Робота з масивами елементів управління, змінних

У програмах інколи використовується декілька однотипних елементів, наприклад, декілька текстових полів для введення даних – найменувань товарів, їх кількості та ін. У цьому випадку можна полегшити і візуальну розробку програми, і обробку даних у коді, якщо застосовувати масиви елементів управління.

Масивом є сукупність однотипних компонент, які мають подібні властивості, використовуються однаково. Масив повинен мати ім’я, як будь-який іншій об’єкт. Наприклад, масив текстових полів може мати назву txtName. Елементи масиву відрізняються між собою, як правило, лише значенням властивості Index. Ім’я кожного елементу масиву складається з імені, в якому в круглих дужках визначається значення властивості Index. Наприклад, елементом масиву текстових полів може бути поле txtName(3).

Для створення масиву елементів управляння можна спочатку створити перший елемент, визначити усі його властивості (ім’я елементу повинно бути введено як ім’я масиву), скопіювати елемент у формі за допомогою буферу обміну. За замовчуванням середовище програмування Visual Basic створює при вставці з буферу обміну черговий елемент масиву, нумерація яких починається з 0.

При необхідності можна, також, використовувати масиви змінних для збереження і подальшої обробки однотипних даних. Для цього масиви змінних слід оголосити так само, як і змінні, у дужках визначити кількість елементів масиву.

«29

Підпрограми – процедури і функції

У програмах, що розглядалися раніше, використовувалися процедури як частки програмного коду, які виконуються коли відбувається певна подія, пов’язана з деяким об’єктом. Мова програмування Visual Basic дозволяє, як і інші мови програмування, створювати окремі підпрограми – процедури і функції, які не пов’язані з об’єктами, подіями. Підпрограми використовуються коли у декількох частинах програми треба виконати подібні дії – обчислення показників, привласнення нових значень властивостям об’єктів і т.ін. Підпрограми створюються як окремі фрагменти коду, до яких можна звертатися з різних частин програми, викликати підпрограми.

Існують такі види підпрограм: підпрограми – процедури, підпрограми – функції.

Підпрограма – процедура призначена для виконання деякої послідовності дій. Щоб створити нову процедуру слід активізувати вікно коду і подати команду Tools – Add Procedure. У вікні діалогу Add Procedure необхідно визначити ім’я процедури, тип підпрограми – процедура Sub, у області діалогу Scope визначити видимість процедури: Public – процедура буде доступна для будь-яких частин коду програми або Private – процедура доступна лише для інших підпрограм поточної форми. Після натиснення на кнопці Ок до коду програми додається заголовок і заключний рядок процедури.

Всередині процедури можна створювати програмний код з використанням усіх можливостей Visual Basic. У коді процедури можна застосовувати оператори мови, змінювати властивості об’єктів, використовувати змінні, масиви, оголошувати і використовувати локальні змінні, відомі лише всередині процедури.

Процедура може приймати якісь початкові значення, які в тілі процедури використовуються, обробляються. Ці значення називаються параметрами процедури, задаються в круглих дужках у заголовку процедури. Параметрами процедури можуть бути будь-які змінні. При створенні процедури слід визначити її параметри як певні змінні з обов’язковим зазначенням їх типів.

Після того, як процедуру створено, її можна викликати з різних частин програмного коду. Для звернення до процедури слід визначити її ім’я, перелічити через кому фактичні параметри процедури, які за складом, типами повинні точно відповідати параметрам, що визначено в заголовку процедури.

Підпрограми – функції, на відміну від процедур, призначені для обчислення деякого параметру. Кажуть, що функція повертає деяке значення. Для створення функції, як і процедури, слід виконати команду меню Tools – Add Procedure, ввести ім’я процедури, обрати перемикачі Function, Public. Функція може також приймати деякі параметри, у тілі функції можна виконувати різні дії. Обов’язково всередині функції привласнити яке сь значення імені функції, значення, яке буде повертати функція.

Щоб отримати певне значення функції для визначених значень аргументів, до неї слід звернутися по імені після якого в круглих дужках зазначити значення фактичних параметрів функції. Оскільки функція повертає деяке значення, то, на відміну від процедури, результат звернення до функції можна використовувати для привласнення значень змінним, обчислення деяких значень у виразах, виведення результатів роботи.