26. Лицарський роман як жанр середньовічної літератури. Художні особливості «Роману про Трістана та Ізольду», його літературне відлуння.

У добу Середньовіччя була створена ціла культура - лицарська( куртуазна). Народний героїчний епос тісно взаємодіяв із плідним жанром куртуазної літератури - лицарським романом.

Головними героями лицарських романів є сміливі лицарі, які вершать подвиги не заради васальського обов'язку, а заради власної слави чи своєї коханої. На формування лицарського роману величезний вплив справив кельтський фольклор. Спочатку лицарські романи були віршованими, згодом їх стали створювати прозою. Виник він у XII ст. у Франції, а згодом поширився майже на всій території Європи.

Різниця між епосом і лицарським романом: якщо основ­ним пафосом епосу є служіння батьківщині й сюзеренові, то в лицарському романі на перший план висувається служіння дамі серця, ідеальне лицарське кохання, бажання особистої слави. „Трістан та Ізольда”. Мотив фатального трагічного кохання, сильнішого за смерть, властивий словесній творчості багатьох народів світу. Трагічне гріховне кохання лицаря Трістана до своєї королеви Ізольди. Звичайно, тоді й мови не було про якийсь єдиний, літературно оброблений всеохоплюючий твір. Єдиний роман про „Трістана та Ізольду" виник, коли Жозеф Бедьє опублікував свою й дотепер популярну реставрацію. Саме цей текст і дійшов до українського читача у перекладі українською мовою Максима Рильського. Роман складається з 19 відносно завершених оповідок, що відтворюють ключові епізоди життя головних героїв. Це не роман, а швидше цикл оповідань, об’єдних образами головних героїв і провідною темою коханя сильного, мов смерть. Важливою є також те­ма вірності й підступності, відданості й зради, служіння державі та її феодальних амбіцій. Розглянута, хоч і побіжно, й проблема стосунків володаря з народом, справедливості монарха. Сюжетний першопоштовх - виникнення кохання героїв - обумовлений чарівними обставинами.

Фантастичним є мотив плаванн смертельно пораненого Трістана в човні без весел і вітрил. У творі є багато фантастичних мотивів і образів: дра­кон, якого, немов казковий герой, лише за третім ударом вбив Трістан; карлик Фросин, який передбачає майбутнє по зорях; чарівне брязкальце на шиї зачарованого песика. Та й сам сумний фінал твору не обійшовся без казкового триразового - рубання кущів терену, які, виростаючи за одну ніч, сплітали своє гілля, неначе з'єднуючи могили Трістана та Ізольди.

Отже в "Романі " реальність переплелася з фантастикою, що є характерною жанровою ознакою лицарського роману. Всі герої роману наділені психологічними та трагічними рисами, особливо це помітно в образі Ізольди Білорукої. Можливо, саме цей психологізм і трагізм другорядного образу "Роману про Трістана і Ізольду" підштовхнув Лесю Українку до певною мірою парадоксального рішення - зробити периферійний образ центральним - так з'явилася відома її поема "Ізольда Білорука". Мотиви й образи оповідок про Трістана й Ізольду породили значне відлуння у всесвітній літературі. Цю тему використовували: Карл Іммерман, композитор Ріхард Вагнер, Леся Українка та ін

(39-48 методичка средневековье)