10. Історичний роман як жанр літератури романтизму (на матеріалі роману в.Скотта «Айвенго» або в.Гюго «Собор Паризької Богоматері»).

Новаторство Скотта в царині романної прози було та­ким значним і яскравим, що викликало шквал наслідувань. Шотландський бард став по суті батьком історичного ро­ману, нового різновиду романного жанру. Він створив таку модифікацію художньої оповіді про історію, яка стала пануючою в XIX ст. та й зараз має багато прихильників. Історичні романи Вальтера Скотта з'явилися напрочуд вчасно. Читаючий загал був не лише підготовлений до їх сприйняття, а й прагнув прилучитися до пізнання фактів і постатей, подій і процесів стародавньої і новітньої історії. Відкриття в царині археології, розшифровка загадкових письмен і глибше прочитання вже відомох текстів, активне збирання творів фольклору — пісень, балад, переказів, казок тощо — все це розкривало, так би мовити, зворотну перспективу існування людства. Масштаби і кількість іс­торичних подій, велетенських соціально-політичних ката-клізмів на зламі ХVIII-ХІХ століть, які втягували у свій вир окремих людей і цілі народи, створювали особливе хвилююче почуття причетності до історичного процесу у рядових його учасників, бажання розібратися в принципах його руху, його діяння, знайти в минулому опору для пізнання сьогодення і спроб зазирнути в майбутнє. Мис­лячий індивід відчував посилений інтерес до власного коріння, до мину­лого свого народу, що усвідомлював себе нацією. Виховна лінія романів Скотта пов'язана з тим, як об­ставини, зустрічі, випробування ведуть героя від його юнацького романтизму до розсудливої й поміркованої ран­ньої зрілості. Це швидке дозрівання під впливом великої історії звичайної малої людини — дуже важлива складова Скоттових творів, художнє втілення його центральної ідеї про залежність кожної людини від історії і навпаки — ідеї утворення самого потоку історії і злиття в могутню течію окремих людських життів, інтересів, дій, долі. По-сучас­ному це можна назвати діалектикою окремого існування й існування народів і людства, яку розумів, відчував своїм геніальним історичним чуттям "шотландський бард". Головна заслуга Вальтера Скотта як історичного романіста полягала в тому, що використовуючи популярні у читачів типи інтриги, описи матеріального світу давніх часів, він підпорядкував і поставив їх на службу Єдиному завданню — розкриттю законів історичного розвитку, створенню постатей великих людей минулого і зображен­ню звичайних людей в усій їхній неповторності й типовості для свого часу і країни, в історичній обумовленості й художній яскравості, конкретності, повноті. Від багатьох письменників та істориків Скотт відріз­нявся тим, що зрозумів значення народу, народних рухів у загальному історичному процесі. Він зображував не ли­ше тих, хто стояв при кермі влади, а й масу, живу, барвисту, сповнену пристрастей і передсудів, здорового глузду й упереджень. Скотт не ідеалізував народ. Він показував і позитивні, і негативні риси народу. Роман "Айвенго" — це художнє втілення стародавньої історії Англії. Тут ідеться про час формування англійської держави, розквіт феодалізму на Британських островах, боротьбу між англо-саксонським сільським населенням країни на чолі з лордом Седриком Саксонцем і норманськими феодалами-рицарями. Скотт намагається бути конче правдивим і об'єктивним. Він по­казує мужність патріота Седрика Саксонця і його слаб­кість, обмеженість як вождя. Зухвалий і жорстокий нор­манський рицар Буагільбер, що зневажливо ставиться до простих саксонців, наділений неабиякими рисами вольової, енергійної, безстрашної особистості. Хай Річард Лев'яче Серце, що спромігся об'єднати країну, змальований як ідеальний володар, а його брат-суперник показаний як зарозумілий егоцентрик, охоплений жагою влади, та це протиставлення має глибокий сенс, бо письменник цілком слушно вважає об'єднання англо-саксів і норманів, а не протиборство між ними, історично прогресивною подією. Персонаж, чия історія об'єднує різні епізоди роману, за чиїм іменем книгу названо, найменш цікавий. Він до­сить умовна постать-зв'язка. В його пригодах найбільше приваблює читача не розповідь про кохання до шляхет­ної і цнотливої леді Ровени, з якою Айвенго врешті-решт щасливо одружується, а його романтична закоханість у красуню-єврейку Ревекку, один з найпривабливіших жі­ночих характерів у Скотта, дівчину із сильними почуття­ми, відверту і горду всупереч своєму принизливому становищу. Особливо постаті людей з народу, з нижчих суспільних верств такі, як пастух Гурт, блазень Вамба або вільний стрілець Локслі (чиїм прообразом став легендар­ний Робін Гуд) найвиразніші з художнього боку, найбільш самобутні й психологічно переконливі. І це для романів Скотта типово.