2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Українії.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є економічна демократія.

Економічна демократія - теорія, практика і наслідки втілення прин­ципів демократії в економічні відносини, демократизація всього госпо­дарського механізму суспільства.

Наявність економічної демократії означає ре­альну можливість і право реалізувати свої права власності (задекларова­не і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (ко­лективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації че­рез механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.

Історично економічна демократія розглядалася як складова частина загального процесу демократизації суспільства на шляху перетворення його на суспільство демократичного соціалізму. Економічною передумо­вою розвитку економічної демократії в капіталістичних і колишніх соці­алістичних країнах стала необхідність посилення мотивації праці та під­вищення її продуктивності.

Концепція економічної демократії була започаткована у працях фа­біанців Е.Бернштейна, австромарксиста К.Репера, теоретика соціал-демократичної партії Німеччини Ф.Нафталі («господарча демократія»). Після 1945 р. розроблялася в Німеччині, Австрії, в соціал-демократичних партіях Скандинавії. Нові форми економічної демократії з'явили­ся в Іспанії (Мондрагонська група кооперативів), США (американська програма ESOP (Employe Stock Ownership Plan) план робітничої акці­онерної власності), СРСР. І це лише деякі аспекти прояву економічної демократії. Зазвичай більшість з них є чітко встановленими та заде­кларованими у законодавчій базі держави, а також визначаються ба­зовими елементами діяльності громадських організацій, закріплені у внутрішньо організаційних документах фірм та підприємств усіх форм власності. Ha сучасному етапі ідеї економічної демократії розвиваються як на мікрорівні через безпосередню участь трудящих в управлінні підпри­ємствами - приватними, колективними і державними, вільне підприєм­ництво, забезпечення реалізації принципів добросовісної конкуренції тощо, так і на макрорівні - в масштабах національної економіки з ураху­ванням рівня її розвитку.

На рівні національної економіки розвиток економічної демократії пе­редбачає:

• наявність органів соціального партнерства або економічного самоу­правління;

• процес залучення профспілок до співволодіння підприємством через збільшення частки участі (фондів) у прибутках підприємств;

• контроль виробничих рад за значною сферою господарської діяльнос­ті (зайнятість, соціальна політика, гуманізація праці тощо).

Діяльність держави повинна бути спрямована на створення сприятли­вих умов для розвитку демократії національної економіки, саме тому за нею залишаються такі функції, як:

• забезпечення кредитів та інвестицій;

• розвиток системи навчання і перепідготовки кадрів;

• засобів доступу працівників до виробничої економічної та іншої інформації на рівні підприємства, регіону, галузі тощо;

• визначення стратегії суспільного розвитку;

• розв'язання загальнонаціональних завдань;

• визначення пріоритетних напрямів в економіці тощо.

Розвиток демократичної національної економіки гальмує наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід'ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрокра­тизм як крайню форму її прояву.

Бюрократія - система економічного, соціального, політичного та адміністра­тивного управління і регулювання, що базується на розмежуванні влад­них повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для коор­динації усіх елементів та взаємозв'язків у системі суспільних відносин.

Надмірне зловживання владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму - бюрократизм.

Бюрократизм - монополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різно­манітних економічних і спеціальних інститутів та організацій і орієнтація нижчих ланок апаратного управління і влади на формальне виконання нака­зів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

Бюрократизація виникає як реакція на відсутність реальної демократії в суспільстві, існуючій системі державної влади, її надмірну централі­зацією, егоїзм корпоративних інтересів чиновників, домінування адміні­стративних методів управління, низький рівень культури, моралі, погли­блення кризових явищ в суспільстві тощо.

Яскравим прикладом забюрократизованого суспільства була економі­ка колишніх соціалістичних країн. Не виключенням є й Україна.

Бюрократизація національної економіки України також бере свій по­чаток з часів СРСР, оскільки тут існував всесильний, замкнутий, жор­сткий механізм влади, яка стоїть над законом і волею членів суспільства, використовуючи при цьому методи категоричних команд. Джерелом фор­мування радянської бюрократичної верхівки був курс на жорстку цен­тралізовану систему організації та управління усім народним господар­ством.

Після розпаду СРСР, коли Україна обрала новий шлях розвитку, пе­рехід до принципів демократичних суспільств з високорозвиненою еко­номікою, у структурі бюрократичного (тобто владного) апарату держави відбулися певні позитивні зміни. Так, зокрема було реформовано основні гілки влади держави, було чітко визначено їх функціональну та організа­ційну структури, чисельність персоналу його права та обов'язки. Також було закладено засади політичної та економічної демократії, що прояв­прояв­ляються у розмежуванні влади та бізнесу (економічна та політична вла­да), плюралізації власності, забезпеченні реальної участі громадян у всіх формах влади, формуванні відритого суспільства тощо. Тобто у найбільш загальному вигляді через встановлення системи влади в державі було за­кладено принципи демократичного суспільства.

Але, як вже можна констатувати зараз, принципи демократичного розвитку національної господарської системи України, й до цього часу залишаються переважно у формі декларації, а не її реальної реалізації. Як зазначає ряд вчених, система влади в державі (як політичної, так і економічної) повинна формуватись не стихійним шляхом, а в процесі ре­алізації чітко продуманої загальнодержавної політики, що, у свою чергу, і забезпечує реалізацію принципів політичної та економічної демократії і свободи. А її стихійний перерозподіл, навіть при формальному деклару­ванні реальних змін у системі влади, призводить до поглиблення суспіль­них протиріч. Влада не перетворюється на владу суспільства в цілому, а залишається прерогативою окремих особистостей і груп.

Так, в Україні перші економічні та політичні реформи з „побудовою" ідеології демократичного суспільства заклали засади плюралізму форм власності, економічної свободи вибору сфер діяльності, створили умо­ви для формування власності трудових колективів та загалом населення, рівномірного розподілу економічних ресурсів та благ тощо.

Проте недостатнє інституційне забезпечення даних процесів разом з еко­номічним та політичним нігілізмом суспільства призвели до іншого ефекту формування так званої економічної та політичної анархії. Вона проявляється у нечіткій і непродуманій політиці державного регулювання економіки, зро­щенні влади та бізнесу, надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК, монопольній владі власників підприємств, об­меженні прав дрібних інвесторів, порушенні економічного законодавства та ін.; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу.

Необхідно зазначити, що бюрократія - це природжена властивість будь-якої організації, державного апарату, управлінських структур, підприємств. Але при цьому вона, набуваючи форми бюрократизму, що присутній в на­ціональній економіці України, є потужним механізмом гальмування сус­пільно-економічного розвитку, науково-технічного прогресу, інноваційних процесів, джерелом соціально-економічної кризи національної економіки, знижує ефективність суспільно-економічного життя країни, консервує жи­ву творчу думку.