- •Тема 1. Національна економіка: загальне та особливе.
- •1. Поняття національної економіки як результату економічної діяльності.
- •2. Предмет и методологія вивчення національної економіки.
- •3. Функції національної економіки
- •4. Національна економіка у системі економічних знань та її зв'язок з іншими науками.
- •5. Основні показники рівня розвитку національної економіки.
- •Тема 2. Економічі теорії та основні моделі національної економіки
- •1. Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах.
- •2. Основні моделі національних економічних систем.
- •3. Особливості моделі розвитку національної економіки України.
- •4. Основи саморозвитку національної економіки
- •Тема 3. Базисні інститути та інституціональні чиники розвитку національної економіки
- •1. Інститути та їх функції в економіці. Базисні інститути національної економіки.
- •2. Характеристика базисного інституту «власність». Інституціональна трансформація перехідної економіки й становлення інституту приватної власності.
- •3. Інституціональна сутність підприємництва.
- •4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.
- •5. Становлення інститутів підприємництва та контрактного права в транзитивних національних економіках.
- •Тема 3. Базисні інститути та інституціональні чиники розвитку національної економіки
- •1. Інститути та їх функції в економіці. Базисні інститути національної економіки.
- •2. Характеристика базисного інституту «власність». Інституціональна трансформація перехідної економіки й становлення інституту приватної власності.
- •3. Інституціональна сутність підприємництва.
- •4. Становлення інституту конкуренції в перехідних системах.
- •5. Становлення інститутів підприємництва та контрактного права в транзитивних національних економіках.
- •Тема 5. Характеристика економічного потенціалу національної економіки
- •1. Загальна характеристика економічного потенціалу та його структура.
- •2. Поняття та склад національного богатства країни.
- •3. Природно-ресурсний потенціал
- •4. Виробничо-технологічний потенціал
- •5. Демографічний та трудовий потенціал
- •6. Науково-технічний та інноваційний потенціал
- •7. Зовнішньоекономічний потенціал
- •8. Екологічний потенціал
- •Тема 6. Господарський комплекс національної економіки та його структура
- •1. Господарський комплекс національної економіки: основи формування та особливості структури.
- •2. Промисловий комплекс та його особливості в Україні.
- •3. Будівельний комплекс та його особливості в Україні.
- •4. Транспортний комплекс і зв'язок у господарському комплексі України.
- •5. Аграрний комплекс національної економіки.
- •6. Соціальний комплекс України і його інфраструктура.
- •Тема 7. Функціонування інфраструктури національного ринку.
- •1. Інфраструктура: сутність і роль у механізмі функціонування національного ринку.
- •3. Фінансово-кредитна інфраструктура.
- •Тема 8. Державність та державне управління економікою
- •1. Вади ринкового саморегулювання.
- •3. Сутність державного регулювання економіки.
- •4. Методи державного регулювання економіки.
- •5. Система органів державного регулювання економіки.
- •Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок.
- •1. Сутність та форми демократії.
- •2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Українії.
- •3. Сутність економічного порядку
- •4. Економічна свобода.
- •Тема 10. Структурна перебудова національної економіки.
- •1. Поняття і значення структури національної економіки.
- •2. Особливості структури та неохідність структурної перебудови національної економіки України.
- •3. Поняття, цілі і основні напрямки структурної перебудови національної економіки.
- •Державне регулювання структурних зрушень в економіці.
- •Тема 11. Програмування та прогнозування національної економіки.
- •Сутність соціально-економічної стратегії країни.
- •2. Соціально-економічне прогнозування.
- •3. Принципи та методи економічного прогнозування.
- •4. Макроекономічне індикативне планування.
- •6. Цільові комплексні програми.
- •Тема 8. Політика економічного зростання в національній економіці
- •1. Економічне зростання як категорія національної економіки.
- •2. Типи економічного зростання.
- •3. Фактори економічного зростання.
- •Тема 13. Інституціональні форми інтеграції світове господарство.
- •1. Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності.
- •2. Зовнішньоекономічна політика України та її компоненти.
- •3. Державна політика по залученню іноземних інвестицій в національну економіку.
- •4. Інтеграція національної економіки України у світове господарство.
5. Демографічний та трудовий потенціал
Основною продуктивною силою сучасного суспільства є людина. Вона, з одного боку, своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів для існування, а з іншого - є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення і господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, що зумовлює можливості економічного розвитку.
За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни є економічно активним
Для визначення багатогранного впливу населення на процес економічного і соціального розвитку країни потрібно детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову діяльність.
Демографічна ситуація в країні визначається значною мірою міграціями населення. Важливим індикатором внутрішньо-регіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом.
Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:
-
співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються послідовно за певний проміжок часу;
-
статево-вікова структура населення;
-
співвідношення показників механічного руху населення. Основні показники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:
-
природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;
-
сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;
-
загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто прибув за певний період часу;
-
загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;
-
загальна динаміки населення — сума показників загального збільшення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення країни.
Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д. Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на одну тисячу жителів і обчислюються у проміле (%).
Для України в останні роки характерним є природне скорочення населення. При характеристиці статево-вікової структури насамперед звертають увагу на наявність диспропорцій у кількості населення в різних вікових та статевих групах населення регіону.
В Україні чисельно жінки переважають над чоловіками, але переважно за рахунок старших вікових груп. Існують значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Особливо ця різниця відчутна в областях, які характеризувалися великим відтоком населення, передусім сільського.
В Україні відмічають скорочення кількості осіб, молодших за працездатний вік; різке збільшення частки осіб, старших за працездатний вік.
Об'єктивна інформація розселенського потенціалу країни особливо необхідна при здійсненні регіональної соціальної політики, а також при районних плануваннях і реалізації різних інвестиційних програм. Найбільш елементарним показником розселення є густота населення. Однак при глибшому аналізі з'ясовується, що цей показник має численні „модифікації": густота населення на обжитій території; густота сільського населення; густота міського населення.
За загальноприйнятим значенням, до трудових ресурсів відносять частину населення суспільства, яка має достатній фізичний розвиток, здоров'я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності й належить до певної вікової категорії - працездатного віку.
Часто в наукових дослідженнях і в офіційній статистиці до трудових ресурсів відносять також категорію людей, які зайняті в галузях і сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому проблематичним, оскільки він дає змогу лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. Тому доцільним є використання поняття „людські ресурси".
До людських ресурсів відносять, крім трудових ресурсів, ще частину населення суспільства, яка у змозі обмежено брати участь в економічній діяльності, а за певних обставин - досягти необхідного фізичного розвитку, здоров'я, отримати освіту, прилучитись до культурних набутків, розвинути здібності, дістати кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку. Таким чином, окрім власне трудових ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні трудові ресурси - „потенційні" трудові ресурси, які можуть бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або із високою часткою ймовірності за певний проміжок часу. До цієї категорії, таким чином, належать діти й підлітки, які є зайнятими суспільно корисною працею і через певний час у змозі перейти в категорію трудових ресурсів, пенсіонери за віком, здатні до суспільно корисної праці, й інваліди, які спроможні обмежено брати участь в суспільному виробництві.
На стан трудового потенціалу конкретної території чинять вплив, а багато в чому і визначають його природні умови й географічне положення, рівень і характер економічного та соціального розвитку, культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність суспільства, статево-вікова структура населення, екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших факторів, що мають соціально-екологічну природу. При цьому останні відіграють особливу роль у формуванні потенціалу трудових ресурсів України. Стан навколишнього середовища, зокрема якісні показники води, повітряного басейну, рівень радіаційного й промислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фону, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного походження великою мірою визначають здоров'я населення, а звідси - якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів.
Під економічною оцінкою трудового потенціалу розуміють його оцінку у вартісному вимірі. У науковій літературі питання вартісної оцінки трудового потенціалу ще недостатньо вивчене. З існуючих методів і способів оцінки трудового потенціалу можна виділити два альтернативних підходи: витратний і результатний.
Витратний підхід ґрунтується на сукупності витрат, пов'язаних з формуванням трудового потенціалу в конкретних соціально-економічних умовах. Представники цього напрямку вважають, що можливість такої оцінки пов'язана з економічним законом відшкодування витрат на виробництво робочої сили, з якого виходить, що робітники відтворюють фонд життєвих коштів у кількості, що необхідна для підтримки їх життєдіяльності, здатності до праці і створення сім'ї. За рахунок цих коштів підтримується індивідуальний трудовий потенціал даного робітника, здійснюється його розвиток, формується трудовий потенціал в особі наступного покоління. На основі цього підходу вартісна оцінка ресурсів праці і самого потенціалу еквівалентна витратам на формування і підтримку трудового потенціалу.
Результативний підхід ґрунтується на оцінці вартості створюваного продукту, який може бути отриманий за весь період реалізації трудового потенціалу, зосередженого на певній території в даний момент часу.
Обидва розглянутих підходи до оцінки трудового потенціалу мають як позитивні, так і від'ємні риси. Так, оцінка трудового потенціалу на основі витратного методу дозволяє враховувати витрати на підготовку і перепідготовку трудових ресурсів на базі минулого досвіду, дає вартісне вимірювання кількості трудових ресурсів, але такий підхід не відповідає поняттю трудового потенціалу як можливості виробляти будь-що в майбутньому.
Результативний підхід є більш логічним, бо відповідає загальноприйнятому поняттю потенціалу як можливості отримання чогонебудь в майбутньому, крім того, при цьому взаємозв'язуються можливий результат з якісною і кількісною складовими трудового потенціалу.
Проте при використанні результатного підходу на практиці з'являються складнощі, пов'язані з виміром сумарного результату за весь період використання трудових ресурсів. Це виходить з того, що на кінцевий результат використання трудового потенціалу впливає значна кількість складних факторів, у числі яких темпи науково-технічного прогресу, структура виробництва й економічні пропорції, рівень інтеграції і поділу суспільної праці, рівень цін і інфляції та ін.
Трудовий потенціал суспільства збільшується за рахунок скорочення захворюваності і травматизму, що призводить до збільшення чисельності робочої сили і розширення масштабів трудової діяльності. Поліпшення стану здоров'я населення розглядається як важливий фактор фізичного розвитку і підвищення працездатності населення і відповідно розширення можливостей для створення продуктів і послуг, набуття знань та ін., тому не випадковим є вибір показника очікуваної тривалості життя, що відображає досягнення у сфері поліпшення стану здоров'я людини.
Підвищення рівня освіти як окремої людини, так і населення в цілому істотно впливає на якість людського капіталу - основного фактора збільшення багатства суспільства - і зумовлює зростання суспільної продуктивності праці. Рівень освіти характеризує накопичений освітній, трудовий, науковий, інтелектуальний і творчій потенціал, складаючи фонд сукупних знань і вмінь -„духовне багатство" суспільства. Воно передається від покоління до покоління і являє собою важливу передумову як розвитку самої людини, так і зростання ефективності відтворювального процесу в цілому.
Одним з основних інструментів регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними статистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з використання трудових ресурсів в обласних адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інформації населення.