26. Латиноамериканський роман. Ґенеза та особливості поетики. Творчість г.Гарсія Маркеса.

Латиноамериканська література - література народів Латинської Америки, для яких характерні спільність історичного шляху (колонізація після вторгнення європейців і звільнення більшості з них після скидання колоніалізму в 19 ст.) і загальні риси соціального життя, а саме – метисація, змішування культур, націй, релігійних культів. Для більшості латиноамериканських країн характерна також спільність мови - іспанського, і звідси - вплив іспанської культурної спадщини. Частково має місце, окрім цього, португальський вплив, як в Бразилії, і французьке, як на Гаїті, що позначилося також на мові. Складність культурних процесів, що відбуваються в Латинській Америці, полягає в трудності самоідентифікації як окремих народів, так і всього регіону в цілому.

Загалом літературу Латинської Америки ми можемо розділити на кілька основних періодів:

Література доколумбового періоду;

Література епохи конкісти (1492-1600);

Розквіт колоніальної літератури (1600-1808);

Література ХІХ ст.;

Модернізм (остання чверть ХІХ ст. - 1910Рр.);

Література ХХ ст.

Представники: Алехо Карпентьєр (кубинець), Мігель Анхель Астуріас (гватемалець), Хуліо Картасар, Хорхе Луїс Бархас (аргентинці), Маріо Варгас Льоса ( перуанець).

Габриэ́ль Хосе́ де ла Конко́рдиа «Габо» Гарси́а Ма́ркес ( 6 марта 1927) — знаменитый колумбийский писатель-прозаик, журналист, издатель и политический деятель; лауреат Нобелевской премии по литературе 1982 года. Представитель литературного направления «магического реализма». Для його творчого методу були характерні наступні риси: дійсність висвітлюється крізь призму міфологічної свідомості; атмосфера чарівного фантастичного, містичного, що супроводжує буденне, звичне; звернення до національних джерел, традицій; поетичне сприйняття навколишнього, що базується на особливому ставленні до часу і простору, якому не притаманні послідовність і хронологія; яскраве використання символіки кольору; творчому методу Маркеса притаманне використання іронії, яка запобігає зануренню читача у царину трагічного, приправляє його сум сміхом. Діючі особи приймають та не заперечують логіку магічних елементів. Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо непротирічними, але ніколи не пояснюються.

Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму».

Перші літературні спроби Гарсіа Маркеса належать періоду його навчання в інтернаті, де він пробує писати вірші. Вдруге юнак звертається до літератури з середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Втім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Гарсіа Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання написав з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Гарсіа Маркеса дійсно не були вдалими. Це насамперед стосується його повісті «Опалелистя» (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме - тему самотності, відчуженості людини у світі. Подальша його письменницька кар'єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових відступів. Одне з його оповідань 1955 р. «Якось після суботи» отримало національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до Гарсіа Маркеса в 1967 р., коли з'являється його роман «Сто років самотності», що мав приголомшливий успіх і ставився критикою за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У навіяному біографічними образами дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни романі змальовані шість поколінь роду Буендіа - від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв'язку з романом Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше з'являється й термін «магічний реалізм».

Сто років самотності роман був закінчений на весні 67 року. За жанром – це сімейна хроніка, роман-притча, роман-міф, насичений фольклором, мотивами біблійного міфа про створення світу, всесвітній потоп та апокаліпсис. Действие развивается в Макондо, основанном Хосе Аркадио Буэндиа. Макондо символизирует собою Латинскую Америку в целом, ее историю и обычаи. У романі чітко накреслені 2 сюжетні лінії – історія мешканців Макондо та історія сімейства Буендія , тісно взаємопов’язані та об’єднані спільною участю – долею Макондо. Макондо – це «селище великих дітей». Це спогади діда, Ніколаса Маркеса, про щасливе та дружнє селище Аракатака. Спочатку макондівці знаходяться поза межами історичного часу, проте у них є свій, домашній час: дні тижня та доба, а в добі години відпочинку, роботи та сну. Це час так званих трудових ритмів. Поступово на Макондо напосідають стихії історії та природи: громадянські війни та нашестя бананової кампанії. Багаторічний дощ і страшна посуха. Таким чином, Історія сім'ї Буендія - це історія становлення людського суспільства: від патріархального укладу, де вагому роль відіграє жінка, до громадянської війни, на якій стає героєм воїн полковник Ауреліано Буендія, і до розвитку капіталістичних відносин. На перший погляд, родині Буендія за рахунок віддаленості від світу вдалося жити окремим життям і самим творити історію. Загалом, можна дійти висновку, що автор у романі відтворив у символічній формі історію Колумбії з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст.

Роман «Сто років самотності» — багатопланова книга, в якій на прикладі шести поколінь роду Буендіа простежується історія Латинської Америки, а також відображена в ній історія буржуазної цивілізації. Але це й історія світової літератури від античного епосу до родинної хроніки. На прикладі родини Буендіа Ґарсія Маркес досліджує епоху еволюції людської свідомості, що пройшла під знаком індивідуалізму, від джерел, біля витоків яких стоїть допитлива і заповзятлива людина Ренесансу, до підсумку, втіленого в образі полковника Ауреліано Буендіа, індивіда, який став жертвою властивого XX століттю процесу відчуження, що пронизав усі сфери. Роман «Сто років самотності» став прощанням із Макондо та його мешканцями, а тема самотності, що отримала таке блискуче завершення, відійшла на другий план у подальших творах Ґарсії Маркеса.

Ще одна магістральна тема творчості Гарсіа Маркеса - це проблема влади, її філософського та психологічного обгрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті» (1989) і особливо головний, за визначенням самого письменника, роман «Осінь патріарха» (1975). Визначний внесок письменника у розвиток латиноамериканської літератури XX ст. був відмічений у 1982 р. Нобелівською премією: «за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту». Основними стильовими рисами творів Гарсіа Маркеса є взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний мета-форизм, тяжіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм та «снайперська точність мовлення».

Наступний етап уроку - бесіда за запитаннями, що розкривають зміст «програмного» оповідання Маркеса «Стариган з крилами» із збірки «Надзвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру там" жорстоку бабцю» (1972). Схарактеризуйте фабулу і знайдіть ознаки «магічного реалізму» в оповіданні Маркеса «Стариган з крилами». Розкрийте філософсько-етичний сенс образу янгола в оповіданні. Через які деталі в уяві читача окреслюється образ янгола? Яким і чому є ставлення до нього мешканців селища? Як це їх характеризує? Поясніть значення фіналу оповідання. Як проблематика оповідання співвідноситься з колом провідних мотивів творчості Гарсіа Маркеса? Проведіть дискусію за такими питаннями: 3 якою метою янгол приходив на землю? Що символізує його відродження? Яким символічним змістом наповнений образ крил янгола?

Крім того, окремі учні можуть отримати завдання підготувати доповіді, в яких оповідання Гарсіа Маркеса буде співставлене із тематично спорідненими з ним творами - віршем І. Драча «Крила» і оповіданням Л. Толстого «Що живить людей».

Риси «магічного реалізму» в романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» Напружене життя XX ст. з атмосферою сірості, одноманітності, напруження наштовхнуло митців на пошуки нових джерел, як б могли дати людині розуміння її сутності. Для цього письменники зверталися до жанрових традицій минулого.Нетлінні цінності, як пройшли крізь плин часу, були знайдені у міфах, легендах, казках Твори Габріеля Гарсіа Маркеса належать саме до типу «міфологічної літератури, який стає частиною так званого латиноамериканського магічного реалізм/». І найяскравішим прикладом цього є роман «Сто років самотності». Твір побудовано на автобіографічному матеріалі. Поштовхом до його написання стали спогади дитинства. Маркес пригадує випадок, коли його тітці принесли дивне за формою яйце, і вона на казала кинути його у вогонь, бо яйце належить василіску - невідомій нікому істоті. Головним у цьому епізоді є не факт біографи, а само мислення людей, де у звичайному розкривається джерело дивовижного. Дійсно, головною рисою поетики Маркеса стає незбагненний сплав фантастичного та реального, коли неймовірні речі відбуваються дуже буденно. Наприклад, вознесіння Ремедіос Прекрасної, або міні-піднесення на 20 сантиметрів падре Никанора. І в кожному випадку письменник знаходить спосіб переконати читача в реальності того, що відбувається: Прекрасна Ремедіос піднімається в небо на чудових білих простирадлах, а падре перед кожним вознесінням випиває чашку гарячого шоколаду, що допомагає йому перемогти земне тяжіння. Створюється відчуття, що знаходишся на межі реальності й магічної омани. Маркес використовує в своєму творі елементи та образи різних міфів. Наприклад, міфів біблійних. Подібно до Авраама, засновник Макондо Хосе Буендіа відправляється на пошуки нової землі для своїх нащадків. Злива, яка не припинялась майже п’ять років, нагадує читачеві біблійний потоп. Роман насичений і рисами античних міфів: невидима доля керує усіма вчинками героїв роману, їх наближення до трагічного фіналу визначено наперед. І, нарешті, цей твір несе й елементи літературного міфу: роман переповнений різними паралелями за відомими творами жанру сімейної хроніки, з образами роману «Гаргантюа та Пантагрюеля» Рабле, «Дон Кіхота» Сервантеса. Ще однією з важливих рис поетики Маркеса стає переплетіння трагічного та комічного, серйозного та смішного. Неможливо відділити у творі веселощі від почуття глибокого трагізму ситуації. Прикладом можуть стати описи епідемії безсоння, зображення подій громадянської війни. Пародійно змальовуються дійсно трагічні речі: смерть, насилля влади, вбивства. Твір Маркеса насичений елементами абсурду. За своє життя полковник Ауреліано Буендіа підняв тридцять два повстання і всі програв, мав сімнадцять синів, які загинули в одну-єдину ніч, герой залишився живим після чотирнадцяти замахів на його життя. І від усього цього йому залишається лише вулиця в Макондо, названа його ім’ям. У творчості письменника стикаються міф і реальність, життя і смерть, гумор і трагізм. І в цій боротьбі народжуються нові шляхи перетворення світу. У 1982 році Габріель Гарсіа Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за романи та оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту». Роман «Сто років самотності» написаний у дусі магічного реалізму. У ньому автор використовує міфологічні образи, елементи фольклору, народного відображення світу та здобутки світової культури. Основні мотиви роману Г. Маркеса «Сто років самотності» Найяскравішим твором відомого латиноамериканського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса став його роман «Сто років самотності». У ньому розповідається про історію маленького містечка Макондо і родину Буендіа, що його заснувала. Автор у символічній формі відтворює історію Колумбії з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст. У структурі роману можна виявити мотиви, які стають провідними на всіх його рівнях і складають основу твору. Мотив самотності є в житті кожного представника роду Буендіа. Вони відрізнялись від інших людей самотнім виглядом, з яким з’являлись на світ. Це почуття відображається у крейдяному колі, яке малюють навколо полковника Ауреліано ад’ютанти, у відносинах між Хосе та Пілар Тернер, які «були не просто матір’ю та сином а товаришами по самотності». І якщо хтось з мешканців не гине, то фіналом життя його стає абсолютна самотність. Наприкінці життя Хосе залишається один, Ребека самітня у своєму зруйнованому будинку, сліпота Урсули, усамітнення в лабораторії полковника Ауреліано, мовчазна відокремленість від інших Меме - ці герої наче приречені на відчуженість та самотність. Постійно повторюваний жовтий колір у романі є теж символом забуття, суму, божевілля. З мотивом самотності тісно пов’язаний мотив смерті. Усі Буендіа помирають поступово один за одним, але їх смерть не стає для них порятунком від тяжкого життя, жаданим спокоєм, їх загибель має відтінок якоїсь безглуздості: смерть Ремедіос, розстріл Аркадіо, загибель Ауреліано Хосе, таємничий кінець Хосе Аркадіо. Це відбувається тому, що заснування містечка Маконд починається із вбивства. І фінал зі смертю малої дитини не виглядає вже чимось непередбаченим. Можна згадати і торбинку з кістками батьків Ребеки, яка з’являлась завжди в несподіваних місцях, поки її не замурували в стіну. Поступове знищення всієї історії Буендіа є характерним прикладом мотиву занепаду. Автор постійно зміщує шари часу, то повертаючись у минуле, то забігаючи в майбутнє. У читача виникає відчуття існування невідомих сил, які ніби штовхають родину на руйнівну діяльність і наближають до трагічного фіналу. Наперед відомо, чим закінчаться хімічні досліди Хосе Аркадіо: його «великі» відкриття викликають лише гірку посмішку. І нас вже не дивує, чому його зусилля марні, чому знецінюються гроші й не плодяться корови. Передбаченою виявляється вся історія цих людей, які помилково вважають, що самі керують своїм життям. Занепадає й саме місто Макондо, яке руйнують то «бананова лихоманка», то злива. Особливим у романі є мотив кохання. Автор вважає, що всі біди Буендіа походять з нездатності їх любити. Для них це почуття має спотворені форми: або як грубий вияв плоті, або як страх чи боягузтво, або як спопеляюча пристрасть. Навіть символ кохання в романі - Ремедіос Прекрасна - виявляється нездатною любити, їй невідомо таке почуття, а її краса приносить оточуючим лише смерть. У романі автор використовує мотиви з Біблії та Євангелія, античної трагедії, з творів Ф. Рабле та М. Сервантеса. Наприклад, герої твору біля двох років блукають у пошуках нового життя і знаходять його на березі річки, що схоже з вигнанням і блуканнями Адама і Єви. Знищення Макондо за гріхи нагадує своєрідний апокаліпсис - кінець світу, прив’язаний до каштана старий Хосе Аркадіо - прикутого до скелі Прометея. У дусі Ф. Рабле розкрита ненажерливість Ауреліано Другого. Головною ідеєю роману стає розкриття мотивів твору для ствердження об’єднання людей як протиставлення самотності, занепаду та смерті. А їх відсутня солідарність тільки пояснює невміння любити. Роман «Сто років самотності» - це твір-попередження нащадкам, заклик до нових пошуків і боротьби за нове життя.