уряду, яке могло видавати нормативні акти для колоній шляхом "наказів короля в Раді". Система центрального управління колоніями до середини XIX ст. не була впорядкованою. Спеціальна посаду державного секретаря по справах колоній з'явилася в 1768 р., але лише в 1854 р. було створено міністерство колоній. Вищою апеляційною інстанцією для судів колоній був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.

74 Конституція США 1787 року. Білль про права 1791року.

У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з'їзду делегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі і морепла-вання між штатами. Після цього конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернув-ся до всіх штатів з пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду ста-тей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб. У трав-ні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент з 55 депутатів від одинадцяти штатів (два штати не брали участі). Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того, що у виборах делегатів Конвенту брало участь лише чо-тири відсотки населення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про народ-ний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто.Спочатку йшлося про те, що конвент повинен внести лише поправки до Статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього обмеження. Налякані широкою хвилею повстань, делегати конвенту таємно від народу, при зачинених дверях взяли-ся за розробку нової конституції.У процесі роботи над конституцією у делегатів виникли розбіжності відно-сно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що об'єднувала представників півніних і південних штатів, полягала в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління державою. Всі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від народу, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з делегатів, «народ матиме якнайменше відношення до уряду». Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ¾ штатів вона набра-ла чинності. Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, по-ділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції. Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення до-сконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона за-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження централь-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися ви-ключно штатів. Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев'ятьма штатами. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації. Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права».Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які об-межували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збира-тися й звертатися до Уряду з петиціями».Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмежен-ню».Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи і прива-тної власності.

78 декларація прав людини та громадянина 1789р

Проголошення республіки.9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установчими зборами, тобто органом, який має утвердити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. Король починає стягувати до Парижу і до Версалю вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захопив арсенали. 14 липня повсталі захопили 8 башт фортеці-в'язниці Бастилії. Комендант був вбитий і гарнізон здався. Падіння Бастилії стало сигналом для французької провінції - всюди народ виганяв стару королівську адміністрацію, обирав нові муніципалітети і створював збройну силу революції - Національну гвардію. По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789р. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного .організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними і рівними в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу є збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими правами є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2). У результаті скасування феодальних правил і обмежень в галузі торгівлі та промисловості були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності. Здобувши владу, політичні права, велика буржуазія стала вважати обтяжливим тиск демократичних верств населення. 21 жовтня 1789р. було прийнято декрет, згідно з яким дозволялось застосовувати збройні сили для придушення народних виступів. 14 червня 1791 р. набрав чинності закон Ле-Шапел'є, що заборонив під страхом великого штрафу або тюремного ув'язнення створення профспілок, проведення страйків. За формою правління французька держава ставала конституційною монархією. Вища законодавча влада надавалась однопалатному законодавчому корпусу. Громадяни поділялись на активних і пасивних.Активними вважались французи, що досягли 25-річного віку, проживають у даній місцевості не менше року, сплачують прямий податок, не наймитують, занесені до списків Національної гвардії. Тільки вони користувались виборчим правом. Пасивні громадяни не допускались до участі у виборах. Вибори були двоступеневими, виборщиками могли бути лише активні громадяни, що відповідали вимогам майнового цензу. Неімущігромадяни, а вони становили більшість, були позбавлені політичних прав.  Виконавча, адміністративна влада надавалась королю і відповідальним перед ним міністрам.

77 Вели́ка францу́зька револю́ція (1789—1799) — одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу, республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції, і спричинив до радикальних змін у французькому суспільстві. Французька революція вважається головним переломним моментом в історії західної демократії — як епоха переходу від віку абсолютизму і аристократії, до віку демократії і участі широких верств населення в житті країни. - буржуазно-демократична революція 1789-94 у Франції. Була результатом кризи феод.-абсолютистської системи. Виявом її стали глибокі суперечності між третім станом (буржуазія, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами - дворянством та духівництвом. Провідною силою третього стану виступала буржуазія, яка була на той час революц. класом. Осн. суперечності суспільства поглибилися фінансовою, торг. і пром. кризою, а також неврожаєм і голодом попередніх років. У 1788-89 в країні склалася революц. ситуація. За цих умов монархія змушена була піти на поступки: скликати збори нотаблів (представників вищого дворянства, духівництва і чиновництва), а 5.V 1789 - Генеральні штати. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і ті, що приєдналися до них від перших двох станів, 17.VI оголосили себе Національними зборами, а 9.VII - Установчими зборами. Відкрита підготовка реакційних кіл на чолі з королем Людовіком XVI до розгону Установчих зборів стала приводом до революц. виступу нар. мас 13-14.VII у Парижі. Перший етап револю-ц і ї (14. VII 1789-10.VІІІ 1792). 14.VII 1789 повсталі маси столиці штурмом оволоділи Бастілією - держ. тюрмою-фортецею. Незабаром революція охопила всю країну. В містах народ замінював старі органи влади новими, бурж. муніципальними органами.

79 Якобінська диктатура.

За якобінцями стояв широкий блок революційно-демократичних сил (дрібна буржуазія, селянство, сільська і особливо міська біднота). Провідну роль у цьому блоці грали так звані монтаньярів (Робесп'єр, Сен-Жюст, Кутон тощо), промови та дії яких відбивали перш за все панували бунтарські і егалітарний настрої мас. На якобінському етапі революції участь різних верств населення в політичній боротьбі досягає своєї кульмінації. Завдяки цьому у Франції в цей час були викорчувані залишки феодальної системи, проведені радикальні політичні перетворення, відведена загроза інтервенції військ коаліції європейських держав і реставрації монархії. Революційно-демократичний режим, що склався при якобінці, забезпечив остаточну перемогу у Франції нового суспільного і державного ладу. Найбільш показовим прикладом революційної напористості якобінців може служити їх аграрне законодавство. Уже 3 червня 1793 Конвент за пропозицією якобінців передбачив продаж дрібними ділянками в розстрочку земель, конфіскованих у дворянської еміграції. 10 Червень 1793 був прийнятий декрет, який повертався селянським громадам захоплені дворянством земельні угіддя і передбачає можливість розділу общинних земель в тому випадку, якщо за це висловиться одна третина жителів. Поділена земля ставала власністю селян.

80 Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції

9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Напо­леон Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчий корпус пе­редав владу трьом консулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформ­лення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію: Франція залишалася республікою, але фактично вся влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії, призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місцеве самовряду­вання було скасовано. Департаментами керували префекти, які признача­лися першим консулом. Міністри також були підзвітні першому консулу.Наполеон зберіг ті надбання французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув підтримку тих, хто здобув у роки революції багатство і землю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокрем­лення церкви від держаби.1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Напо­леоном І. У країні фактично було встановлено військово-бюрократич­ну монархію, що спиралася не на феодальне дворянство, а на буржуа­зію, армію, чиновників.За Наполеона І були прийняті зведення законів — "Кодекси Наполео­на" (цивільний, комерційний і кримінальний), що мали регулювати відноси­ни у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Ра­зом з економікою міцніла французька буржуазія.Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпечити Франції еконо­мічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протистояти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі.